Пришивальня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пришивальня
Prishival gerb.gif Prishival prapor.gif
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Фастівський
Рада/громада Пришивальницька сільська рада
Код КОАТУУ 3224985701
Основні дані
Засноване 1665
Населення 301
Площа 1,681 км²
Густота населення 179,06 осіб/км²
Поштовий індекс 08513
Телефонний код +380 4565
Географічні дані
Географічні координати 50°10′12″ пн. ш. 29°49′12″ сх. д. / 50.17000° пн. ш. 29.82000° сх. д. / 50.17000; 29.82000Координати: 50°10′12″ пн. ш. 29°49′12″ сх. д. / 50.17000° пн. ш. 29.82000° сх. д. / 50.17000; 29.82000
Середня висота
над рівнем моря
165 м
Водойми річка Ірпінь
Місцева влада
Адреса ради 08513, Київська обл., Фастівський р-н, с.Пришивальня, вул.Леніна,3 , тел. 45-3-32
Карта
Пришивальня. Карта розташування: Україна
Пришивальня
Пришивальня
Пришивальня. Карта розташування: Київська область
Пришивальня
Пришивальня

Пришива́льня — село в Україні, у Фастівському районі Київської області.

Перша письмова згадка — 1665. Населення — 301.

До Пришивальницької сільської ради територіально входять села Пришивальня, Кончаки та хутір Вишня. Адміністративний центр — село Пришивальня.

Площа — 340,3 га. Населення — 400 жителів.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване у 15-и км на північний захід від Фастова на берегах річки Ірпінь.

Соціально-економічна інфраструктура[ред. | ред. код]

Фельдшерський пункт, відділення зв'язку, клуб, магазин.

Символіка[ред. | ред. код]

Герб. Верхня чверть щита герба скомпонована двома кольорами (малиновим і зеленим) за принципом «шахматки». Це — своєрідний символ розділу між польськими і російськими землями. Інша частина поля (3/4) — блакитного кольору, в центрі якого розташована охоронна брама сріблястого кольору з елементами золотистого частоколу. Трохи нижче — зображення, як символи могутності та лицарської шляхетності місцевого населення, перехрещені полковницький пернач Семена Гурка (Палія) і козацька шабля.

Прапор. Полотнище прапора повторює кольори герба. Три чверті верхньої частини — блакитного кольору. Тут знаходиться композиційний малюнок — охоронна брама сріблястого кольору та золотистий частокіл. Інша чверть (низ прапора), як шахівниця, розділена двома кольорами — малиновим і зеленим.

Історія[ред. | ред. код]

Звідси почався родовід Пришивальні

За легендою, що дійшла до нас, у давні часи три брати Ярош, Томаш і Дідиш на прізвище Пришви почали обробляти нові для себе землі. На їхню честь і почали іменуватися заселені по сусідству території, на яких знаходяться сучасні села Ярошівка, Томашівка, Дідівщина та Пришивальня. А ось археологічні дослідження свідчать, що люди селилися у цих краях ще в Х-ХІІ століттях. Поблизу Пришивальні, на правому березі річки Ірпінь, збереглися залишки великого городища часів Київської Русі.

Заснування села пов'язують також з відомим політичним і державним діячем козацького періоду полковником Семеном Гурком (Палієм). На початку 80-х років XVII ст. він зі своїми воїнами прийшов на спустошену, збезлюднілу багаторічними війнами Київщину, осів у Фастові. На одній із зустрічей з козаками він сказав: «Я настановив собі дуже малу справу — заселити Фастівщину козаками і привчати їх до хліборобства та водночас до захисту вітчизни…» Жилося людям на Паліївщині легше, ніж в інших місцях, тому сюди стікалися селяни-втікачі з різних кінців України, Росії, Білорусі, Молдови. Село швидко приростало населенням. Зусиллями С.Палія у 90-х роках Фастів стає центром національно-визвольної боротьби, а Пришивальня — одним із вільних козацьких поселень. Розкинулося село за 12 км від Фастова, на мальовничому узвишші тихоплинної річки Ірпінь. Зусібіч оточене розкішними лісовими масивами. Поселення було обнесене дерев'яними укріпленнями із земляним валом.

Свою волю Пришивальня не втратила й у наступні роки. Кожен козак мав у селі свій земельний наділ. У наші дні в селі живе чимало нащадків славних козаків-паліївців. Це відомі козацькі роди Грабівських, Хоменків, Гераківських, Пшонківських, Склярських… А недалеко від села й тепер збереглися руїни замковища, оточені з трьох боків ровом.

Нова влада — новий устрій

10 червня 1920 року Фастів окупували радянська війська. У цей час у Пришивальні створена сільська рада. Першим головою комуністичної сільради був єврей Юхим Ладман. Всього ж за радянського ладу сільську раду очолювали 11 голів: Олександр Капітонович Грабівський, Степан Костянтинович Грабівський, Франц Костянтинович Грабівський, Василь Григорович Кришевський, Антон Давидович Конюк, Іван Йосипович Завістовський, Володимир Степанович Хоменко, Іван Павлович Хоменко, Василь Володимирович Хоменко, Юрій Павлович Максименко.

1932—1933 — масова смерть старих та дітей від штучного голоду, використаного радянською владою як спосіб терору проти мешканців села.

1941—1943 — із Пришивальні німці вигнали організаторів Голодомору — сталіністів. У цей час в селі діяв також осередок ОУН на чолі з Миколою Хоменком, який у 1943 році піде в Червону Армію. 116 мешканців села сталіністи довели на смерті на фронтах Другої Світової війни. На вшанування пам'яті жертв сталінізму у центрі села встановлено бронзовий пам'ятник солдату-сталіністу, імена викарбувані на дошці.

У селі загинув професор Петро Михайлович Буйко, який надавав лікарські послуги бійцям диверсійного загону НКВД СРСР. Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а його іменем названа одна з вулиць Пришивальні.

А по війні і мрії були мирні

Після визволення, у 1945 році, в селі створився колгосп «Прогрес». Першим головою правління став і 22 роки беззмінно працював на цій посаді Іван Йосипович Завістовський. Під його керівництвом господарство пройшло славний шлях становлення та економічного розквіту, згодом ставши у Київській області одним із найкращих господарств за показниками у зерновому, молочному виробництві та з врожайності цукрових буряків. Голова колгоспу І. Й. Завістовський і найкращі працівники галузей сільськогосподарського виробництва були удостоєні високих державних нагород. Згодом у різні роки трудівники колгоспу «Прогрес» за трудові перемоги також неодноразово відзначалися.

Справжніми «маяками» стали колишні фронтовики. Таким був Михайло Миколайович Конюх (1923—2007 рр.) — колгоспник, удостоєний у 1944 році вищої солдатської відзнаки — медалі «За відвагу» і ордена Червоної Зірки, а в мирний час — ордена «Вітчизняної війни І ступеня» (1985 р.).

Орденом «Знак Пошани» були нагороджені доярка Марія Григорівна Білополенко, ланкова Зінаїда Степанівна Люта, комбайнер Григорій Антонович Хоменко, голова колгоспу Валерій Михайлович Невінчаний, різноробочі Анастасія Данилівна Люта і Олександр Іванович Пераківський; орденом Трудового Червоного Прапора — ланкові Наталія Григорівна Левицька і Лідія Григорівна Борщук, бригадир Петро Олександрович Вовчук; орденом «Трудова Слава ІІІ ступеня» — Любов Леонтіївна Горобей.

За радянських часів у селі розвивалися освіта і культура.

Перша початкова школа організована у 1919 році, а в 1922-му збудоване нове шкільне приміщення. У 1930-му школа реорганізована у неповну середню.

Тут працювали прекрасні педагоги. Одна з них — Валентина Іванівна Люковська, випускниця учительського інституту, яка викладала сільським учням історію і географію. Повернулася з евакуації у 1951 році із західноукраїнського регіону. У 1963—1971 роках вона працює директором школи, котру у 1971 році було закрито. Увесь цей період Валентина Іванівна активно займалася просвітництвом, була патріотом села та активним учасником суспільно-політичного та культурно-освітнього життя.

У 1948 році відкрилися колгоспні клуб і бібліотека, а першим завідувачем був культорганізатор Сокол (ім'я, на жаль, призабулося).

Протягом 1976—2007 років завідуючою клубом працювала Ніна Романівна Хоменко, доклавши багато праці для розвитку сільської культури. Сорок років бібліотеку очолювала Ніна Тимофіївна Хоменко, дбаючи про те, щоб за жодних обставин не згасав вогник знань та любові до книги у дорослих і малих жителів села.

Уродженці села[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]