Проспект Ветеранів (станція метро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 59°50′30″ пн. ш. 30°15′14″ сх. д. / 59.84167° пн. ш. 30.25389° сх. д. / 59.84167; 30.25389

Проспект Ветеранів
Загальні дані
Тип колонна, трипрогінна, мілкого закладення
Глибина закладення 8 м
Проєктна назва «Вулиця Третього Інтернационала»[1][2]
Кількість 1
Тип острівна
Форма пряма
Дата відкриття 29 вересня 1977
Архітектор(и) В. Г. Хільченко
Інженер(и)-конструктор(и) С. П. Щукін
Виходи до бульвар Новаторів, Дачний проспект
Код станції ВТ
Мапа
1 Кіровсько-Виборзька лінія
ТЧ-4 «Північне»
Оборотний тупик
Дев'яткіно
Громадянський проспект
Муринський струмок
Оборотний тупик
Академічна
задєл під СЗГ
Політехнічна
Площа Мужності
Дистанція «Розмиву»
Лісова
Виборзька
Оборотний тупик
Площа Леніна
Нева
Чернишевська
Площа Повстання
Володимирська
Пушкінська
Технологічний інститут
Обвідний канал
Балтійська
Нарвська
Кіровський завод
Автово
ТЧ-2 «Дачне»
ТЧ-1 «Автово»
Красненька
Ленінський проспект
Проспект Ветеранів
Оборотний тупик

Проспект Ветеранів (рос. Проспект Ветеранов) — кінцева станція Кіровсько-Виборзької лінії Петербурзького метрополітену. Відкрита 29 вересня 1977 року.

Названа через прямуючу поруч однойменну міську автостраду.

Вестибюлі і пересадки[ред. | ред. код]

Через мілке закладення станції відсутні павільйон і ескалатори. Входи на станцію суміщені з підземними пішохідними переходами, що прямують:

  • На бульвар Новаторів в сторону Дачного проспекту.
  • На бульвар Новаторів в сторону вулиці танкіста Хрустицького.

Технічна характеристика[ред. | ред. код]

Конструкція станції — колонна трипрогінна мілкого закладення (глибина закладення — 8 м). Підземний зал споруджений за проектом архітектора В. Г. Хільченко та інженера С. П. Щукіна. Як і станція «Ленінський проспект» — представник нечисленних в Петербурзькому метрополітену станцій «московського типу» або «сороконіжки» (колонних станцій мілкого закладення зі спрощеним оформленням підземного залу).

Оздоблення[ред. | ред. код]

Стиль оздоблення — меморіальний, що відповідає назві станції. Колони оздоблені чорним лабрадоритом і сірим мармуром (крайні колони), підлога — сірим гранітом, чорним лабрадоритом з латунними вставками. Металевими профілями виділені ребра колон. Колійні стіни станції оздоблені золотистим мармуром «газган».

Колійний розвиток[ред. | ред. код]

Станція з колійним розвитком - за кінцевою станцією знаходиться 4 оборотних тупика, два з них будувалися як продовження тимчасові лінії 1 до Лігово з двома проміжними станціями - «Вулиця Солдата Корзуна» і «Проспект Маршала Жукова»[3]. Виконання проекту до 2020 року Генеральним планом Санкт-Петербурга не планується. Замість нього планується розвиток Красносельсько-Калінінської лінії для рівномірного розподілу пасажиропотоку між лініями метрополітену[4].

Найзавантаженіша станція Росії[ред. | ред. код]

За показником пасажиропотоку є самою завантаженою станцією в Росії і країнах колишнього СРСР [5][6],, що пояснюється відсутністю метро в найближчих передмістях і Красносільському районі Петербурга. Пасажиропотік станції 193,1 тис. осіб[7].

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Описание схемы Ленинградского метрополитена 1974 года. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 7 січня 2013.
  2. Схема Ленинградского метрополитена, 1976[недоступне посилання з червня 2019]
  3. Петербургский метрополитен. Линия 1, Станции и тоннели на сайте Санкт-Петербургская интернет-газета
  4. Интервью Аркадия ФУРСА (зам. начальника ГУП «Петербургский метрополитен»), Санкт-Петербургские Ведомости Выпуск № 110 от 20.06.2007
  5. Пассажиропоток Харьковского метрополитена. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 7 січня 2013.
  6. Пассажиропоток Киевского метрополитена. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 7 січня 2013.
  7. О Концепции развития метрополитена и других видов скоростного внеуличного транспорта в Санкт-Петербурге на период до 2020 года[недоступне посилання з квітня 2019]