Проскурін Віктор Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Проскурін Віктор Олексійович
Зображення
Народився 8 лютого 1952(1952-02-08)
Атбасар, Акмолинська область, Казахська РСР, СРСР
Помер 30 червня 2020(2020-06-30) (68 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актор, акторське мистецтво
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1973)
Роки діяльності 1968—2020
IMDb nm0698756
Нагороди та премії
Заслужений артист РРФСР Народний артист Росії

Проскурін Віктор Олексійович (8 лютого 1952(19520208), Атбасар30 червня 2020, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно. Заслужений артист РРФСР (1982).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 лютого 1952 року в місті Атбасар (нині Акмолинська область Казахстану), де його вагітна мати була у відрядженні з батьком (які супроводжували залізничні вагони і рефрижератори), батько — казах. В Актюбінську батьки оформили документи на дитину і привезли її в Москву, де в бараках московської околиці і пройшло дитинство хлопчика.

У шкільні роки відвідував літературний гурток, потім театральну студію в Будинку піонерів імені Павлика Андрєєва на вулиці Велика Полянка (буд. 45), де його помітила асистентка режисера Кіностудії імені М. Горького, яка запропонувала знятися в кіно. Таким чином він дебютував в кіно ще до вступу в театральний виш, в 1968 році, зігравши роль у фільмі режисера Юрія Побєдоносцева «Орлята Чапая». Зйомки фільму проходили в Криму, тому він на цей час був зарахований на навчання в одну з ялтинських шкіл. 10-й клас закінчив у вечірній школі, тому що середню загальноосвітню залишив (за його словами — він її переріс), працював верстатником в експериментальному цеху на фетровзуттєвій фабриці, дуже добре заробляв.

Після школи здавав іспити у Школу-студію МХАТ (не був прийнятий через невисокий зріст), театральне училище імені Щепкіна, ГІТІС (на іспиті відзначився скандалом з екзаменатором), двічі поступав до Щукінського училища. На першій появі перед приймальною комісією його запитали: «Молода людина, у вас же немає очей. Що ви будете робити з таким обличчям на сцені?». З другого разу, також недобравши прохідний бал, був прийнятий за додатковим набором. З його слів, написаний ним на вступних іспитах твір потрапив в історію училища як рекордний за кількістю граматичних і стилістичних помилок (64 і 26).

Студентом знявся в телевізійному серіалі «Призначення» з Оленою Коренєвою і Анатолієм Азо (режисер Володимир Семаков), який виявився невдалим і слабким. Однак, завдяки партнерці, познайомився з її батьком — режисером Олексієм Коренєвим — і отримав запрошення зніматися у фільмі «Велика перерва» в ролі Генки Ляпішева.

У 1973 році закінчив театральне училище імені Б. Щукіна, був прийнятий в Театр на Таганці, але там не спрацювався в колективі. Того ж року отримав пропозицію від Марка Захарова перейти в Московський театр Ленінського комсомолу, де відразу зіграв роль ката в «Тілі Уленшпігелі». Здобув популярність в московських театральних колах, зігравши в 1977 році роль Сергія Луконіна в спектаклі «Хлопець з нашого міста» за п'єсою К. Симонова. У 1988 році пішов з театру зі скандалом.

З 1988 року став грати в театрі імені М. М. Єрмолової. У штаті театру значився з 1990 по 1994 роки. У серпні 2012 року остаточно покинув театр за власним бажанням, тому що близько 20 років не виходив на сцену.

Став широко відомий масовому теле- і кіноглядачеві після виконання ролей Гени Ляпішева в телефільмі «Велика перерва» і капітана прикордонних військ КДБ СРСР Блінова в кінофільмі «Вийти заміж за капітана». Серед пам'ятних кіноперсонажів Проскуріна — Герман з «Пікової дами», Вожеватов з «Жорстокого романсу» (екранізація «Безприданниці» О. М. Островського), Новиков з «Військово-польового роману», а також І. В. Сталін, якого актор зіграв у фільмі за повістю Б. Пільняка «Повість непогашеного місяця».

В середині 1990-х років потрапив в автоаварію, отримав травму ноги, після якої кілька років ходив із ціпком. У травні 2007 року переніс складну операцію на суглобах кисті руки через стару травму.

Писав вірші, захоплювався ентомологією.

25 травня 2020 року госпіталізований в МКЛ № 15 міста Москви з підозрою на бронхопневмонію. Помер 30 червня 2020 року. Причиною смерті став напад задухи при хронічній обструктивній хворобі легень. Поховають актора 4 липня. Місце прощання і похорону уточнюється. Вдова актора назвала Будинок кіно місцем прощання з Проскуріним.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Петра Великого I ступеня — за видатні заслуги і особистий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва (2005)
  • Золотий орден «Служіння мистецтву» (2008)
  • Орден «За внесок в культуру» (2010)

Фестивалі та премії[ред. | ред. код]

  • 2001 — РКФ «Література і кіно» (Гатчина): Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (фільм «Два товариші» (2000), реж. В. Пендраковський)[1]
  • 2018 — II Всеросійський фестиваль патріотичного кіно «Над межею»/рос. «Над гранью» (м. Владимир): Приз за найкращу чоловічу роль (фільм «Апостасія» (2017), реж. О. Мурадов)[2]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.337;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.477-478.

Посилання[ред. | ред. код]