Притули

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
І.Рєпін: Вечорниці. Олія на полотні. (1881)

Притули, гра у «притули» — дошлюбна обмежена статева близькість неодружених парубків і дівчат, умовою якої було збереження дівочої пліви, давньоукраїнська гра. Найчастіше відбувалася під час вечорниць.

На вечорницях[ред. | ред. код]

На вечорниці молодь винаймала хату, дівчата приносили частування, рукоділля та свічки, хлопці — горілку, музику та солому. Через посланців пари домовлялися про спільне ночування і, лише догоряли свічки, вкладалися на соломі — починалися «притули», що включали обійми, поцілунки, петинг. Таке спільне спання ні до чого не зобов'язувало, пари на ранок могли розпадатися. Дівчина, що «притулялася» з одним парубком, мала давати притулитися й іншим.

Відсутність спідньої білизни на дівчатах додавала іграм пікантности, хлопці просили «вмочити кінчика»[1], що стало іншою назвою гри — через часткове обережне введення (мочання) статевого члена до піхви дівчини з метою статевого задоволення. При цьому вкрай важливим було не зруйнувати цноти, котра в тодішньому суспільстві дуже цінувалася[2]. Такі забави відбувалася під наглядом старшої жінки — «досвіткової матки» — зазвичай, вдови, в котрої й винаймали хату на вечірку[3].

Етнограф Марко Грушевський, у праці «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу», записав:

« Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами. І дужче б що робили, та бояться слави. І бояться, щоб не «пробить», щоб та перегородка не знищена була, а через те і згублена честь дівоча. Більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, щоб не пробить таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї, а плоть як сходить з його, то не впускать у неї. І так усі грають в іграку оцю, і всі так здавна знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі». «

Якщо в народних піснях йдеться про «спання» неодружених, то це не означає, що тут практикувалися любощі із повним проникненням. Особливого поширення набули ці забави на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, в регіонах, де вечорниці мали найвиразніші і найповніші форми[4].

Під час «мочання кінчика» хлопці вчилися «висмикувати» в потрібний момент, викидаючи сім'я в «шмату»[1]. Через недосвідченість молоді такі ігри були небезпечними для дівчат, позаяк часто закінчувалися повноцінним сексом та вагітністю, почасти дівчина не могла зрозуміти, як же вона завагітніла, адже грала лише в «притули»[2]. Іноді хлопці, змовившись, ошукували недосвідчену дівчину, видаючи повноцінний секс за «притули», й по черзі вступали з жертвою в статеві стосунки[1].

Різновиди притули[ред. | ред. код]

Відмовлятися від «притул» було неґречно — над такою дівчиною кепкували однолітки, можна було відшити потенційних женихів. «Притули» були різних видів, наприклад, збоку, коли ноги дівчини зведені разом, а хлопець пеститься пенісом об лоно. Існувала поза «чоловік зверху». Найнебезпечнішим видом були пестощі дівчини поміж її розведених колін. Тоді дівчина мала бути дуже пильною, аби зберегти цноту[5].

Ставлення в суспільстві[ред. | ред. код]

Дії, що не призводили до дефлорації, в тому числі й часткове проникнення, вважалися етичними та не засуджувалися. Дівчину ж, котра втратила цноту до заміжжя, називали «покриткою». В українській традиційній культурі простежуються подвійні стандарти: з одного боку дівчину виховували в патріархальному дусі, вимагаючи покірности, скромности та збереження цноти. З іншого боку, батьки підтримували спільне з хлопцями спання, допускали самостійність у виборі партнера для спільної ночівлі, при цьому обов'язковою умовою було дотримання цнотливости. Традиції спільного дошлюбного спання в українській культурі почали занепадати після приходу радянської влади і остаточно зникли після Другої світової війни[6].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]