Просвітництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Титульна сторінка книги Вольтера «Елементи філософії Ньютона»

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVIIXVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Часові рамки[ред.ред. код]

Зазвичай вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття й тривала до Великої французької революції. Їй передувала наукова революція першої половини XVII століття. Галілео Галілей заклав основи наукового методу у вивченні явищ природи, винаходи телескопа та мікроскопа сприяли встановленню геліоцентризму й першому спостереженню мікроорганізмів. Швидкий розвиток фізики й математики увінчався публікацією в 1687 «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона - фундаментальної праці, що заклала основи класичної механіки й математичного аналізу. Наукові відкриття сприяли розкріпаченню мислення в інших областях.

Велика французька революція ознаменувала кінець сподіванням на перебудову суспільства на розумних засадах, однак ідеї епохи Просвітництва вплинули на формулювання важливих документів епохи: Декларації прав людини і громадянина, Декларації незалежності, Конституції США, польської Конституції 3 травня 1791.

Характерні риси епохи[ред.ред. код]

Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.

До другої половини 17 ст. Західна Європа втратила релігійну цілісність. Унаслідок Реформації і періоду тривалих релігійних воєн у частині європейських країн панівною християнською конфесією став протестантизм, тоді як у інших державах католицизм зберіг домінантне становище. Між державами із різними релігіями встановився модус вівенді, що означало толерантне ставлення до релігійних розбіжностей хоча б у межах усієї Європи, якщо не окремих країн. Релігійна боротьба продовжувалася у вигляді полемік і дискусій, а це сприяло розширенню діапазону висловлюваних думок.

Європа стала різноманітною також у плані політичних режимів. Якщо у Франції, Австрійській імперії чи Іспанії цей період відповідав розквіту (абсолютизму), то Англія вже минула цей етап свого розвитку й після Славетної революції 1688 року Англія стала конституційною монархією, у якій влада короля була обмежена «[[]Білль про права 1689 |Біллем про права 1689']]». Нідерланди тішилися демократичним правлінням, Німеччина та Італія були роздроблені на низку малих держав, у деяких країнах, таких як Росія та Австрійська імперія ще міцно зберігалося кріпацтво. При широкому спектрі політичних устроїв неминуче виникали порівняння, що в свою чергу призводили до дискусій щодо ідеального облаштування суспільства.

В економіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини, зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія. Економічний центр Європи змістився з півдня, де раніше основну роль відігравали Венеція та Генуя, на північ, в Амстердам, де вже відбулася буржуазна революція. В другій половині 18 ст., з початком промислової революції, головним центром економіки Європи став Лондон.

Освічений абсолютизм[ред.ред. код]

Ідею освіченого абсолютизму висловив французький філософ Вольтер. Чимало європейських монархів XVIII ст. підтримували її хоча б частково. До них належали цариця Російської імперії Катерина II, імператор імперії Габсбургів Йосип II та інші. Відкидаючи ідеї суспільного контракту і не схвалюючи вільнодумство, ці можновладці піклувалися про освіту й науку в своїх державах, були меценатами мистецтв.

Громадське життя[ред.ред. код]

Габріель Леммонньє. В салоні мадам Жоффрен.

Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище - виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії та наукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.

В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів» (Respublica literaria). Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника або філософа, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філософську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха, в якому збиралися Дідро, д'Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь, абат Гальяні та інші.

Кава з'явилася в Європі в 17 ст. На початку 18 ст. кав'ярні Оксфорда, Лондона і Парижа стали виконувати роль наукових і літературних клубів. В паризькому «Café Procope» зародилася ідея «Енциклопедії». Кав'ярні Лондона та Оксфорда стали свого роду «грошовими університетами», де в атомосфері, вільній від університетської строгості, читалися лекції і проводилися демонстрації наукових експериментів. Однак, до кінця століття кава стала дешевшою і доступнішою ширшим колам буржуазії, і кав'ярні втратили просвітницький статус. Найкращі з них, втім, перетворилися в закриті клуби з обмеженим членством.

Академії[ред.ред. код]

Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у 17 ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук.

Видання[ред.ред. код]

Титульна сторінка першого тому енциклопедії

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665, а з 1680 видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною та французькою, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах, щоб уникнути цензури, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні центром цієї літературної братії була Ґраб-стрит, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розширила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав'ярнях, які у 18 ст. виконували роль клубів.

Масонство[ред.ред. код]

Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, масонство, всесвітній орден, який ставив перед собою мету змінити суспільство шляхом впливу на владні органи і державних діячів. Чимало просвітників належали до тієї чи іншої масонської ложі. Серед них Монтеск'є, Вольтер, Александр Поуп, Горас Волпол, Роберт Волпол, Моцарт, Гете, Фрідріх Великий, Бенджамін Франклін, Джордж Вашингтон[1]. Деякі масонські символи увійшли до символіки новонароджених Сполучених Штатів Америки.

Філософія[ред.ред. код]

Вольтер
Шарль Луї де Монтеск'є
Жан-Жак Руссо

Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва представлена Джоном Толандом, Ентоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем, німецька — Християном Вольфом, Александром Баумгартеном, Готгольдом Лессінгом.

Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.

З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм як метафізику, філософію, що не сприрається на відомості про реальний світ. За взірець наукового підходу бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина, свобода. Просвітники погано бачили різницю між філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були передвісниками позитивізму.

Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим, теоретично необґрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.

У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.

Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені законами природи.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про її природні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога.

Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Французькою мовою це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.

Опозиція до Просвітництва[ред.ред. код]

Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк, Жозеф де Местр та інші мислителі, на думку яких результатом діяльності просвітників було руйнування традицій. Світською ідеологію, що пропагувала ідеї, протилежні просвітникам став романтизм. Романтизму властивий потяг до надприродного й містичного, а також ідеалізація старих часів. Коли проствітники опиралися на розум і науку, то романтики - на віру й релігію.

Контрпросвітництво й романтизм лягли в основу консерватизму, так само як лібералізм опирається на раціоналізм просвітників.

Просвітництво в Україні[ред.ред. код]

В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть XVIII століття.). Соціально-економічні фактори зумовили його своєрідність як синтезу ідей гуманізму й Реформації, не затушовуючи і його специфічних рис: вивільнення філософії з-під опіки теології, інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного мислення тощо. На цьому етапі зароджується одна з основних ідей Просвітництва — ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти.

Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро.

Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Члени «Попівської академії» (у с. Попівка на Сумщині) в маєтку О. Паліцина вивчали твори французьких просвітників. Тут виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 член гуртка Василь Каразін. Подібний гурток діяв у маєтку В. Пасенка в Кременчуці. Василь Каразін виділявся серед просвітників глибоким інтересом до природничих наук, впровадженням їх досягнень у життя. У своєму маєтку він налагодив технологію виробництва спирту, макаронів, консервування продуктів, які швидко псуються, а також вивчав вплив лісосмуг на клімат і родючість ґрунтів. Сучасники називали його «українським Ломоносовим». В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Серед просвітників — випускників Києво-Могилянської Академії були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема Микола Мотоніс, Василь Рубан, Григорій Полетика, Яків Козельський та ін. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності і власності.

Висувалася концепція розумного егоїзму або доброчесності, філософське підґрунтя якої розробив Я. Козельський у своєму творі «Філософські речення». Вищим законом державного управління вважали загальну вигоду. Цікаві ідеї, які висловили просвітителі у своїх творах, торкаються суспільного прогресу. Зокрема, С. Десницький сформулював ідею, що в основі суспільного прогресу лежить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану». Здібності й сили в людині зосереджуються на єдиній меті — прагнення досконалості. С. Десницький, який працював професором Московського університету, розробив теорію членування історії, на основі тези, що змінюється не природа людини, а її господарська діяльність. У зв'язку з цим розробив концепцію чотирьох станів людства: 1 - полювання, живлення плодами землі; 2 — пастуший стан; 3 — хліборобський стан; 4 — комерційний стан. Із своєї філософії історії автор цієї концепції робить висновок, що суспільні явища треба досліджувати відповідно до стану народів. Природа — основа і мета суспільного розвитку, суспільні закони повинні випливати із природного права. Справедливі лише ті закони, які підтверджуються природним правом. При феодалізмі, робить висновокпросвітник, це неможливо, тому цей лад необхідно змінити на засадах розуму або природного права.

До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті Studium Ruthenum. Він був професором логіки, метафізики і моральної філософії, переклав українською мовою твір Хр. Баумейстера «Моральна філософія». Із ряду праць просвітників виділяється «Історія Русів». Просвітництво XVIII ст.— це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:

  1. Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Вони виступали за вдосконалення розуму як запоруки історичного поступу людства. Це — науково-освітній напрям.
  2. Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Григорій Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення. Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї Просвітництва становили основний зміст суспільно-політичної діяльності романтиків.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Pierre-Yves Beaurepaire, L’Europe des Lumières, Paris, PUF, 2004
  • Christine Le Bozec, La Normandie au XVIIIe siècle : croissance, Lumières et Révolution, Rennes, Éditions Ouest-France, 2002
  • Pierre Chaunu, La Civilisation de l’Europe des Lumières, Paris, Flammarion, 1997
  • Pierre M. Conlon, Le Siècle des Lumières : bibliographie chronologique, Genève, Droz, 1983
  • Joël Cornette, Histoire de la France : absolutisme et Lumières (1652-1783), Paris, Hachette supérieur, 2005
  • Monique Cottret, Culture et politique dans la France des Lumières : 1715-1792, Paris, Colin, 2002
  • Brewer, Daniel. The Enlightenment Past: reconstructing 18th-century French thought. Cambridge: Cambridge University Press, 2008.
  • Bronner, Stephen Eric. Interpreting the Enlightenment: Metaphysics, Critique, and Politics, 2004
  • Cassirer, Ernst. The Philosophy of the Enlightenment. 1955. a highly influential study by a neoKantian philosopher excerpt and text search
  • Chartier, Roger. The Cultural Origins of the French Revolution. Translated by Lydia G. Cochrane. Duke University Press, 1991.
  • Darnton, Robert. The Business of Enlightenment. A Publishing History of the Encyclopédie 1775-1800. (1979).
  • Dieterle, Bernard and Engel, Manfred (eds.). The Dream and the Enlightenment / Le Rêve et les Lumières. Paris: Honoré Champion 2003, ISBN 2-7453-0672-3.
  • Edelstein, Dan. The Enlightenment: A Genealogy (University of Chicago Press; 2010) 209 pages
  • Foucault, Michel. What is Enlightenment?
  • Habermas, Jürgen. The Structural Transformation of the Public Sphere. (1989.)
  • Hankins, Thomas L. Science and the Enlightenment (1985).
  • Israel, Jonathan. Radical Enlightenment: Philosophy and the Making of Modernity, 1650-1750. Oxford; New York: Oxford University Press, 2001.
  • Israel, Jonathan. Enlightenment Contested: Philosophy, Modernity, and the Emancipation of Man, 1770-1752. New York: Oxford University Press, 2006.
  • Israel, Jonathan. A Revolution of the Mind - Radical Enlightenment and the Intellectual Origins of Modern Democracy. (2009).

Виноски[ред.ред. код]

  1. Steven C. Bullock, "Initiating the Enlightenment?: Recent Scholarship on European Freemasonry," Eighteenth-Century Life, Volume 20, Number 1, February 1996, p. 81