Примаков Віталій Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Примаков Віталій Маркович
Віталій Примаков
Віталій Примаков
Народився 18 (30) грудня 1897(1897-12-30)
Російська імперія Семенівка Чернігівська губернія Російська імперія
Помер 12 червня 1937(1937-06-12) (39 років)
СРСР СРСР Москва
Країна СРСР СРСР
Роки служби 1918 — 1937
Звання RA A F8ComCorps 1940 col.png Комкор
Командування командир червоного козацтва
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Віта́лій Ма́ркович Примако́в (батько Примак, батько Примаченко) (* 18 (30) грудня 1897(18971230), село [тепер місто] Семенівка, Чернігівська область, Російська імперія — † 11 червня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський воєначальник, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років іншого радянського воєначальника — Юрія Коцюбинського.

Один із організаторів і перших керівників Червоного козацтва — перших військових частин УСРР.

Учасник бойових дій 1920-х в Афганістані і Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила «радянським Лоуренсом»[1].

Розстріляний під час сталінських репресій у 1937.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 18 (30 грудня) 1897 у селі Семенівці (тепер місто Чернігівської області) в родині народного вчителя.

З 1909 по 1915 навчався в Чернігівській чоловічій гімназії. Змалку близько знайомий з родиною Коцюбинських.


3 1914 — член Комуністичної партії. У лютому 1915 за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону його засуджено до довічного заслання в Сибір.

Віталій Примаков

У квітні 1917 повернувся з заслання до Чернігова, з травня  по серпень  — член Київського комітету РСДРП(б). У серпні 1917 року — рядовий 13-го запасного піхотного полку в Чернігові. Його обирають до складу Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів, а потім делегатом II Всеросійського з'їзду Рад.

Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК другого скликання.

27 грудня 1917 року Примаков разом з Ароном Бароном за дорученням більшовицького керівництва сформували в Харкові з 2-го українського полку 1-й полк Червоного козацтва України — збройні сили Української Народної Республіки з центром у Харкові (радянська), раніше ніж створено власне Червону Армію. Основу червоного козацтва складали українці й жителі України, що не хотіли підкорятися владі Української Народньої Республіки в Києві, республіки Скоропадського й Петлюри.

Восени 1918 року брав участь у формуванні 1-ої української радянської дивізії як командир полка Червоного козацтва. В грудні того таки року за наказом Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ої української радянської дивізії. У подальшому командував підрозділами Червоного козацтва (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки (петлюрівців), денікінців, врангельців, загонів Н. Махна та польських військ під час польсько-радянської війни 1920 року.

У 1923 році закінчив військово-академічні курси. В 19241925 роках — начальник найвищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 19251926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 19271930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. В 19311933 роках — командир корпусу, в 19331935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора вищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року його призначено на заступника командувача Ленінградського військового округу.

Заарештовано 1936 року за звинуваченням в участі у «троцькістській змові». Після року катувань (довго не хотів обмовляти товаришів), його засуджено до смертної кари[2]. 12 червня 1937 року Примакова розстріляно разом із М. Тухачевським. Реабілітовано в 1957 році.

Родина[ред.ред. код]

У першому шлюбі був одружений з Оксаною Коцюбинською, дочкою відомого письменника Михайла Коцюбинського.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918–1920 років в Україні. Зокрема:

  • Афганистан в огне. — Л., 1930.
  • Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»).
  • Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / Пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. — М.: Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем.
  • Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы».- Смертью героев. — «Смелость города берет». — В кн.: Этапы большого пути. — М., 1962.
  • Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года. — В кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917–1920 годах. — Рига, 1962.
  • Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — М., 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен.
  • И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы: [Для детей] Авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с.
  • По Японии. — 1930.

Пам'ять[ред.ред. код]

За радянських часів Віталію Примакову встановлювали пам'ятники, його ім'ям називали вулиці та інші об'єкти.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Громадянська війна на Україні, 1918–1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — Київ: Наукова думка, 1967
  • Примаков В. М. Страницы жизни и борьбы // Червонное казачество: Воспоминания ветеранов. — М., 1969.
  • Дубинский И. В. Примаков — М.: Молодая гвардия, 1968.
  • Дубинский И. В. Портреты и силуэты — К.:Дніпро, 1982
  • Дубинський І. В. Віталій Прімаков . — К.: Молодь, 1977.

Посилання[ред.ред. код]