Проводи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проводи
Проводи
Проводи, центральна алея Байкового кладовища, Київ, 28 квітня 2009 року
Інші назви Радовниця, Радуниця, Гробки, Діди
Місце поминання померлих предків
Тип народно-православний
Дата Понеділок, через тиждень після Великодня
Поминки

Про́води (Поминки, також Ра́довниця, Радуниця, Гробки́, Діди́) — понеділок через тиждень після Великодня, який в українській традиції є поминальним за померлими родичами.

Походження традиції[ред.ред. код]

Традиція Радовниці походить з язичницької доби і тісно пов'язана з давнім культом предків. У страродавніх слов'ян Радуницею (або «весняною радістю») називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих, за давнім народним віруванням, мерці радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на їхні могили[1].

Після введення у Київській Русі християнства з Х століття церковники засуджували й переслідували тих, що трималися старої традиції відмічати радуницю, але оскільки завадити цьому були невзмозі, встановили християнську традицію справляння Радуниці, однак лише одного дня — на другу неділю після Великодня. Водночас відмічання Радуниці було унормовано, фактично зведено до поминання померлих родичів, а будь які радощі і веселощі жорстко засуджувалися.

Однак, в подальшому народ створив своєрідний «сплав» давніх святкувань і суворої християнської традиції у справлянні Проводів-Радуниці. Увесь другий після Великодня тиждень вважався поминальним, а його відмічання було таким, яким ми його знаємо тепер. Так, уже в церковному словнику 1773 року зазначалось:

«В Радуницю був звичай серед простолюддя згадувати померлих свояків з язичними обрядами, і той, хто згадував, приносив на могилу вино, сичене [підсолоджене] вино, пироги, млінці, і після відправи священиком литаї, взявшу чарку з вином або склянку з пивом, відливав частину на могилу, а решту допивав сам; жінки в цей час плаксивим голосом причитали добродійства покійника...»[2]

Поширення і назва традиції в Україні[ред.ред. код]

Проводи на цвинтарі Хутора Тимки, Чернігівська область, 2014

В Україні традиція поминального тижня, другого за ліком після Великодня, є загальнопоширеною, проте мало відома на Галичині та Закарпатті. В сучасних українських народних звичаях слово Радуниця зустрічається доволі рідко, зате скрізь, по всій Україні, поширена церковна назва Проводи, або Поминки. Регіональними назвами є:

На Поліссі, на противагу Центральній Україні, традиція зберігає більш архаїчні риси зі старих часів, зокрема, в Радовницю вважається гріхом сумувати, адже померлі мають радіти, що їхні родичі про них пам'ятають, тому не можна «псувати настрій» померлим.

В решти слов'ян звичай Проводів має такі ж традиції, як в українців, у білорусів, і називається Ра́даўніца або Дзяды́ (іноді на півночі Київщини українці також називають Проводи дідами), схожі звичаї засвідчені в болгар (Задушница, яка проте відмічається перед Великим постом) та поляків (Radonice, її відмічають зрідка); російська ж Радоница є переважно християнською традицією.

Проводи (Поминки) у наш час[ред.ред. код]

Ще за тиждень перед Проводами (Поминками) прийнято відвідувати кладовище, щоб впорядкувати могили родичів. Здавна існує порядок, за яким треба прибрати не лише на тих могилах, де поховані родичі, а й на тих, що лишилися без опікунів і є недоглянутими[Джерело?].

Дні другого тижня по Великодню у великих українських містах, як Київ, розбиті між кладовищами для відзначення поминального дня.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис., К.: «Оберіг», 1993 (передрук Мюнхенського видання 1966 року), стор. 305
  2. Новое прибавление къ службе церковной, 1818

Посилання[ред.ред. код]