Проводи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Проводи
Проводи
Проводи, центральна алея Байкового кладовища, Київ, 28 квітня 2009 року
Інші назви Радовниця, Радуниця, Гробки, Діди
Місце поминання померлих предків
Тип народно-православний
Дата Понеділок, через тиждень після Великодня
Поминки

Про́води[1] (також Гробки́[2], Діди́, Красна гірка, Могилки[3], Поминальні дні[ru], Поминки, Провідки, Провідна неділя, Проводки, Ра́довниця, Радуниця, Бабський Великдень[4]) — другий тиждень після Великодня, який в українській традиції є поминальним за померлими родичами.

Походження традиції[ред. | ред. код]

Традиція Радовниці походить з язичницької доби і тісно пов'язана з давнім культом предків. У страродавніх слов'ян Радуницею (або «весняною радістю») називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих, за давнім народним віруванням, мерці радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на їхні могили[5].

Після введення у Київській Русі християнства з Х століття церковники засуджували й переслідували тих, що трималися старої традиції відмічати радуницю, але оскільки завадити цьому були невзмозі, встановили християнську традицію справляння Радуниці, однак лише одного дня — на другу неділю після Великодня. Водночас відмічання Радуниці було унормовано, фактично зведено до поминання померлих родичів, а будь які радощі і веселощі жорстко засуджувалися.

Однак, в подальшому народ створив своєрідний «сплав» давніх святкувань і суворої християнської традиції у справлянні Проводів-Радуниці. Увесь другий після Великодня тиждень вважався поминальним, а його відмічання було таким, яким ми його знаємо тепер. Так, уже в церковному словнику 1773 року зазначалось:

«В Радуницю був звичай серед простолюддя згадувати померлих свояків з язичними обрядами, і той, хто згадував, приносив на могилу вино, сичене [підсолоджене] вино, пироги, млінці, і після відправи священиком литаї, взявшу чарку з вином або склянку з пивом, відливав частину на могилу, а решту допивав сам; жінки в цей час плаксивим голосом причитали добродійства покійника...»[6]

Поширення і назва традиції в Україні[ред. | ред. код]

Проводи на цвинтарі Хутора Тимки, Чернігівська область, 2014

В Україні традиція поминального тижня, другого за ліком після Великодня, є загальнопоширеною, проте мало відома на Закарпатті. В сучасних українських народних звичаях слово Радуниця зустрічається доволі рідко, зате скрізь, по всій Україні, поширена церковна назва Проводи, або Поминки. Регіональними назвами є:

На Поліссі, на противагу Центральній Україні, традиція зберігає більш архаїчні риси зі старих часів, зокрема, в Радовницю вважається гріхом сумувати, адже померлі мають радіти, що їхні родичі про них пам'ятають, тому не можна «псувати настрій» померлим.

Провідний тиждень у інших народів[ред. | ред. код]

Проводи на цвинтарі Хутора Тимки, Чернігівська область, 2014

В решти слов'ян звичай Проводів має такі ж традиції, як в українців, у білорусів, і називається Ра́даўніца або Дзяды́ (іноді на півночі Київщини та Чернігівщини українці також називають Проводи дідами), схожі звичаї засвідчені в болгар (Задушница, яка проте відмічається перед Великим постом) та поляків (Radonice, її відмічають зрідка); російська ж Радоница є переважно християнською традицією.

Проводи (Поминки) у наш час[ред. | ред. код]

Під час Великого посту або у четвер Великоднього тижня перед Проводами (Поминками) прийнято відвідувати кладовище, щоб впорядкувати могили родичів. Через це четвер Великоднього тижня подекуди називають "Навський великдень", тобто Великдень мерців, оскільки вважалося що в цей день звістка про настання Великодня сягає потойбічного світу й померлі приєднуються у святкуванні до живих. Здавна існує порядок, за яким треба прибрати не лише на тих могилах, де поховані родичі, а й на тих, що лишилися без опікунів і є недоглянутими.

Дні другого тижня по Великодню у великих українських містах, як Київ, розбиті між кладовищами для відзначення поминального дня.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. проводи // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. гробик // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010–2014.
  3. могилки // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Сапіга, 1993
  5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис., К.: «Оберіг», 1993 (передрук Мюнхенського видання 1966 року), стор. 305
  6. Новое прибавление къ службе церковной, 1818

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]