Примаков Віталій Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаков Віталій Маркович
Віталій Примаков
Віталій Примаков
Народився 18 (30) грудня 1897(1897-12-30)
Російська імперія Семенівка Чернігівська губернія Російська імперія
Помер 12 червня 1937(1937-06-12) (39 років)
СРСР СРСР Москва
Країна СРСР СРСР
Роки служби 1918 — 1937
Звання Комкор Комкор
Командування командир червоного козацтва
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Віта́лій Ма́ркович Примако́в (батько Примак, батько Примаченко) (* 18 (30) грудня 1897(18971230), село [тепер місто] Семенівка, Чернігівська область, Російська імперія — † 11 червня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський воєначальник, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років іншого радянського воєначальника — Юрія Коцюбинського.

Один із організаторів і перших керівників Червоного козацтва — перших військових частин УСРР.

Учасник бойових дій 1920-х в Афганістані і Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила «радянським Лоуренсом»[1].

Розстріляний під час сталінських репресій у 1937.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 18 (30 грудня) 1897 у селі Семенівці (тепер місто Чернігівської області) в родині народного вчителя.

З 1909 по 1915 навчався в Чернігівській чоловічій гімназії. Змалку близько знайомий з родиною Коцюбинських.

Будинок колишньої Чернігівської чоловічої гімназії де навчався В.Примаков.

3 1914 — член Комуністичної партії. У лютому 1915 за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону його засуджено до довічного заслання в Сибір.

Віталій Примаков

У квітні 1917 повернувся з заслання до Чернігова, з травня  по серпень  — член Київського комітету РСДРП(б). У серпні 1917 року — рядовий 13-го запасного піхотного полку в Чернігові. Його обирають до складу Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів, а потім делегатом II Всеросійського з'їзду Рад.

Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК другого скликання.

27 грудня 1917 року Примаков разом з Ароном Бароном за дорученням більшовицького керівництва сформували в Харкові з 2-го українського полку 1-й полк Червоного козацтва України — збройні сили Української Народної Республіки з центром у Харкові (радянська), раніше ніж створено власне Червону Армію. Основу червоного козацтва складали українці й жителі України, що не хотіли підкорятися владі Української Народньої Республіки в Києві, республіки Скоропадського й Петлюри.

Восени 1918 року брав участь у формуванні 1-ої української радянської дивізії як командир полка Червоного козацтва. В грудні того таки року за наказом Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ої української радянської дивізії. У подальшому командував підрозділами Червоного козацтва (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки (петлюрівців), денікінців, врангельців, загонів Н. Махна та польських військ під час польсько-радянської війни 1920 року.

У 1923 році закінчив військово-академічні курси. В 19241925 роках — начальник найвищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 19251926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 19271930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. В 19311933 роках — командир корпусу, в 19331935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора вищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року його призначено на заступника командувача Ленінградського військового округу.

Заарештовано 1936 року за звинуваченням в участі у «троцькістській змові». Після року катувань (довго не хотів обмовляти товаришів), його засуджено до смертної кари[2]. 12 червня 1937 року Примакова розстріляно разом із М. Тухачевським. Реабілітовано в 1957 році.

Родина[ред.ред. код]

У першому шлюбі був одружений з Оксаною Коцюбинською, дочкою відомого письменника Михайла Коцюбинського.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918–1920 років в Україні. Зокрема:

  • Афганистан в огне. — Л., 1930.
  • Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»).
  • Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / Пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. — М.: Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем.
  • Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы».- Смертью героев. — «Смелость города берет». — В кн.: Этапы большого пути. — М., 1962.
  • Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года. — В кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917–1920 годах. — Рига, 1962.
  • Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — М., 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен.
  • И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы: [Для детей] Авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с.
  • По Японии. — 1930.

Пам'ять[ред.ред. код]

Вірш про Примакова (батька Приймаченка)[ред.ред. код]

Ой, чого ж ви пожурились, степи України?

Пожурились, посмутились, бо нас пани вкрили.

Повставайте та звільняйтесь від панства, кріпацтва.

Дожидає нас, врятує червоне козацтво!

Ой, почули козаченьки тугу степовую, Веди, батьку Приймаченко, ми степ урятуєм…

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Громадянська війна на Україні, 1918–1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — Київ: Наукова думка, 1967
  • Примаков В. М. Страницы жизни и борьбы // Червонное казачество: Воспоминания ветеранов. — М., 1969.
  • Дубинский И. В. Примаков — М.: Молодая гвардия, 1968.
  • Дубинский И. В. Портреты и силуэты — К.:Дніпро, 1982
  • Дубинський І. В. Віталій Прімаков . — К.: Молодь, 1977.

Посилання[ред.ред. код]