Принцип Юма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Принцип Юма (гільйотина Юма) — принцип, який стверджує неможливість переходу від суджень зі зв'язкою «є» (описових) до суджень зі зв'язкою «повинен» (що містять наказ) лише на підставі логіки. Названий на честь шотландського філософа Девіда Юма, що відзначив необачність спроб сучасників вивести моральні норми від знань про суще[1].

Походження[ред. | ред. код]

Принцип бере початок зі слів Юма, написаних ним у 1740 році в «Трактаті про людську природу»:

Я помітив, що в кожній етичній теорії, з якою мені досі доводилося зустрічатися, автор протягом деякого часу міркує звичайним чином, встановлює існування Бога або викладає свої спостереження щодо справ людських; і раптом я, на свій подив, помітив, що замість звичайної зв'язки, вживаної в пропозиціях, а саме «є» або «не є», не зустрічаю жодної пропозиції, в якому не було б в якості зв'язки «повинно» або «не повинно». Ця підміна відбувається непомітно, але тим не менш вона надзвичайно важлива. Раз це «повинно» або «не повинно» висловлює деяке нове ставлення або твердження, останнє необхідно  взяти до уваги і пояснити, і в той же час повинно бути зазначена підстава того, що здається зовсім незрозумілим, а саме того, яким чином це нове ставлення може бути дедукцією з інших, абсолютно відмінних від нього[2].

Вплив[ред. | ред. код]

Велика увага до цього твердження з'явилась з початку XX століття, як з боку філософів, так і логіків, і теоретиків права. Зокрема, за його допомогою А. Пуанкаре вказував на марність спроб наукового обґрунтування моралі, а Поппер надавав цьому принципу важливе значення в зв'язку з доктриною «автономії моралі» і лібералізмом. Згодом ця теза стала однією з найважливіших для аналітичної філософії в галузі метаетики. Принцип не уникнув критики за надто категоричний поділ «світу цінностей» і «світу фактів», руйнівний для традиційної етики, з чим пов'язана друга назва «гільйотина Юма», дана Максом Блеком[3]. Було здійснено багато спроб поставити під сумнів принцип, але загальновизнаного спростування запропоновано досі не було[4].

Значення для філософії[ред. | ред. код]

Принцип має загальнофілософське значення, будучи так чи інакше пов'язаний з етикою, і з епістемологією, і з онтологією.

Значення для етики[ред. | ред. код]

Принципу Юма часто відводять центральну роль у справі побудови наук, що намагаються обґрунтовувати деякі норми та цінності (мораль). Часом навіть зустрічається твердження, що можливе лише спостереження морального життя, але ніяк не її кодифікація, внаслідок чого всі системи етики рівноправні, так як однаково не спираються на факти. Однак, слід зазначити, що хоча принцип і вказує на автономію етики від природничо-наукових дисциплін, в тому числі і від фізіології, це не дозволяє зробити висновок про повну відсутність зв'язку між областями їх досліджень.

Значення для гносеології[ред. | ред. код]

Принцип наочно ілюструє, що достовірність загальних положень може не мати можливості бути виведеною з фактів строго логічно. Часткове вирішення цього парадоксу було здійснено ще Кантом, який говорив про існування синтетичних суджень апріорі. Тим не менш, була позначена проблема передачі істинності від фактів до загальних положень. І якщо в філософії науки для цих цілей була запропонована верифікація, то в етиці такого більш-менш однозначного принципу розроблено досі не було.

Принцип може бути епістемологічно розглянуто в рамках більш фундаментальних положень, які стверджують принципову несумісність функцій описових та рекомендаційних тверджень. Так як опис переслідує мету привести слова у відповідність світу, а рекомендація — світ словами, то вони протилежні, отже, їх не можна один до одного звести.

Значення для онтології[ред. | ред. код]

На думку В. Т. Касавина, принцип базується на скептичному визнання обмеженості нашого знання і на платонівської метафізики, що передбачає відокремлене існування «світу ідей» від «світу речей». Таким чином, «неспростовність» цієї тези може бути безпосередньо пов'язана з онтологічної справжністю подібного поділу світів.

См. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Принцип Юма на Академике
  2. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам — М., 1995, с. 229—230.
  3. Касавин И. Т. Дэвид Юм. Парадоксы познания
  4. Ивин А. А. Основы теории аргументации: Учебник — М., Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1997.