Прометей прикутий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прометей прикутий
Dirck van Baburen - Prometheus door Vulcanus geketend.jpg
Дірк ван Бабюрен «Вулкан кує кайдани для Прометея», 1623 рік, Державний музей (Амстердам)
Оригінал Προμηθεύς Δεσμώτης
Жанр трагедія
Автор Есхіл
Мова давньогрецька
Переклад Борис Тен
Wikisource-logo.svg Текст у Вікіджерелах

«Прометей прикутий» (дав.-гр. Προμηθεὺς Δεσμώτης, в деяких перекладах «Прометей закутий») — трагедія уславленого давньогрецького драматурга Есхіла. Написана в 444–443 роках до нашої ери. Входила в тетралогію, до якої також належать драми «Прометей звільнений», «Прометей-вогненосець» та ще одна невідома п'єса, яка була втрачена. За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь.

Зворотній бік "прометеїзму"[ред.ред. код]

Існувало кілька варіантів міфу про Прометея, і не в усіх цих варіантах образ нескореного титана був таким привабливим, як у знаменитій трагедії Есхіла "Прометей закутий".

Наприклад, у поемі Гесіода "Роботи і дні" є такі загадкові рядки: "Тільки ж Кроніон ховає поживність від люду, / Гнівний за те, що його одурив Прометей хитромудрий". Чому ж Прометея названо ошуканцем Зевса? Річ у тім, що за одним із варіантів міфу, саме Прометей навчив людей, як під час офірування віддавати Зевсу меншу частину жертовної тварини, та ще й як зробити так, аби цю гіршу частину Зевс обрав собі сам і потім не мстився б за цей вибір людям. Адже коли тварину приносили в жертву, на вівтарі спалювали крашу частину ії туші, яка з димом здіймалася до Олімпу. Тому людям майже нічого не залишалось на прожиток. Тоді Прометей, люблячи людей (своїх "дітей" за міфом, створені саме ним), підказав їм, як обдурити Зевса. За його порадою тушу поділили на дві купи і хитро спитали в Зевса, яку з них той обере собі сам. Перша купа була хоч майже не їстівною, проте великою й блискучою: в ній були тельбухи, кістки й жили, а зверху вона була вкрита змащеною лоєм шкурою. Друга ж купа була маленькою та непоказною, оскільки там була вирізка, а питома частка цінного м`яса, порівняно з розміром усієї туші, завжди є незначною, та ще й м`ясо було обвітреним і тому "некрасивим". Звісно. самовпевнений Зевс обрав собі "не золото, а те,що блищить". А Прометеєву оману викрив коли було вже пізно. Бажаючи помститися, він наказав олімпійцям зробити красуню Пандору, дати ії скриньку з усіма лихами людства ( "скриньку Пандори" ) та відправити ії до нерозумного Прометеєвого брата Епіметея (хоч Прометей і попереджав, аби той не приймав від Зевса жодних дарунків ). Ставши дружиною Епіметея, Пандора таки порушила заборону і відчинила скриньку, тим самим випустивши звідси всі нещастя людства. На дні скриньки залишалася лише Надія, бо від народження була незрячою - відтоді й кажуть "сліпа Надія завжди залишається з людиною". Отже, за Гесіодом усі нещастя людства - це результат обману Прометеєм Зевса. У такім разі, чи можна, за традицією, назвати Прометея "благодійником людства"?

До того ж нині вислів "Прометеєв вогонь" сприймається в позитивному сенсі й навіть пафосно, оскільки символізує поняття "світло знань, цивілізації, культури". Але й тут щодо вчинку Прометея є пересторога. З одного боку він дав людям розум, інтелект, тобто просвітив людство ( Прометей: "То я ж їм,дітям нетямущим, розум дав"). З другого боку, "іскрою Прометея" спровокована певна зарозумілість людства, використання ним розуму не для добрих, а для злих справ. Так, людина сама себе проголосила "царем природи", "найдовершенішим витвором Усесвіту",- словом на компліменти самій собі вона не поскупилася. Проте ії неодноразово возвеличений розум ( "homo sapiens" — "людина розумна") має й негативні риси. Так, атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі або Чорнобильська трагедія стала можливим саме завдяки "іскрі Прометея"- високу інтелекту фізиків-ядерників. Нині на черзі клонування людини... У цьому своєму варіанті міф про вогонь Прометея є пересторогою людству, суголосною міфу про скриньку Пандори. Їх єднає спільна думка — навіть для найсміливішого інтелекту повинні існувати певні обмеження, якісь "табу", образно кажучи, "не слід відчиняти скриньки Пандори". Усе це, сказати б, "зворотній бік прометеїзму".

Головні герої:[ред.ред. код]

  • Влада й Сила — слуги Зевсові.
  • Гефест — бог-коваль.
  • Прометей — титан.
  • Океан — титан.
  • Хор Океанід — дочок Океанових.
  • Іо — діва-телиця, дочка Інахова.
  • Гермес — вісник Зевсів.
  • Зевс-Владика Богов.

Образ Прометея[ред.ред. код]

Прометею були притаманні такі риси: жертовність, альтруїзм, здатність безкорисливо дбати не про себе, а про інших, до того ж слабших за нього. Крім того, Прометей відзначався незламністю, витримкою, готовністю мужньо терпіти будь-які, навіть найстрашніші, муки заради ідеї, в правильності якої він переконаний. Йому притаманні також вірність обраним ідеалам, постійність, незрадливість, твердість і надійність у боротьбі за справедливість. Адже він, провидець Прометей, наперед знав про муки, які йому доведеться перетерпіти("...Прийдешнє все виразно я / передбачаю завжди, й несподіваних (" Нещасть нема для мене..."). Проте це не примусило його відмовитися від спротиву несправедливості самого всемогутнього Зевса.

Цікавим є те, що Прометей мислисть і діє не в масштабах, скажімо, свого родового або громадянського обов'язку,а в глобальних масштабах усього людства, а то і Всесвіту (адже Зевс— несправедливий і жорстокий володар Всесвіту). Мабуть, саме тому часть пишуть про монументальність образу Прометея. Саме таке розуміння образу Прометея стало визначальним у світовій літературі й культурі.

Прометей не скорився, мужньо зносячи тортури, він не благав Зевса про помилування, а лише підкреслював його несправедливість і пояснював свою поведінку хорові океанід, не приховуючи того, що усвідомлює ганебність свого становища. Водночас він усвідомлює і ганебність Зевсового вчинку.

Саме океанідам він розповів про все, що зробив для людей, причому, "не для докору людям", а лише заради правди. Що ж конкретно зробив для людства Прометей? Передовсім навчив будувати житло, а не жити в норах і печерах, пояснив чергування пір року і закони астрономії, навчив математики та письма, дав їм творчу пам'ять, яка є основою, необхідною умовою ("праматір'ю") мистецької діяльності та творчості. Також, навчив розумно використовувати силу тварин і вітру, показав можливості медицини, навчив передбачати майбутнє, тлумачити сновидіння і різноманітні прикмети, навчив не лише правил жертвоприношення, а й передбачати майбутнє за тельбухами жертовних тварин і паланням жертовного вогню. Показав і навчив використовувати "на вигоду людям" підземні природні скарби: благородні метали, залізну руду тощо.

Отже, Прометей у трагедії Есхіла виступає як благодійник усього людства, як постать монументальна, фігура вселенського масштабу, що в ній поєднані риси і культурного героя стародавніх міфів, і великого просвітителя пізнішої доби.

Сюжет[ред.ред. код]

Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.

П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.

Проблематика[ред.ред. код]

Засудження тиранії[ред.ред. код]

Однією з провідних проблем твору є засудження тиранії, несправедливої влади. Прометей прямо заявляє Гермесові:

"Скажу одверто — всіх богів ненавиджу,
Мені вони за добре злим віддячили".

І він мав повне право так казати, оскільки був єдиним з-поміж титанів, який допомагав своєму двоюрідному братові Зевсові у титаномахії — війні нових богів із титанами за владу на Олімпі. А він йому так віддячив.

Гермес хотів погрозами і лайкою випитати в Прометея інформацію. Проте титан не злякався і дав приспішникові тирана гідну відсіч. Адже, якщо прислужникам тиранії (Гефестові, Кратосу, Гермесу, Океанові) Зевсова влада здається нескінченною, то Прометей ставиться до цього філософічно, як до явища, яке в принципі може скоро минути. Він вважає, що владика богів може втратити трон Олімпу так само легко, як це вже трапилось з двома попередніми тиранами — Зевсовим батьком Кроносом і дідом — Ураном.

Свободолюбство[ред.ред. код]

Наступною проблемою, яка порушується в трагедії є свободолюбство. Прометей гордо відповідає на заклики Гермеса щодо того, до якого ганебного стану той сам себе довів, не скорившися Зевсові:

"Свого нещастя на негідне рабство я
Не проміняю, — це запам'ятай собі".

Прометей і Христос — мученики та заступники людства[ред.ред. код]

Чимось доля Есхілового Прометея нагадує долю Ісуса Христа.

По-перше, обидва вони постраждали не особисто за себе, за власні інтереси, а за людей, за інтереси людства: титан на Олімпі викрав божественний вогонь для людей, а Син Божий своєю смертю спокутував гріхи людства, зокрема й перворідний гріх.

По-друге, караючи обох, влада (Зевс і Понтій Пілат) продемонструвала свою несправедливість. Прометей був вимушений викрасти на Олімпі вогонь, уступаючись за «своїх дітей», смертних людей, несправедливо обійдених олімпійцями про розподілі «дарів Долі», про що Зевс добре знав. Прокуратор Юдеї Понтій Пілат також добре знав, що Христос не агітував проти Римської держави, проте виніс йому вирок і «вмив руки».

По-третє, обоє були покарані вкрай жорстоко й ганебно — розіп'яті: Прометей — на Кавказькій скелі, Ісус — на хресті Голгофи.

І, нарешті, по-четверте, обидва виявилися переможцями. Прометея звільнив Геракл, а Христос — воскрес.

Можливо, саме тому Карл Маркс, який щорічно перечитував Есхіла в оригіналі, назвав Прометея «найблагороднішим святим і мучеником у філософському календарі».

Трилогія Есхіла про Прометея[ред.ред. код]

Слід також зауважити, що відносно невелика за обсягом трагедія "Прометей закутий", розрахована пересічно на півтои-дві години виконання, була першою частиною трилогії: "Прометей закутий"- "Звільнений Прометей" і "Прометей- вогненосець" (про те, як на честь примирення Прометея з олімпійцями було започатковано свято бігу зі смолоскипами - щось схоже на сучасне пересування олімпійського вогню). До наших днів дійшла саме перша частина трилогії.

Посилання[ред.ред. код]

  • Текст трагедії «Прометей закутий» в перекладі Бориса Тена
  • Ковбасенко Ю. І. Антична література. — Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — 118 с.та с.121-122
  • Ковбасенко Ю. І. Антична література. — Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — с. 119-121
  • Ковбасенко Ю. І. Антична література. — Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. — с. 116-117 та с.119