Продрозверстка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Продрозкладка, продовольча розкладка[1], продрозверстка[2] (рос. продразвёрстка) — спосіб заготівлі сільськогосподарської продукції радянською владою шляхом реквізиції, як частина «продовольчої диктатури» під час політики воєнного комунізму[2][1]. Запроваджена декретом Ради народних комісарів РСФРР від 11 січня 1919 року, діяв до березня 1921 року. В Україні продрозкладку запровадив ВУЦВК УСРР власним декретом від 13 квітня 1919 року «Про розверстку лишків врожаю 1918 та попередніх років»[2]. Примітним є факт, що активними діячами політики «продовольчої диктатури» були не всі українці за походженням: нарком продовольства РСФРР Олександр Цюрупа, нарком землеробства Семен Середа, керівник українського народного секретаріату Євгенія Бош. Із запровадженням Нової економічної політики продрозкладка в Україні була замінена декретом ВУЦВК від 19 травня 1923 року «Про єдиний сільськогосподарський податок» на продовольчий податок[1].

Продрозкладка в Україні[ред. | ред. код]

Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства площею землі понад 5 десятин, причому на господарства площею понад 10 десятин розверстка була за підвищеними нормами. Головний тягар продрозкладки був покладений на заможних селян, які і раніше доводили незадоволеність політикою більшовиків. Продрозкладка полягала в обов'язковій здачі селянами державі за встановленими цінами «лишків» хліба та інших продуктів (понад встановлені норми на особисті й господарчі потреби)[2]. Кількість продуктів Народний комісаріат продовольства розподіляв (розверстував) між губерніями, Губернські продовольчі комітети (Губпродкоми) розподіляли одержане завдання між повітами, а повітпродкоми — між волостями, волосна ж влада доводила його до окремих сіл та господарств. Десята частина хліба, зданого за продрозкладкою волостю, залишалася у розпорядженні місцевих органів для допомоги біднякам[2]. Виконанням продрозкладки займались народний комісаріат продовольства та Головне управління державного продуктообміну. Для стягнення хліба з селян використовували воєнізовані продзагони робітників, військові підрозділи ВУНК та Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими радами[1][2]. Стягнення проводились шляхом репресивних методів: конфіскація майна та реманенту, кругова порука й заручники, загороджувальні загони, арешти і розстріли саботажників і «спекулянтів-мішечників»[1].

Наступ денікінських сил Білої армії припинив пограбування селян. Але поразка Білого руху й нова радянська влада в Україні поновили продрозкладку[1]. Москва вимагала від радянської влади на Україні щодня постачати 100 вагонів із хлібом[1]. Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський і народний комісар продовольства М. К. Володимиров підписали 26 лютого 1920 року новий закон про 160 млн пудів продрозкладки усіх видів сільськогосподарської продукції на господарства з наділом понад 3 десятини, але у випадку невиконання половини планів у встановлений строк (до 1 травня), продрозкладка стягувалась із усіх дворів[1].

29 березня наступного року Раднарком видав постанову «Про зменшення зернової розкладки на врожай 1920 року». Господарства Волинської, Катеринославської, Харківської та Чернігівської губерній звільнялись від продрозкладки. У цих губерніях дозволявся вільний продуктообмін[1]. Іншим губерніям було встановлено наступні плани: Запорізькій — 15 млн пудів, Полтавській — 13 млн пудів, Київській — 9,5 млн пудів, Кременчуцькій — 6,5 млн пудів, Одеській і Миколаївській — по 3 млн пудів, Донецькій — 2,5 млн пудів, Подільській — 1,5 млн пудів збіжжя[1]. Спочатку продрозкладка поширювалася на хліб і фуражне зерно, але невдовзі охопила майже всі сільськогосподарські продукти[2], буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: прядиво, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги тощо.

Злочинна політика державної конфіскації продовольства у селян стала головною причиною Голодомору в Україні 1921—1923 та голоду на Поволжі 1921—1922 років.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Марочко В. І. Продрозкладка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 24. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. а б в г д е ж Семчик В. І. Продрозверстка // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Владіміров М. Продовольча політика радянської влади на Україні. — Х., 1920.
  • (рос.) Давыдов М. И. Борьба за хлеб. Продовольственная политика Коммунистической партии и Советского государства в годы гражданской войны (1917—1920). — М., 1971.
  • Історія українського селянства : Нариси в 2-х т / НАН України; Інститут історії України / В. А. Смолій (відп.ред.). — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 2. — 653 с. — ISBN 966-00-0562-8.
  • (рос.) Крицман Л. Героический период Великой русской революции (опыт анализа т. н. «военного коммунизма»). — М., 1926.
  • (рос.) Кондуфор Ю. Ю. Укрепление союза рабочего класса и крестьянства на Украине в период гражданской войны. В ходе проведения продовольственной политики 1918-1920 г.г. — К., 1964.
  • Кульчицький С. Комунізм в Україні. Перше десятиріччя (1919-1928). — К., 1996.
  • Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К. : МАУП, 2004. — 84 с.
  • Silvana Malle. Prodrazverstka // The Economic Organization of War Communism 1918—1921. — Cambridge University Press, 2002. — 568 p. — (Cambridge Russian, Soviet and Post-Soviet Studies, Vol. 47). — ISBN 9780521527033. — ISBN 0521527031.

Посилання[ред. | ред. код]