Проспект Трубників

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
проспект Трубників
Нікополь
проспект Трубників, 37 на розі з вулицею Героїв Чорнобиля
проспект Трубників, 37 на розі з вулицею Героїв Чорнобиля
проспект Трубників, 37 на розі з вулицею Героїв Чорнобиля
Назва на честь трубників
Загальні відомості
Протяжність 4800 метрів
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Проспект Трубників у Вікісховищі

Проспект Трубників — бульварна вулиця в західній половині міста Нікополь у Дніпропетровської області. Вважається найкрасивішою у місті, що бере початок від будівлі Нікопольської міської ради та будинку Водників (проспект Трубників, 1) та закінчується заводоуправлінням ПдТЗ та багатоповерховим житловим будинком № 105 мікрорайону[1]. Бульвар проспекту засаджений каштанами[1].

Проспект Трубників починається від вулиці Електрометалургів як продовження Преображенської вулиці. На початку проспекту ліворуч розташовано парк Перемоги й праворуч — Молодіжний парк. Перед початком промислової зони ліворуч розташовано сквер, після чого проспект змінює напрям з північного заходу на захід; і наостанок проспект повертає на південь, де закінчується на Херсонській вулиці.

Довжина вулиці — 4800 метрів; ширина — 60[1] метрів.

У житловій забудові проспекту Трубників виділяються декілька місцевостей:

  • 45 квартал — ліва сторона проспекту від вулиці Станіславського до Каштанової вулиці,
  • 44 квартал — права сторона від вулиці Раїси Кириченка до Каштанової вулиці,
  • 38-й квартал — права сторона від Каштанової вулиці до вулиці Пилипа Орлика,
  • Варна — обидві сторони від вулиці Пилипа Орлика до вулиці Малиновського,
  • Соцмісто або Куба — обидві сторони від вулиці Малиновського до Соборної вулиці;
  • мікрорайон Трубник-1 — від Соборної вулиці до скверу

Історія[ред. | ред. код]

«Еліт-Клуб»; колишній Палац культури колишнього Нікопольського південнотрубного заводу; проспект Трубників, 38

Початкова назва проспекту — Перша Продовжня вулиця радянського Соцміста доби індустріалізації. Вулиця була прокладена у середині 1930-х років з розбудовою радянського Соцміста, що початково складалося з 10 чотириповерхових житлових будинків для робітників Південнотрубного заводу, зведеного у степу в 6 км від Старого міста — козацького Микитиного Рогу.[1]

За культу особистості Йосипа Сталіна вулиця носила його ім'я — вулиці Сталіна. 1957 року перейменована на проспект Леніна. У 1996 році за наполяганням тодішнього генерального директора Південнотрубного заводу Олександра Куценка міськвиконком перейменував вулицю на сучасну назву — проспект Трубників, — що уславлює робітників трубного заводу, якому місто Нікополь завдячує своїм розквітом.[1]

Першими будівлями вулиці були середня школа № 10 (зведена 1936 року; тепер школа № 25) та житлові будівлі № 9 (тепер № 41) і № 10 (тепер № 39), що були заселені у 1940—1941 роках. У перші місяці німецької окупації міста за німецько-радянської війни будинок № 10 без підключеної води та каналізації був в'язницею для полонених червоноармійців.

Після війни в 1946 році Ленінградська архітектурна-планувальна майстерня ДІПРОМЕЗу (Державний інститут з проєктування металургійних заводів) розробила план-проект забудови. У проєкті зазначалося:

«… Характер архітектури прийнятих типових дво- і триповерхових будинків — велика кількість терас і балконів, затишність їх розташування, можливість їх озеленити виткою зеленню, як не можна більш підходять до умов життя південного міста, яким і є Нікополь»[1]

За цим проєктом силами полонених німців зведені перші житлові квартали Соцміста, поліклініку № 2, лікарня № 2. 2 і 3- поверховими житловими будинками з багатим озеленінням були забудований квартал по лівій стороні вулиці між вулицею Міронова й Альповою вулицею та інші житлові квартали Соцміста. Більшість будівель проспекту зведено у 1940-1950-х роках. Посередині вулиці пролягала залізнична гілка, якою ходив «трудовий» поїзд «ПТЗ — Місто». Зі зміною архітектурної політики в СРСР житловий район проспекту почали добудовувати поодинокими «хрущівками».[1]

Окрасою проспекту став Палац культури Південнотрубного заводу. Увечері грав духовий оркестр, існували танцмайданчики. Квартал проспекту між вулицями Героїв Чорнобиля і Міронова отримав молодіжне прізвисько «Брод» від скороченого модного нью-йоркського Бродвею, що ототожнювалося з українським «бродити».[1]

З часом на проспекті Леніна звели такі значні для нікопольчан будівлі: Центральний гастроном, перша в місті дев'ятиповерхівка, Палац одружень, банк, Нікопольський металургійний технікум, СПТУ-42, дитяча і стоматологічна поліклініки, ресторани, кафе, культурно-спортивний комплекс заводу феросплавів, Центральний універмаг та красивий й вмісткий стадіон «Металург», що належав НЗФ.[1]

За УРСР проспектом проходили травнева й листопадова демонстрації.[1]

За незалежної України на проспекті найпоширеніші у місті ОСББ.[1]

Перехрестя[ред. | ред. код]

Будівлі[ред. | ред. код]

  • № 1-1а — готель і кафе «Афіна»;
  • № 11а — Укрсоцбанк (UniCredit Group);
  • № 11 — Пенсійний фонд;
  • № 12а — Нікопольські тепломережі;
  • № 12б — Дитячій садок № 12 «Світляк»;
  • № 13а — Шаховий клуб;
  • № 14 — ЦУМ;
  • № 15 — Магазин «Світ»;
  • № 16 — Нікопольський професійний ліцей;
  • № 18 — Нікопольський технікум Національної металургійної Академії України;
  • № 18, корпус 3 — Нікопольський факультет Запорізького Національного Університету (НФ ЗНУ);
  • Пам'ятник на честь звільнення Нікополя за німецько-радянської війни (танк ІС-2 на постаменті);
  • № 18а — культурно-спортивний комплекс «Нікопольського заводу феросплавів»;
  • № 27 — Нікопольська державна податкова інспекція Головного управління ДПС у Дніпропетровській області[2]; будівля початково будувалася, як готель ПТЗ з рестораном на 1-му поверсі[1];
  • № 29 — житловий будинок зведений 1957 року;[1]
  • № 34 — готель «Бутік-Отель»;
  • № 35а — відділення жіночої гімназії «Едем»;
  • № 37 — «Будинок зі шпилем»;
  • Пам'ятник чорнобильцям;
  • № 38 — нічний клуб, боулінг, тренажерний зал і ресторан «Еліт-Клуб»; колишній Палац культури колишнього Нікопольського Південно-трубного заводу; у минулому культурний осередок міста — тут діяли циркова та балетна студії, різні гуртки, виступали джаз-бенди й дуже популярний в 1950-1960-і роки радянський «співак Гавайських островів» Микола Щукін;
  • Пам'ятник воїнам-афганцям «Чорний тюльпан»;
  • № 39 — Піцерія «Челентано»; один з перших житлових будинків проспекту, заселений у 1940—1941 роках з початковою адресою — 1-ша Продовжна вулиця, 10; перші місяці німецької окупації міста за німецько-радянської війни будинок був в'язницею для полонених червоноармійців[1]
  • № 41 — один з перших житлових будинків проспекту, заселений у 1940—1941 роках з початковою адресою — 1-ша Продовжна вулиця, 9;[1]
  • № 44 — житловий будинок зведений 1950 року;[1]
  • № 46 — середня загальноосвітня школа І-III ступенів № 25 з поглибленим трудовим і профільним навчанням; початково була школою № 10, що звели 1936 року за індивідуальним проєктом[1];
  • № 47 — 3-поверхова Міська дитяча лікарня — відкрилася у реконструйованій у 2017—2020 роках будівлі Амбулаторій № 1 і № 3 з кошторисом у 51,3 млн грн.; тут розташовано поліклініка на 200 візитів у день (1-й поверх), стаціонар на 30-36 ліжок, лабораторії, рентген, діагностичне відділення та амбулаторія; у 2017 році амбулаторія № 1 переїхала в будівлю колишньої поліклініки № 3 на вулиці Івана Богуна, й амбулаторія № 3 переїхала на вулицю Станіславського, 18;[3][4]
  • № 48 — стадіон «Металург» імені Куценка; ДЮСШ № 1; Руїни легкоатлетичного манежу;
  • № 50а — Храм ікони Божої Матері «Цілительниця» УПЦ МП;
  • № 50 — міська лікарня № 1;
  • № 55 — ресторан «12 стільців»;
  • Сквер з меморіалом Меморіал «Вічний вогонь» і Каплицею святих Петра і Февронії УПЦ МП;
  • № 56 — Колишнє заводоуправління ПТЗ; ТОВ «Технопласт Плюс»; електроцех;
  • № 56/2 — міська лікарня (поліклініка) № 4;
  • № 87а — Нікопольський факультет Одеської національної юридичної академії:
  • Центральна прохідна Нікопольського ПТЗ;
  • № 91 — Територія колишнього Нікопольського південно-трубного заводу;
  • № 95 — Нікопольський трубний інститут;
  • № 97 — Пожежне депо;
  • № 101 — будівля колишньої медчастини ПТЗ[4].
  • Бульвар на проспекті Трубників.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Головні пам'ятники Нікополя встановлені на проспекті Трубників:

  • «Літак»,
  • Танк ІС-2,
  • Меморіал загиблим трубникам за німецько-радянської війни 1941—1945 років,
  • Пам'ятник чорнобильцям,
  • Пам'ятник воїнам-афганцям «Чорний тюльпан».

Парки[ред. | ред. код]

Парки Перемоги і Металургів розташовані на початку і в кінці проспекту Трубників, що разом зі скверами та каштановим бульваром створюють зелене оздоблення єдиному проспекту міста.[1]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф История одной улицы. КРУПНАЯ АРТЕРИЯ РОДНОГО ГОРОДА, ПО КОТОРОЙ ТЕЧЕТ ЖИЗНЬ…. Новини твого міста. 17 вересня 2017. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  2. ↑ Нікопольська державна податкова інспекція Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. dp.tax.gov.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  3. ↑ В НИКОПОЛЕ ОТКРЫЛИ СОВРЕМЕННУЮ ДЕТСКУЮ БОЛЬНИЦУ. ntm.net.ua. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
  4. ↑ а б Какой будет новая детская больница в Никополе?. 34 телеканал (рос.). Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 6 січня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Проспект_Трубників&oldid=41695682