Проспект Волі (Луцьк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Проспект Волі
Луцьк
ЛуцькВоліГол.jpg
Район Центральний
Історичні відомості: колишні назви
Рівненсько-Дубнівська, Рівненська
австрійського періоду (українською) Київська
польського періоду (польською) Bolesława Chrobrego
радянського періоду (українською) 17 вересня, Леніна
Загальні відомості
Протяжність 2260 м
Координати початку 50°44′52″ пн. ш. 25°19′25″ сх. д. / 50.74778° пн. ш. 25.32361° сх. д. / 50.74778; 25.32361
Координати кінця 50°44′33″ пн. ш. 25°21′21″ сх. д. / 50.74250° пн. ш. 25.35583° сх. д. / 50.74250; 25.35583
Транспорт
Маршрутні таксі 15
Рух двостронній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Тарасу Шевченку
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Проспект Волі у Вікісховищі
Luck Voli IMG 6376.JPG

Проспект Волі — центральний проспект Луцька, який починається на центральному Театральному майдані і тягнеться до Київського майдану. Довжина проспекту понад 2 км.

Історія[ред. | ред. код]

Напрямок, вздовж якого пролягає теперішній проспект Волі, здавна був основною дорогою на схід від Луцька. Однак зважаючи на особливості територіального розвитку міста, вулицею ця дорога стала не скоро.

У XVIII ст. це була Рівненсько-Дубнівська дорога. На її початку у 1750-х роках був збудований новий мурований комплекс монастиря та костелу бернардинів.

Information icon.svg

У 1830 році землі сіл Воличка (Вулька) над Глушцем та Воличка Підлуцька, на яких пролягала дорога, були приєднані до міста. У 1846 році край дороги були утворені нові караїмське та єврейське кладовища. Враховуючи те, що Луцьк на той час був західним містом Російської імперії, і через нього згодом пройшло стратегічне шосе Київ-Брест, у XIX ст. місто найінтенсивніше розвивалося на схід. У 1869 році був складений генеральний план розвитку Луцька, затверджений імператором Олександром ІІ. Згідно з ним на землях колишніх сіл мав постати новий міський район. У 1870 році вулиця була названа Рівненсько-Дубнівською, згодом стала називатися Рівненською. (Сьогодні це початок проспекту.) Вулиця почала забудовуватися будинками. Тут був млин. В подальшому із розширенням міста довжина вулиці Рівненської збільшувалася. Так, остаточної довжини, еквівалентної теперішньому проспекту, вулиця набула у 1910 році, коли до Луцька було приєднано село Дворець на місці теперішнього Київського майдану.

Information icon.svg

У новому районі поселялося багато євреїв. Так, початок вулиці (початок теперішнього проспекту) був майже повністю забудованим єврейськими спорудами. Тут були і молитовні будинки. В середній частині вулиці біля караїмського цвинтаря був двоповерховий прибутковий будинок, з якого караїмська громада брала дохід. Навколо будинку розташовувався невеликий східний караїмський квартал міста.

Під час австрійської окупації 19151916 вулиця носила назву Київської. На цій вулиці розташовувався цегельний завод.

Information icon.svg

У період міжвоєнного двадцятиліття вулиця іменувалася як алея Болеслава Хороброго. Алеєю вона не була, проте щодо вулиці були такі плани, передбачені новими генеральними планами розвитку міста. Наприкінці алеї Після Другої світової вулиця стала називатися 17 вересня. Передбачалося зробити цю вулицю головною в Луцьку і забудувати новини житловими та адміністративними будинками.

Заплановані зміни прийшли у 1950-х роках згідно з новим генеральним планом 1952 року. На вулиці був збудований кінотеатр Комсомолець, а також триповерхові житлові будинки. У другій половині десятиріччя відбувалося будівництво центрального майдану й адміністративного комплексу Обласного комітету Комуністичної партії.

Information icon.svg

Докладніше: Майдан ВНУ (Луцьк)
Фото шістдесятих років

Тут був утворений майдан «площа Леніна». Аналогічно й вулиця стала носити ім'я Леніна. У 1967 році напроти обкому було відкрито пам'ятник Леніну. Нижче був фонтан. Також у шістдесятих поруч із початком вулиці був збудований центральний універмаг. В радянські часи вулиця була головною. Тут відбувалися паради, комуністичні демонстрації. Розбудова вулиці продовжувала вестися на схід. У шістдесятих були ліквідовані караїмський та єврейський цвинтарі, на їх місці постали житлові будинки. Також у радянський період була збудована станція переливання крові, розміщено кілька навчальних закладів.

У 1991 вулицю Леніна перейменували на проспект Волі — назву, яка увібрала в себе два символи: свободу і давній топонім району Вульки. Цього ж року було знесено пам'ятник Леніну, а через 4 роки через дорогу відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. На початку 2000-х початок проспекту був суттєво реконструйований. Були викладені нові тротуари, асфальт, поставлені ліхтарі, лавки, висаджені нові дерева, розбиті клумби, пофарбовані будинки. Було розміщено ряд меморіальних дощок.

Сьогодні проспект Волі є однією з головних вулиць у місті. На свята рух перекривається, часто проводяться розважальні заходи.

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Головні споруди[ред. | ред. код]

Номер Опис Вигляд
2 Монастир бернардинів. ЛуцькВолі9.jpg
11 Один із будинків-близнюків. Пам'ятки архітектури. ЛуцькВолі1.jpg
13 Головний корпус Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Перед ним — пам'ятник Тарасові Шевченкові. ЛуцькВоліВНУПам.jpg
22 Один із трьох високих будинків, які обрамлюють проспект. Цей знаходиться майже на середині, де проспект має вигин. ЛуцькВоліБуд.jpg
30 Луцький педагогічний коледж. ЛуцькВоліКоледж.jpg
40 Новітня будівля. Бізнес-центр. ЛуцькВоліГВ.jpg
46 Волинська обласна філармонія. ЛуцькФілармонія.jpg

Фото[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • В. Пясецький, Ф. Мандзюк. Вулиці і майдани Луцька. — Луцьк, 2005. — с. 66-72 ISBN 966-361-050-6