Принцип космічної цензури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Принцип «космічної цензури» був сформульований 1969 року Роджером Пенроузом у такій образній формі: «Природа відчуває відразу до голої сингулярності». Принцип твердить, що сингулярності простору-часу виникають у таких місцях, які приховані від спостерігачів (подібно до внутрішніх ділянок чорних дір)[1]. Цей принцип досі не доведено, і є підстави сумніватися в його абсолютній правильності (наприклад, колапс пилової хмари з великим кутовим моментом призводить до «голої сингулярності», але невідомо, чи стабільний цей розв'язок рівнянь Ейнштейна[2][3]).

Формулювання Пенроуза (сильна форма космічної цензури) стверджує, що простір-час у цілому є глобально гіперболічним.

Пізніше Стівен Гокінг запропонував інше формулювання (слабку форму космічної цензури), яка стверджує тільки глобальну гіперболічність «майбутнього» компоненту простору-часу[джерело?].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Penrose, R. Naked singularities. — Ann. N. Y. Acad. Sci.. — 1973. — No. 224. — С. 125—134.
  2. Joshi P. S. Gravitational collapse and spacetime singularities. — Cambridge University Press, 2007. — ISBN 0521871042.
  3. Earman J. Bangs, crunches, whimpers, and shrieks: Singularities and acausalities in relativistic spacetimes. — Oxford University Press, 1995. — ISBN 019509591X.