Перейти до вмісту

Приходько Антон Терентійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антін Терентійович Приходько
Антін Терентійович Приходько
Антін Терентійович Приходько
Постійний представник УРСР при Уряді СРСР
1922 — 1924
ПопередникПолоз Михайло Миколайович
НаступникПетровський Данило Іванович
Народився9 (21) липня 1891
станиця Новорождественська, Кубанська область, Російська імперія
Помер29 січня 1938(1938-01-29)
Архангельськ, РРФСР, СРСР
Відомий якадвокат Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Російська імперія→СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Політична партіяКП(б)У
У шлюбі зМарія Володимирівна Приходько (Бочарова)
 Роботи у Вікіджерелах
 Медіафайли у Вікісховищі

Анто́н (Анті́н) Тере́нтійович Прихо́дько (9 (21) липня 1891[1], Кубанська область, станиця Новорождественська[1], Російська імперія[2] — 29 січня 1938, Архангельськ[3]) — радянський державний діяч. Постійний представник УСРР при Уряді СРСР[4][5]. Член ВУЦВК (всі скликання, за винятком 2-х, до X-го включно)[6].

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

У 1907 р. — відвідував український соціалістичний кружок середньої школи м. Ставрополь[7]

Закінчив Ставропольську вчительську семінарію[8]

У 1915 р. — був студентом Московського університету[9] та членом есерівської групи[10]

З 1916 року — член УПСР[11] під прізвищем «Професор»[10]

У 1917 році (до початку жовтневої революції) — вперше опинився на українській землі (приїхав до Києва)[9]. У 1917 році — Кандидат у члени УУЗ від УПСР за участю Селянської спілки по Полтавському виборчому округу[12].

16 січня 1918 року заарештований разом з майже всією лівою групою керівних діячів УПСР[13][14]. З червня 1918 р. — член КП(б)У[15][16].

29 квітня 1919 року подав заяву про вихід з членів ЦК УПСР[17].

У 1919—1920 роках — секретар УКП (боротьбистів)[11]. У червні 1919 р. — касир ЦК УКП(боротьбистів)[18].

У 1920—1929 рр. — Голова колегії Державного видавництва України[19].

У 1920—1930 рр. — Секретар Центральної комісії українізації радапарату при РНК УСРР[20].

У 1921 р. був членом редколегії критико-бібліографічного часопису «Голос Друку»[21], очолював Всеукраїнську видавничу комісію при РНК УСРР[22], став членом ВУЦВК VI складу.

З кінця 1921 року по травень 1922-го — уповноважений від Полтавської губернії під час проведення мобілізації для підготовки посівної кампанії на Україні[23]

З травня 1922-го по листопад 1924 — Постійний представник УСРР при Уряді СРСР[4][5] (див. Постійне представництво Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР)

12 вересня 1922 року зарахований на 1-й курс Московського інституту народного господарства ім. К. Маркса[8].

З грудня 1924-го по квітень 1926 р. — радник Повпредства СРСР у Чехословаччині[19][23][24][25].

З 27 січня 1926[12] по 1927 рік — заступник Наркома освіти УСРР Олександра Шумського[11][26].

З 1926 по 1930 рр. — заступник Генерального прокурора УСРР.

У 1926 р. — член Державної правописної комісії[27].

З 1927 по 25 грудня 1929 р.[12] — заступник наркома освіти УСРР Миколи Скрипника[11][26].

З 25 травня по 3 червня 1927 р. — учасник Конференції з обговорення проекту правопису[27].

У 1928 р. — член Президії Державної Правописної Комісії[28][29].

9 серпня 1929 року м. — Мав партійний квиток № 0751622 та визнаний перевіреним за результатами засідання Перевірочної Комісії Осередку КП(б)У НКОсвіти УСРР Журавлівського райкому м. Харкова[30].

З 9 березня 1930 по 19 квітня 1930 року головував в суді на процесі Спілки визволення України.

З червня 1930 року — заступник народного комісара юстиції УСРР

У 1930—1931 роках — відповідальний редактор журналу «Вісник радянської юстиції»[31]

У 1931—1933 роках — відповідальний редактор журналу «Революційне право»[31].

По 31 грудня 1933 р. — голова арбітражної комісії при РНК УСРР[32]

31 грудня 1933 року виключений з КП(б)У за нещирість при дачі пояснень ЦКК КП(б)У про зв'язок з контрреволюційним, націоналістичним елементом[15]. Заарештований Державним політичним управлінням (ДПУ) СРСР у Харкові (вул. Пушкінська 49, кв. 10)[19] як член та керівник Харківської терористичної організації та учасник контрреволюційної української повстанської організації, що ставила за ціль повалення Радянської влади збройним шляхом[3].

4 червня 1934 р. — Засуджений до 10 років виправно-трудових робіт судовою трійкою Колегії ДПУ СРСР (стаття 54-11 КК УСРР)[3].

З липня 1934 р. по кінець 1936 р. — Знаходився на острові Вайгач (бухта селища Амдерма)[19][33].

Із січня по листопад 1937 р. — Знаходився у селищі Чибью[19][33]. У листопаді 1937 року написав останнього листа своїй дружині (вона отримала його тільки у січні 1938 р.)[33].

21 грудня 1937 р. — Засуджений до вищої міри покарання трійкою Управління НКВС Архангельської обл. (статті 58-10, 58-11 КК РРФСР)[3]

29 січня 1938 року розстріляний[3] разом із Щепкіним Іваном Івановичем, Музиченком Миколаєм Петровичем та Івановим Володимиром Васильовичем[19].

6 грудня 1957 року реабілітований посмертно військовим трибуналом Київського військового округу[34][35].

Твори

[ред. | ред. код]

Писав під псевдонімом А. Прийдешній[36][37][38].

  1. Про що шуміло море // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 31-32[36][39]
  2. Народження сонця // Місячник «Шляхи мистецтва». — 1921. — ч. 1. — с. 32[36][39]
  3. Утома // Журнал «Мистецтво». — 1919. — № 4. — с. 13-14[36]
  4. Арешт десяти // Альманах «Зшитки боротьби». — 1920. — с. 34-55[14][36][40]

Статті

[ред. | ред. код]
  1. Культурно-освітні питання на X з'їзді КП(б)У // Більшовик України. — 1927. — № 14. — с. 17-26[22]
  2. СВУ на шкільному фронті // Шлях освіти. — 1931. — № 5-6. — с. 82-90[41]
  3. Загальне навчання на Україні // Радянська освіта. — 1928. — № 10. — с. 1-15[41]
  4. Гнат Михайличенко // Гнат Михайличенко. Художні твори. — 1929. — с. 5-15[42].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

10 (22) липня 1891 — Був хрещений у Церкві Казанської ікони Божої Матери у станиці Новорождественська. Під час хрещення був наречений на честь преподобного Антонія Печерського[1]

Мав брата Приходько Федіра Терентійовича[43][44].

Взимку 1918—1919 рр., разом із своєю дружиною Марією Приходько (Бочаровою)[25] був гостем на весіллі Василя Матени-Бугаєвича (Чорного) та Марії Московець (сестра Євгенії Московець), що відбувалося у Полтаві за адресою провулок Бабичівській 24[18].

З 2 березня 1920 року його дружина була членом УКП(боротьбистів) та співробітницею ЦК цієї партії[45]. У 1926 році вона почала працювати диктором Всеукраїнського Комітета Радіомовлення[46][47].

6 травня 1927 року мешкав за адресою Харків, вул. Садово-Куликівська 8, кімн. 5[6]. У 1929—1930 рр. — переїхав на вул. Революції 1[48]. У 1933 році мешкав за адресою вул. Пушкінська 49 (будинок «Коммунар»), кв. 10[2]. У січні 1934 році його дружину звільнили з роботи диктора Всеукраїнського Комітета Радіомовлення[46].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 Документ архівного фонду № Ф. 801 о.а.ф. «Коллекція документів церков Кубані» за описом № 35 справ постійного зберігання «Документи церков (Тихорєцький район)» за 1863-1921 рр. справи № 71 «Метрична книга Казанської церкви станиці Новорождественської для записів тих, що народились, одружились та померли у 1890 р.», Державний архів Краснодарського краю[ru]
  2. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 2
  3. 1 2 3 4 5 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 271
  4. 1 2 Архів альбомів. get.google.com. Процитовано 23 вересня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. 1 2 13.11.1924: Альбом из посольства УССР в СССР. Google Photos (англ.). Процитовано 18 січня 2019.
  6. 1 2 Особовий листок № 459 кандидата ВУЦВК X скликання // Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 312
  7. ↑ Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 161
  8. 1 2 Особова справа студента Приходько Антона Терентійовича Московського інституту народного господарства ім. К. Маркса. Центральний Державний Архів м. Москви, фонд Р-489, опис № 17, справа № 1295, арк. 2
  9. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 162
  10. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 228
  11. 1 2 3 4 Академік О.Н.Соколовський та інші обвинувачувачі і судді на процесі «СВУ» (із матеріалів ДПУ-НКВС та протоколів судових засідань). Науково-теоретичний альманах "Грані". Т. 19, № 9(137). 26 січня 2017. doi:10.15421/1720169137. ISSN 2413-8738. Процитовано 25 вересня 2018.
  12. 1 2 3 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 311
  13. ↑ Гошуляк І. (1994, №1). Український історичний журнал. dspace.nbuv.gov.ua. с. 40—41. Процитовано 25 вересня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання)
  14. 1 2 Прийдешній, А. Арешт десяти / Альманах "Зшитки боротьби". www.library.univ.kiev.ua. Процитовано 23 вересня 2018.
  15. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 110
  16. ↑ РДАСПІ, Звітна картка до партійного квитка № 0751622
  17. ↑ ЦДАГО, фонд 43, опис № 1, справа № 20, арк. 2
  18. 1 2 Українська революція. 1917-1921. Полтавський вимір. Події . Постаті. Документи. Полтава. 2017. ISBN 9789661920841. OCLC 1034548560.
  19. 1 2 3 4 5 6 Дойков Ю. Diasporiana Електронна бібліотека | Надія Суровцова. На засланні в Архангельську (1933—1937). diasporiana.org.ua (рос.). Процитовано 15 жовтня 2018.
  20. ↑ Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Киев: Heneza. с. 136. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  21. ↑ Українська бібліотечна енциклопедія. ube.nplu.org. Процитовано 23 вересня 2018.
  22. 1 2 Виговський, Микола Юрійович (2003). "Щоденники" академіка Сергія Єфремова : джерело вивчення номенклатури культурно-освітніх установ України 1920-х років. Процитовано 14 жовтня 2018.
  23. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 323
  24. ↑ Рубльов, Олександр Сергійович (2010). Україна - Польща 1920 - 1939 pp.: З історії дипломатичних відносин УСРР з Другою Річчю Посполитою: Документи і матеріали. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА. с. 402. ISBN 9789663782355. OCLC 792748829.
  25. 1 2 Особова справа Приходько Антона Терентійовича. Архів зовнішньої політики РФ
  26. 1 2 Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Kyiv: Heneza. с. 48. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  27. 1 2 Н. М. Малюга. Мовознавство: упровадження результатів пізнання. refs.in.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 27 жовтня 2018.
  28. ↑ Пилипенко, Сергій Володимирович (1928). Зауваження з приводу змін в українському правописі, внесених Президією Державної Правописної Комісії. Київ.
  29. ↑ Важлива подробиця історії українського правопису. Історична правда. Процитовано 27 жовтня 2018.
  30. ↑ Протокол № 8 засідання Перевірочної Комісії. Державний архів Харківської області, фонд П-15, опис № 2, справа № 24, арк. 38
  31. 1 2 Журнал «Право України». Історія журналу
  32. ↑ Архів альбомів. get.google.com. Процитовано 23 вересня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  33. 1 2 3 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 273
  34. ↑ Архів альбомів. get.google.com (російською) . Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 23 вересня 2018.
  35. ↑ Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 336
  36. 1 2 3 4 5 Лейтес, А.; Яшек, М. (1986). ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (1917-1927). München: O. Sagner. ISBN 3876903505. OCLC 18411004.
  37. ↑ Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI - XX ст.) - Олексій Дей. Чтиво. Процитовано 23 вересня 2018.
  38. ↑ Maĭstrenko, Ivan; Dornan, Peter (1954). Borot'bism: a chapter in the history of Ukrainian communism (англ.). New York: Research Program on the U.S.S.R.
  39. 1 2 Електронна бібліотека "Культура України". elib.nplu.org. Процитовано 23 вересня 2018.
  40. ↑ Зшитки боротьби — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 23 вересня 2018.
  41. 1 2 Виговський, Микола Юрійович (2005). Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. Kyiv: Heneza. ISBN 9665044745. OCLC 160149987.
  42. ↑ Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Процитовано 3 серпня 2019.
  43. ↑ Дело по обвинению Приходько Федора Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 2, справа № 199, арк. 3
  44. ↑ Групповой портрет 6. vini.orgfree.com (рос.). Процитовано 7 грудня 2018.
  45. ↑ ЦДАГО, фонд 43, опис № 1, справа № 88, арк. 3
  46. 1 2 Следственное дело по обвинению Приходько Антона Терентьевича. Державний архів Харківської області, фонд Р6452, опис № 4, справа № 1402, арк. 274
  47. ↑ М. Г. Станчев (2013). „Дело 13-ти“ (о процессе 1937–1938 гг. над так называемой „Болгарской контрреволюционной националистической организацией в Украине“). Дриновський збірник (рос.). Т. 6. ISSN 2218-0567. Процитовано 31 жовтня 2021.
  48. ↑ Адресно-довідкова книга «Весь Харків» за 1929—1930 рр.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приходько_Антон_Терентійович&oldid=48133620