Принстонський університет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Принстонський університет
Princeton University
PrincetonShield.png
Гасло Dei sub numine viget
Under God's Power She Flourishes
Божою силою процвітає[1]
Заснований 1746
Розташування Принстон (Нью-Джерсі)
Тип Приватний
Бюджет 22 723 млн (2015)[2]
Студентів 8088, з них 5391 майбутніх бакалаврів[3]
та 2697 аспірантів/докторантів
Професорів 1103
Кольори Помаранчевий та чорний         
Сайт www.princeton.edu
Clio Hall.JPG

При́нстонський університет — один із найстаріших та найпрестижніших університетів США[4], розташований у місті Принстон, штат Нью-Джерсі. Входить у Лігу плюща. Університет засновано 1746 року як Коледж Нью-Джерсі (College of New Jersey).

Університет є одним з восьми університетів Ліги плюща та одним з дев'яти колоніальних коледжів, заснованих до Американської революції. Принстонський університет видає дипломи бакалавра та магістра з природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук[5]. Університет не має шкіл медицини, права, бізнесу та теології, однак пропонує професійні ступені в Школі суспільних та міжнародних відносин імені Вудро Вільсона, в Школі інженерних та прикладних наук, а також у Школі архітектури. Університет має в своєму розпорядженні найбільший ендавмент у світі з розрахунку на одного учня, загальна сума якого становить більше 22 млрд доларів (2015).

В структуру університету входять провідний регіональний театр Маккартера, художній музей та музей природної історії. Бібліотека Принстонського університету нараховує понад 7  млн томів.

В університеті навчається близько 8 тис. студентів, з них — 2,5 тис. аспірантів та докторантів.

Історія[ред.ред. код]

Заснований 1746 року як Коледж Нью-Джерсі (англ. College of New Jersey)[6]. Став четвертим коледжем британських північноамериканських колоній[7][8]. Перші заняття проходили в будинку засновника університету священика Джонатана Дікінсона в місті Нью-Брансвік. 1756 року навчальний заклад переїхав у місто Принстон, де розташувався на місці Нассау-Холу, названого на честь королівського дому Вільгельма III в Англії.

Після передчасної смерті перших п'яти президентів Прінстона, 1768 року президентом став Джон Візерспун. Він залишався на цій посаді до своєї смерті 1794 року. Під час свого президентства Візерспун змінив напрям університету й обрав пріоритетом підготовку нового покоління лідерів нової американської нації. Для досягнення цієї мети він посилив академічні стандарти й залучив в університет інвестиції[9]. Президентство Візерспуна знаменувало собою тривалий період стабільності у розвитку університету, який був перерваний лише американською революцією та, зокрема, Битвою при Принстоні, під час якої британські солдати деякий час утримували Нассау-Хол[10]. Принстон відіграв примітну роль у подіях Війни за незалежність США: так підпис Джона Візерспуна[9] стоїть під Декларацією незалежності; шоста частина учасників Конституційного конвенту були випускниками Принстона.

До будівництва Стенхоуп-Холу (англ. Stanhope Hall), розпочатого 1803 року, Нассау-Хол був єдиною будівлею, що належала університету. Наріжний камінь будівлі було закладено 17 вересня 1754 року[11]. Влітку 1783 року Континентальний конгрес (Конгрес Конфедерації) зустрівся у Нассау-Хол, проголосивши Принстон столицею країни на період чотирьох місяців. Протягом століть та внаслідок двох етапів реконструкції після великих пожеж (1802 й 1855 років), роль Нассау-Холу змінювалася від будівлі загального призначення (де спочатку розташовувалися як адміністрація, так і класи для занять й спальні для студентів) до виключно навчального приміщення й аж до його нинішнього суто адміністративного центру університету.

1868 року, невдовзі після американської громадянської війни, на посаду президента вступив Джеймс Маккош. За два десятиліття служби він суттєво змінив навчальний план, ініціював розширення освіти в галузі наук, а також опікувався введенням в експлуатацію низки будівель у стилі неоготики[12]. Маккош-Хол названий на його честь.

1879 року була представлена перша дисертація на здобуття ступеня PhD. Дисертацію підготував Джеймс Ф. Вільямсон, випускник 1877 року.

Один з двох тигрів біля входу в Нассау-Хол.

Випускний клас 1879 року (в якому навчався майбутній президент США Вудро Вільсон) подарував університетові скульптури двох львів, які стояли при вході до Нассау-Хола аж до 1911 року, коли вони були замінені на бронзові скульптури тигрів (усталений до того часу символ університету), тим самим випускним класом[13].

1896 року навчальний заклад було перейменовано з Коледжу Нью-Джерсі в Принстонський університет на честь міста, в якому він знаходиться, тож саме цього року Принстон офіційно отримав статус університету. У тому ж році університет був значно розширений. 1900 року було засновано магістратуру[14].

Альберт Ейнштейн з Томасом Манном у Принстоні, 1938 рік.

1902 року президентом університету став Вудро Вільсон, діяльність якого надала університету той престиж, який він має досьогодні[15]. При Вильсоне, в 1905 ріку університет заснував систему «прецепторіїв» (англ. precepts; українською це відповідає колоквіумам чи семінарам), що доповнило стандартні методи навчання, переважно у вигляді лекцій, більш індивідуалізованим підходом, при якому невеликі групи студентів одержали можливість тісніше взаємодіяти з викладачами у своїй сфері інтересів.

1906 року за фінансової підтримки Ендрю Карнегі на території університету було споруджено водосховище, яке отримало назву Озеро Карнегі[14]. Колекція історичних фотографій, що документують період створення водосховища, зберігається в бібліотеці «Seeley G. Mudd Manuscript Library» на території кампусу[16].

2 жовтня 1913 року було відкрито Магістерський Коледж (Graduate College) Принстонського університету[14]. А 1914 року завершено будівництво стадіону Палмер[14]. 1919 року було засновано школу архітектури[14].

1933 року Альберт Ейнштейн став довічним членом Інституту перспективних досліджень[17] з робочим кабінетом на кампусі Принстонського університету і, згодом, власним будинком на вулиці Мерсер в Принстоні[18].

Кампус[ред.ред. код]

Нассау-Хол, 2003 рік.
Файн-Хол, де знаходиться математичний факультет, є найвищою будівлею на кампусі.

Основний кампус розташований на площі близько 500 акрів (~2,0 км2). Кампус імені Джеймса Форрестала розділений між розташованими поруч містами Плейнсборо і Південним Брансвіком. Університет також має власнітсь в тауншипі Вест Віндзор[19]. Кампуси розташовані приблизно за годину їзди від Нью-Йорка та Філадельфії.

Найстарша будівля на території кампусу — Нассау-Хол (англ. Nassau Hall, іноді «Old Nassau»; споруджена 1756 року)[20][21][22]місце проведення третього Континентального конгресу. Випускні церемонії традиційно проводяться на галявині перед Нассау-Холом[23]. На початку й в середині XIXстоліття кампус розширювався навколо Нассау-Холу[24][25]. Під час президентства Маккоша (1868-88) було споруджено декілька будівель в стилі високої вікторіанської готики та романського відродження. Багато з них нині не існують[26]. В кінці дев'ятнадцятого століття Принстонський університет набув так званого колледжського готичного (неоготичного) стилю, яким університет відомий донині[27]. Розроблений архітектором Вільямом Поттером[27], а пізніше втілений в життя головним архітектором університету Ральфом Адамсом Крамом[28], колледжський готичний стиль залишався стандартом для всіх нових будівель на території кампусу Принстона до 1960-их років[29][30]. Споруджена в неоготичному стилі, Принстонська університетська каплиця є третім за величиною університетським храмом у світі, після храмів в Університеті Вальпараїсо та каплиці Королівського коледжу у Кембриджському університеті (Англія). Під час будівельного буму 1960-х років було споруджено низку нових будівель на південній стороні головного кампусу, переважно у відмінному від неоготичного стилі[31]. Кілька відомих архітекторів зробило внесок у планування пізніших будівель, зокрема Френк Гері (Бібліотека імені Льюїса), В. М. Пій (Спелман-Холі)[32], Деметрій Порфіріос (Вітман Коледж, проект в неоготичному стилі)[33], Роберт Вентурі (Центр кампусу імені Фриста та деякі інші[34]), а також Рафаель Віньолі (Лабораторія імені Карла Айкена)[35].

Група скульптур XX століття розкидана на території кампусу й утворює так звану скульптурну колекцію Путнам (Putnam Collection of Sculpture). Вона включає в себе роботи Александра Калдера («П'ять дисків: один порожній»), Якоба Епштейна («Альберт Ейнштейн»), Генрі Мура («Овал з крапками»), Ісаму Ногучі («Біле сонце») та Пабло Пікассо («Голова жінки»)[36]. Скульптура Річарда Серри «Їжак та лисиця» розташована між Пейтон-Холом та Файн-Холом, поруч з Принстонським стадіоном і Бібліотекою імені Льюїса[37].

Бібліотеки[ред.ред. код]

Файрстоунська бібліотека, 2007 рік.

Фонди системи бібліотек Принстонського університету становлять більше 11 млн одиниць зберігання[38], включаючи більше 7 млн книг[39].

Головною бібліотекою університету є Меморіальна Бібліотека імені Гарві С. Файрстоун (англ. The Harvey S. Firestone Memorial Library). У Файрстоунській бібліотеці та десяти спеціалізованих бібліотеках Принстонського університету на 2016 рік міститься 7,2 мільйона книг, таким чином вона є однією з найбільших університетських бібліотек у світі[40]. Окрім Файрстоунської бібліотеки, до університетської бібліотечної системи входить низка окремих спеціальних бібліотек з окремих дисциплін, зокрема таких, як архітектура, історія мистецтв, дослідження Близького Сходу, дослідження Східної Азії, машинобудування, геологія, міжнародні відносини, державна політика, та психологія.

У лютому 2007 року бібліотека Принстонського університету приєдналася до амбітного проекту компанії «Google» з оцифрування великої кількості наукової та художньої літератури[41].

Відомі викладачі, студенти та випускники Принстона[ред.ред. код]

Принстонський університет пов'язаний з 35 лауреатами Нобелівської премії, які тут вчилися або викладали[42]: а також 19 лауреатами Національної наукової медалі США[43].

Нижче наведено список деяких відомих осіб, тісно пов'язаних з Принстонським університетом:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Princeton Profile (вид. 2015-16). Princeton. Процитовано October 12, 2015. 
  2. Дані на 30 червня 2015 року U.S. and Canadian Institutions Listed by Fiscal Year (FY) 2015 Endowment Market Value and Change in Endowment Market Value from FY 2014 to FY 2015. National Association of College and University Business Officers and Commonfund Institute. 2016. 
  3. Common Data Set. Enrollment statistics. Princeton University. 2014. Процитовано April 5, 2015. 
  4. Best Colleges 2013. U. S. News & World Report. 2013. Архів оригіналу за 2012-08-06. Процитовано 2012-11-11. 
  5. Princeton University — About Princeton: Overview. Архів оригіналу за 2012-10-16. Процитовано 2012-11-11. (англ.)
  6. Сучасна освітня установа, яка носить цю назву, знаходиться в м. Трентон; вона не пов'язана з Принстонським університетом.
  7. За даними офіційного сайту Принстонського університету, він був «четвертим коледжем, заснованим в британській Північній Америці.»Princeton University, Office of Communications. Princeton in the American Revolution. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2011-06-01. 
  8. За даними, що не суперечить одне одному, Принстон був четвертим університетом, що «проводив заняття». Принстонський та Пенсільванський університети обидва вважають себе четвертими за датою заснування; Пенсільванський університет спершу називав 1749 рік як дату свого заснування (й таким чином був п'ятим), проте 1899 року університетом було прийнято резолюцію, яка затвердила 1740 роком заснування (див. «Building Penn's Brand», а також «Princeton vs. Penn: Which is the Older Institution?» з позицією Принстонського університету. З 1726 до 1746 року «Log College» функціонував під наглядом Вільяма та Гільберта Теннетів, протестантських священиків з округу Бакс (Пенсильванія).
  9. а б Jeffry H. Morrison John Witherspoon and the Founding of the American Republic. — University of Notre Dame Press, 2005. — 220 с. — ISBN 0268034850, 9780268034856.(англ.)
  10. Щоб вигнати їх звідти, американські війська на чолі з Джорджем Вашингтоном обстріляли цю будівлю з гармати.
  11. Don Oberdorfer (1995). Nassau Hall. Princeton University: The First 250 Years. Steering Committee for Princeton's 250th Anniversary. Процитовано 18 February 2012. (англ.)
  12. McCosh, James. Princeton Companion. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  13. Nassau Hall. Princeton Companion. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  14. а б в г д Don Oberdorfer (1995). A Princeton Chronology. Princeton University: The First 250 Years. Steering Committee for Princeton university's 250th Anniversary. Процитовано 18 February 2012. (англ.)
  15. Princeton University: The First 250 Years(англ.)
  16. Historical Photograph Collection, Lake Carnegie Construction Photographs, circa 1905-1907: Finding Aid. Findingaids.princeton.edu. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  17. Albert Einstein. Institute for Advanced Study. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  18. Albert Einstein. Historical Society of Princeton. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  19. A Princeton Profile: Local Contributions. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  20. Alexander Leitch (1979). A Princeton Companion: Nassau Hall. Princeton University Press. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  21. U. S. State Department. Buildings of the Department of State: Nassau Hall, Princeton, N. J. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 14 Jun 2011. (англ.)
  22. Articles about Nassau Hall. The New York Times. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-19. (англ.)
  23. Стаття про Нассау-Хол з книги «American Places: Encounters with History»(англ.)
  24. Princeton University: An Interactive Campus History. Chapter II: The College Expands: 1802-1846. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  25. Princeton University: An Interactive Campus History. Chapter III: Princeton at-Mid-Century, 1846-1868. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  26. Princeton University: An Interactive Campus History. Chapter IV: The McCosh Presidency, 1868-1888. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  27. а б Princeton University: An Interactive Campus History. Chapter V: The Rise of the Collegiate Gothic. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  28. Princeton University: An Interactive Campus History. Chapter VI: Spires and Gargoyles, The Princeton Campus 1900-1917. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  29. Princeton University: An Interactive Campus History. Розділ VII: Princeton Between the Wars, 1919-1939. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. 
  30. Princeton University: An Interactive Campus History. Розділ VIII: Princeton at-Mid-Century: Campus Architecture, 1933-1960. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  31. Princeton University: An Interactive Campus History. Розділ IX: The Sixties. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  32. Alexander Leitch (1978). A Princeton Companion: Spelman Halls. Princeton University Press. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  33. Old is new at Princeton. World Architecture News. 19 Dec 2007. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  34. Frist Campus Center Iconography. Princeton University. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. 
  35. Clifford A. Pearson (Nov 2003). Carl Icahn Laboratory. Architectural Record. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  36. Alexander Leitch. A Princeton Companion: Putnam Collection of Sculpture. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 16 Jun 2012. (англ.)
  37. Peterson, Megan. Princeton sculpture enriches beauty and character of campus. Princeton University website. Архів оригіналу за 2012-06-23. Процитовано 30 November 2011. (англ.)
  38. Firestone Library. Princeton University. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2011-05-29. (англ.)
  39. The Nation's Largest Libraries: A Listing By Volumes Held – ALA Library Fact Sheet Number 22. American Library Association. May 2009. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2011-05-29. : 6 941 254 volumes reported in 2007-08 fact sheet; 7 075 441 reported by Princeton to the Association of Research Libraries in ARL STATISTICS 2008-09. Association of Research Libraries, 21 Dupont Circle, NW, Suite 800, Washington, D. C. 20036, Telephone: (202) 296-2296, FAX: (202) 872-0884, email: pubs@arl.org/format=PDF/archiveurl=http://www.webcitation.org/61B7zxJwX/archivedate=2011-08-24. 2011.  (Також: дані 2008-09 в Excel)(англ.)
  40. Princeton Profile: Academic Resources: The Library(англ.)
  41. «Princeton University Joins Google Literature-Scan Project». Reuters, 6 лютого 2007 року(англ.).
  42. Princeton University — Nobel Prize Winners. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-10. (англ.)
  43. Princeton University — National Medal of Science Winners. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-04-10. (англ.)
  44. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Axtell, James. The Making of Princeton University: From Woodrow Wilson to the Present (2006), 710 pp; highly detailed scholarly history.
  • Bradley, Stefan M., «The Southern-Most Ivy: Princeton University from Jim Crow Admissions to Anti-Apartheid Protests, 1794—1969,» American Studies 51 (Fall–Winter 2010), 109–30.
  • Bragdon, Henry. Woodrow Wilson: The Academic Years (1967).
  • Kemeny, P. C. Princeton in the Nation's Service: Religious Ideals and Educational Practice, 1868—1928 (1998). 353 pp.
  • Noll, Mark A. Princeton and the Republic, 1768—1822: The Search for a Christian Enlightenment in the Era of Samuel Stanhope Smith (1989). 340 pp.
  • Oberdorfer, Don. Princeton University (1995) 248 pp; heavily illustrated.
  • Rhinehart, Raymond (2000). Princeton University: The Campus Guide (guide to architecture). , 188 pp.
  • Smith, Richard D (2005). Princeton University. , 128 pp.
  • Synnott, Marcia Graham (1979). The Half-Opened Door: Discrimination and Admissions at Harvard, Yale, and Princeton, 1900–1970. . 310 pp.
  • Wilson, Woodrow (1972–76). У Link, Arthur S. The Papers of Woodrow Wilson. 14–21. .
  • McLachlan, James (1976). Princetonians, 1748–1768: A Biographical Dictionary. . 706 pp.

Посилання[ред.ред. код]