Примаков Віталій Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаков Віталій Маркович
Віталій Примаков
Віталій Примаков
Народився 18 (30) грудня 1897(1897-12-30)
Російська імперія Семенівка Чернігівська губернія Російська імперія
Помер 12 червня 1937(1937-06-12) (39 років)
СРСР СРСР Москва
Країна СРСР СРСР
Роки служби 1918 — 1937
Звання RA A F8ComCorps 1940 col.png Комкор
Командування командир червоного козацтва
Війни/битви Перша світова війна
Більшовицька окупація України
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Віта́лій Ма́ркович Примако́в (батько Примак, батько Примаченко) (* 18 (30) грудня 1897(18971230), село [тепер місто] Семенівка, Чернігівська область, Російська імперія — † 11 червня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський воєначальник, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років іншого радянського воєначальника — Юрія Коцюбинського.

Один із організаторів і перших керівників Червоного козацтва — перших військових частин УСРР.

Учасник бойових дій 1920-х в Афганістані і Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила «радянським Лоуренсом»[1].

Розстріляний під час радянських сталінських репресій у 1937.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 18 (30 грудня) 1897 у селі Семенівці (тепер місто Чернігівської області) в родині народного вчителя.

З 1909 по 1915 навчався в Чернігівській чоловічій гімназії. Змалку близько знайомий з відомою українською родиною Коцюбинських.


3 1914 — таємний член російської комуністичної партії. У лютому 1915 за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону його засуджено на довічне заслання до Сибіру.

Віталій Примаков

У квітні 1917 дотерміново повернувся із заслання до Чернігова, з травня  по серпень  — член Київського комітету РСДРП(б). У серпні 1917 року — рядовий 13-го запасного піхотного полку в Чернігові. Його обирають до складу Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів Росії, а потім делегатом II Всеросійського з'їзду Рад.

Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК Росії другого скликання.

27 грудня 1917 року Примаков разом з Ароном Бароном за дорученням російського більшовицького керівництва сформували в Харкові з 2-го українського полку диверсійний 1-й полк Червоного козацтва України — збройні сили маріонеткової так званої УСРР з паралельним до існуючого центром у Харкові (радянська), раніше ніж створено власне "Червону Армію". Основу червоного козацтва складали переважно прихильники Росії з числа росіян та деяких українців, що піддалися на радянську пропаганду і чинили збройний опір Українській Народній Республіці.

Восени 1918 року брав участь у формуванні на території України різних збройних угрупувань російсько-радянських окупантів: 1-ої української радянської дивізії як командир полку, колаборантів так званого "Червоного козацтва". В грудні того ж таки року за наказом так званого Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ої української радянської дивізії. У подальшому командував підрозділами збройних сил колаборантів так званого "червоного козацтва" (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки та різноманітних білогвардійських загонів денікінців, врангельців, повстанських загонів Н. Махна та польських військ Й.Пілсудського під час польсько-радянської війни 1920 року.

У 1923 році закінчив військово-академічні курси Росії. В 19241925 роках — начальник вищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 19251926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 19271930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. В 19311933 роках — командир корпусу, в 19331935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора вищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року його призначено заступником командувача Ленінградського військового округу.

Заарештований НКВС у 1936 році за звинуваченням в участі у так званій «троцькістській змові». Після традиційних регулярних катувань, його, рішенням "трійки" НКВС УРСР, засуджено до страти[2]. 12 червня 1937 року Примакова розстріляно разом із М. Тухачевським. Реабілітовано в 1957 році.

Родина[ред.ред. код]

У першому шлюбі був одружений з Оксаною Коцюбинською, дочкою відомого письменника Михайла Коцюбинського.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Автор статей з військово-теоретичних питань більшовицьких збройних сил, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918–1920 років в окупованій російськими більшовиками та колаборантами Україні. Зокрема:

  • Афганистан в огне. — Л., 1930.
  • Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»).
  • Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / Пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. — М.: Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем.
  • Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы».- Смертью героев. — «Смелость города берет». — В кн.: Этапы большого пути. — М., 1962.
  • Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года. — В кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917–1920 годах. — Рига, 1962.
  • Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — М., 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен.
  • И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы: [Для детей] Авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с.
  • По Японии. — 1930.

Пам'ять[ред.ред. код]

За радянських часів Віталію Примакову встановлювали пам'ятники, його ім'ям називали вулиці та інші об'єкти. Рішенням ВР України про декомунізацію усі вони віднесені до об'єктів пропаганди тоталітарного комуністичного режиму та підлягають демонтажу.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Громадянська війна на Україні, 1918–1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — Київ: Наукова думка, 1967
  • Примаков В. М. Страницы жизни и борьбы // Червонное казачество: Воспоминания ветеранов. — М., 1969.
  • Дубинский И. В. Примаков — М.: Молодая гвардия, 1968.
  • Дубинский И. В. Портреты и силуэты — К.:Дніпро, 1982
  • Дубинський І. В. Віталій Прімаков . — К.: Молодь, 1977.

Посилання[ред.ред. код]