Проміжний набій
Проміжний набій (патрон) — тип патрона для вогнепальної зброї, проміжний за потужністю між пістолетними і гвинтівковими патронами.
Створення проміжних патронів стало наслідком потреби в бойовій вогнепальній зброї, що оптимально поєднує помірну масу зброї і боєкомплекту, високу скорострільність і достатню дальність ведення вогню. На початку 1940-х років було усвідомлено, що на основі наявних тоді гвинтівкових і пістолетних патронів неможливо створити зброю, що достатньою мірою відповідає всім перерахованим вимогам.
Гвинтівкові патрони мають велику потужність, яка дає високу точність і дальність стрільби (у гвинтівок вона досягає 2 км і більше), але призводить до сильної віддачі, для компенсації якій доводиться збільшувати масу зброї. Маса гвинтівкових патронів і зброї, розрахованої на них, велика, що обмежує боєзапас стрільця. Під такий потужний патрон складно створити досить надійну і не дуже важку індивідуальну автоматичну зброю. Потужний гвинтівковий патрон був потрібним у часи, коли у військах ще не було достатньої кількості кулеметів і необхідна була велика щільність вогню на великих відстанях, що досягалася зосередженим гвинтівковим вогнем підрозділів. У сучасному загальновійськовому бою від масової зброї не потрібна дальність понад 400—500 м, і висока потужність гвинтівкового патрона виявляється надлишковою.
Пістолетні патрони недостатньо потужні для забезпечення дальності ефективного вогню понад 200 м. Аеродинамічні властивості їхньої короткої тупокінцевої кулі далеко не оптимальні для стрільби на велику дальність. Хоча деякі пістолети-кулемети, які стріляли пістолетними патронами, мають прицільну дальність 300 і більше метрів, на практиці попадання в ціль на такій відстані вкрай складне.
Використання проміжних патронів дозволило створити відносно легку і добре керовану автоматичну зброю з достатньою точністю стрільби чергами на 300—400 м. Перші розробки проміжних патронів і гвинтівок під них відносяться до Першої світової війни: американський карабін Вінчестера під патрон з дуловою енергією близько 1800 Дж, дослідний автомат Ріберойля у Франції (1918 р.) та інші. У багатьох джерелах проміжними називають дослідний патрон В. Федорова і патрон Арисака, що використовувалися в автоматі Федорова, хоча обидва ці патрони за дуловою енергією та розмірами відповідають гвинтівковим. Першими проміжними патронами, які отримали поширення, є американський патрон .30 Carbine (прийнятий на озброєння 1940 р.) і німецький 7,92×33 мм (1940 р.). Один з найвідоміших і найпоширеніших — радянський 7,62×39 мм (офіційна назва — 7,62-мм патрон зразка 1943 р.).
Під час Другої світової війни основна маса військ використовувала гвинтівки, а частини автоматників з пістолетами-кулеметами створювалися для ведення швидкоплинного бою на малій дистанції і не становили більшості. Водночас в армії США з 1941 р. на озброєнні в помітних кількостях був самозарядний карабін M1 Carbine під патрон 30 Carbine. В Німеччині з початку 1940-х років до кінця війни розроблялися численні зразки автоматів під патрон 7,92×33 мм (StG-44, StG 45(M), Volkssturmgewehr[en] 1-5). У СРСР роботи над такою зброєю призвели до створення карабіна Симонова, автомата Калашникова, ручного кулемета Дегтярьова. Радянський патрон зразка 1943 р. став єдиним для країн Організації Варшавського договору, зброю під нього розробляли також у ЧССР, Китаї та інших країнах.
У США після війни, а згодом, для уніфікації калібрів, і в країнах НАТО був прийнятий на озброєння 7,62-мм патрон з характеристиками гвинтівкового, хоча існували європейські розробки проміжних патронів. Тільки наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. У США був узятий курс на впровадження малокаліберного (5,56 мм) малоімпульсного патрона.
Для пістолетних патронів початкова швидкість —зазвичай у межах 300—500 м/с, для проміжних — 700—800 м/с і більше; для гвинтівкових — 800—900 м/с і більше.
Дульна енергія пістолетних патронів зазвичай коливається у межах 115—700 Дж, для проміжних 1300—2200 Дж, для гвинтівкових калібру 7,5—8мм — 2800—3700 Дж.[1].
Імпульс віддачі пістолетних набоїв коливається у межах 1,75—4,7 кг*м/с, проміжних 4,8—9,3 кг*м/с, для гвинтівкових воєнних калібру 6—7 мм — 8,6—13,1 кг*м/с, калібру 7,5—8мм — 11—15,2 кг*м/с[2]
- ↑ Енциклопедія набоїв. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2013.
- ↑ Кириллов В. М., Сабельников В. М. Патроны стрелкового оружия. - Москва, 1980.
- Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. (рос.)