Причальні споруди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ялта. Причал.

Прича́льні спору́ди (або прича́ли) — портові пристрої або гідротехнічні споруди, призначені для швартування суден, їх стоянки під час завантажувально-розвантажувальних робіт, посадки і висадки пасажирів та інших портових операцій.

Типи і конструкцію причалів визначають природні (геологічні, гідрологічні) і технологічні умови (глибини біля причалів, навантаження на них). Сукупність причальних споруд в порту утворює причальний фронт.

Класифікація причальних споруд[ред.ред. код]

За конструкцією найбільш розповсюдженими є причальні споруди, які мають безпосередній зв'язок з основною територією порту — причали-набережні, які обрамляють територію порту, а також пірси і естакади — розташовані перпендикулярно або під кутом до берегової смуги двосторонні причали (зазвичай пірси розташовуються групами, утворюючи вздовж берега «гребінку», що дозволяє значно збільшити довжину причального фронту. Для обслуговування великотоннажних суден (переважно танкерів) отримали розвитку рейдові (перевантажувальні) стаціонарні причали та плавпричали.

Дерев'яний пірс у Свакопмунде, Намібія

За капітальністю, в залежності від загальної висоти і значення (основне чи другорядне) причальні споруди діляться на чотири класи від I (морський, висота до 25 метри і більше) до IV (річковий).

За формою оброблення берега причальні споруди бувають вертикальні, укісного, напівукісного або напіввертикального профілів. Найзручніша з точки зору експлуатації форма — вертикальна, застосовувана практично у всіх портах. Напівукісні і напіввертикальні форми оброблення берега найчастіше використовуються на річках і водосховищах, причому напівукісні застосовують при тривалому стоянні низьких рівнів води, а напіввертикальні — при високих.

В залежності від геологічних умов причальні споруди можуть влаштовуватися як гравітаційні (при скельних ґрунтах) і пальові (на слабких ґрунтах). Пальові причальні споруди бувають у вигляді тонкої, заанкереної стінки (больверка) з пальовим розтверком або як змішані на спеціальних підставах (опускних колодязях, кесонах тощо). В Україні найбільше розповсюдження мають причали-больверки, основною частиною яких є шпунтові стінки з залізобетонних або сталевих шпунтових паль.

Матеріали, обладнання[ред.ред. код]

Обладнання причальної стінки в Новоросійському порту, Російська Федерація

При спорудженні причалів використовують різноманітні за властивостями матеріали: деревину, бетон, залізобетон, сталь. Часто причальні споруди виконують з різних матеріалів. Наприклад, основу з дерев'яних або металевих паль, а настил — залізобетонний. Однак найбільш розповсюдженими є залізобетонні або бетонні конструкції. Легкі конструкції на дерев'яних палях мають відносно малий строк служби і застосовуються, зазвичай, як тимчасові споруди.

Для надійної і безпечної швартовки суден, причальні споруди мають відбійні і швартові пристрої — спеціальне обладнання призначене для утримання судна при стоянці. Характериним швартовним пристроями є чавунні або сталеві тумби (основні і штормові). Відбійні пристрої призначені для запобігання ушкодження корпусу судне об причал при швартовці і стоянці. Вони являють собою своєрідну пружну прокладку між судном і причалом. Це можуть бути старі автопокришки, спеціальні гумові кранці. На причалах, які приймають великотоннажні судна, застосовують різноманітні гравітаційні, механічні, гідравлічні, гідропневматичні відбійні пристрої.

Місця стоянки, як правило, мають комунікації для підключення суден до портових систем електроживлення, водо- і теплопостачання, зв'язку і телекомунікацій.

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Морський енциклопедичний довідник = Морской энциклопедический справочник (рос.). — Під ред. акад. М. М. Ісакіна. — Ленінград : «Судостороение», 1987. — Т. 2 (О-Я). — С. 134-136.
  • Смирнов Г. М. та ін. Порти і портові споруди = Порты и портовые сооружения (рос.). — Москва : «Стройиздат», 1979.
  • Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму. — Київ : Видавничий Дім «Слово», 2006. — 372 с. — ISBN 966-8407-55-5.

Посилання[ред.ред. код]