Проспект Шевченка (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проспект Шевченка
Львів
Prospect Shevchenka, Lviv (panorama).JPG
Район Галицький
Назва на честь Тараса Григоровича Шевченка
Історичні відомості: колишні назви
Гарбарська, Святого Яна, Академічна
польського періоду (польською) Akademicka
Загальні відомості
Протяжність 400 м
Координати початку 49°50′20″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. / 49.8389250° пн. ш. 24.0308972° сх. д. / 49.8389250; 24.0308972
Координати кінця 49°50′20″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. / 49.8389639° пн. ш. 24.0308750° сх. д. / 49.8389639; 24.0308750
Поштові індекси 79005 [1]
Транспорт
Рух односторонній, двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники пам'ятник Михайлові Грушевському.
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича 2[1]
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Колишній Галицький іпотечний банк
Готель «Жорж» збудований 1899 р.
Будинки № 8, 10, 12 (справа наліво), 1894, фотограф Ф. Рихновський
Львівська обласна прокуратура

Проспе́кт Шевче́нка — одна з центральних вулиць Львова, що міститься між вулицею Саксаганського та площею Міцкевича. Адміністративно повністю належить до Галицького району міста.

Проспект Шевченка разом із площею Міцкевича та проспектом Свободи у святкові дні становлять великий єдиний залюднений проспект.

Назва[ред.ред. код]

  • Гарбарська (пол. Garbarska) — назва, під якою вперше згадується вулиця 1414 року. Протрималась до початку XIX ст.;
  • з початку XIX ст. по 1871 р. — Святого Яна (пол. Świętego Jana);
  • з 1871 по 1955 рр. — Академічна (пол. Akademicka);
  • з 1955 по сьогодні — проспект Тараса Шевченка.

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про вулицю датується 1414 роком. Вулиця була частиною Галицького передмістя, на ній мешкали кожум'яки (гарбарі). Звідси й початкова назва вулиці — Гарбарська.

На початку XIX ст. в кінці вулиці був невеличкий ставок, в який впадали дві притоки Полтви — потічки Пасіка й Сорока, і заболочене русло Полтви знаходилось просто посеред вулиці. Через Полтву міщани перекинули кам'яний місток, який одним кінцем виходив на сучасну вулицю Фредра. На містку стояла статуя св. Яна Непомука (якій вулиця завдячувала своєю тодішньою назвою).

У 1886 році Полтву сховали до підземного колектора, а головний міський садівник Арнольд Рерінг заклав своєрідний нелінійний бульвар, котрий складався із окремих трапецієвидних «острівців» зі скругленими кутами. 1906 року Рерінг разом із Альфредом Захаревичем модернізували бульвар. Вісь нинішньої вулиці Дудаєва продовжена алеєю, що проходила новоствореною центральною овальною клумбою до головного входу майбутньої домінанти — будинку Торгово-промислової палати (№ 17). Донині збереглись фотографії, що демонструють давню структуру бульвару. Лише у 1930-х роках проспект реконструйовано і він набув вигляду традиційного бульвару з алеєю з двох рядів берлінської тополі (всього 72). У 1997 році старі тополі викорчовано, а замість них висаджено кулясті клени. Пропозиція закрити проспект для автомобілів і відновити структуру алеї кінця XIX ст., закладену Рерінгом не була підтримана міською радою.[2] Вже згадуваний ставок замілів, його засипали землею і поставили на цьому місці пам'ятник видатному польському комедіографові Олександрові Фредрові. У 1901 р. на тополиній алеї постав пам'ятник польському поету Корнелю Уєйському.

У 1871 році вулицю перейменували на Академічну, оскільки вона виходила до старого будинку Львівського університету ім. Яна Казимира на сучасній вулиці Грушевського (університет тоді називали академією).

14 квітня 1936 року була розстріляна демонстрація безробітних, під час якої був убитий Владислав Козак, його похорон 16 квітня вилився у велелюдну акцію протесту робітників, яка прокотилася містом, завдавши йому чималої шкоди. Пам'ятна композиція про ці події була встановлена на стіні наріжного будинку за радянських часів. У липні 1944 року тут вів бої радянський танк «Гвардія».

В 1955, за часів УРСР, вулицю перейменували в проспект Тараса Шевченка, однак деякі львів'яни й далі називають цю вулицю по-старому — Академічною. За часів УРСР площу Академічну, яка знаходилась в кінці вулиці, об'єднали з проспектом Шевченка.

Будинки[ред.ред. код]

Будинок № 1 (він же — № 15 від площі Галицької). Будівля колишнього Галицького іпотечного банку зведена 1872 року за проектом Філіпа Покутинського. Фасад опоряджений за мотивами архітектури Відродження. Майже відразу за проектом Покутинського було добудовано флігель із кватирами працівників банку.[3] 1879 року під керівництвом Зигмунта Кендзерського укріплено фундаменти.[4] 1895 року Кендзерський добудував ще один флігель. У 1921 році надбудовано четвертий поверх.[3] Наприкінці 1930-х років у цьому будинку відкрили кінотеатр «Європа» (до недавнього часу — «Галицький центр кіномистецтва»). До того, як у Львові побудували кіноконцертні комплекси «Мир» та «Львів», це був найбільший кінотеатр міста.

У другій половині XIX століття тут містився готель «Тигр», або «Під тигром». Певне уявлення про готель дають креслення 1811 року, підписаних Матеусом Беккером. Це була триповерхова споруда зі стайнями на першому і готельними номерами на другому-третьому поверхах. Для будівництва споруди банку, готель знесено.[5]

Будинок № 2 (він же — № 1 від площі Міцкевича). В середині XVII століття на цьому місці був шлюз, який регулював приплив води з Полтви до міського рову. Відомо про заїзд (готель) «Під трьома гаками», що знаходився тут в кінці XVIII століття. Заклад належав підприємцеві і землевласникові Георгу Гофману. У 1811 році Гофман збудував на цьому ж місці готель «Hotel de la Russie».[6] Саме в «Російському» зупинявся під час подорожі у Верхівню французький письменник Оноре де Бальзак. Згодом, в середині XIX століття, готель був названий за іменем засновника — «Жорж».

1899 року розпочалося будівництво нової будівлі готелю. Проект розробила віденська архітектурна контора Гельмера і Фельнера. Проект доповнено Іваном Левинським та Юліаном Цибульським.[7] У наріжних нішах другого поверху новозбудованого будинку постали чотири статуї — алегоричні зображення частин світу (Америка, Африка, Азія та Європа), які виконав львівський скульптор Антон Попель за ескізами та моделями Леонарда Марконі. Внутрішнє оздоблення вестибюля, балюстрада сходів і незебережене нині первісне оформлення інтер'єрів номерів носило перші ознаки сецесії.[7] На фронтоні головного фасаду — рельєф із св. Георгієм, або Жоржем, оскільки готель зберігав давню назву. Усього в готелі було 93 номери, 92 з яких — люкси. Санвузли були зібрані у два великі стояки біля сходових кліток. Лише у 1920-х роках проведено реконструкцію, під час якої було влаштовано санвузли у кожному номері.[8]

1940 року, за часів УРСР, готель було передано акціонерному товариству «Інтурист». Зараз готель «Жорж» декларує 2-зіркову якість послуг та пропонує «люкси, напів-люкси, одномісні та двомісні номери першої категорії та номери туристичного класу обладнані всім необхідним для комфортного перебування».

Докладніше: Жорж (готель)
Удалині, з підписом — Об'єднання — другий будинок Шпрехера

Будинок № 4. Колишній прибутковий будинок Адольфа Сегаля. Збудований у 19041905 роках за проектом Тадеуша Обмінського. Знаходиться на розі із вулицею Чайковського. На момент зведення, вважався взірцем стилю ар нуво, а також дорогого, престижного і комфортного житла.[9]

Будинок № 6. Перший поверх зайнятий фірмовим магазином «Адідас». Перед Першою світовою війною належав родині Бромільських. 1909 року було організовано конкурс на найкращий проект майбутнього торгового дому Бромільських. Розглянуто 7 проектів і першу нагороду отримав проект Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича (з модернізованими елементами бароко і класицизму).[10] Через війну проект не реалізовано.

Будинок № 7 був відомий як другий «будинок Шпрехера» (ще один розміщений неподалік на пл. Міцкевича). Восьмиповерховий прибутковий будинок у стилі функціоналізму збудований 1929 року. В основу закладено залізобетонний каркас, зовні облицьований плитами штучного граніту та мармуру, у внутрішніх подвір'ях стіни вкриті білою керамічною плиткою, інтер'єри прикрашені алебастровими плитами (каменярські роботи фірми Людвіка Тировича)[11]. Проект виконав Фердинанд Касслер, замовником виступав відомий львівський підприємець Йона Шпрехер.[12] Протягом різних часів приміщення орендували різноманітні організації. У 1933-36 роках тут містилося консульство Угорщини. В радянські часи на першому поверсі розміщувався ресторан «Елегант», оформлений за проектом Петра Тарнавецького[13]. Тепер тут Будинок профспілок Львівщини. Перший і другий поверх займає ресторан швидкого харчування Макдональдс та жіночий бутик.

У попередньому будинку на цьому місці, що також мав сьомий номер, знаходилась відома кав'ярня Фрідріха Вільгельма Шнайдера. Розширена 1897 року і наново оздоблена незвичними для тогочасного Львова сецесійними розписами Антона Туха, стала популярною серед мистецької богеми. В її залах відбувались виставки малярства і скульптури. Близько 1900 року вона вважалась найпрестижнішою у Львові. 1907 року кав'ярню закрито, а 1912 — дім розібрано.[14][15]

Будинок № 8 — кінотеатр «Київ», один з найдавніших у Львові. Окрема двоповерхова будівля кінотеатру у дворі чиншової кам'яниці, із залом на 300 місць, створена фірмою Івана Левинського, в опорядженні залу і оформленні входу металевою рекламою брав участь Альфред Захаревич. Кінотеатр відкрився у 1912 році, початково мав назву «Фрашка». Наступного року змінив назву на «Штука», пізніше — «Химера».[14] 2002 року на фасаді встановлено меморіальну таблицю, яка сповіщає що у 18921898 роках тут діяло Наукове товариство імені Шевченка (скульптор Ярослав Скакун, архітектори Олег Чамара і Василь Каменщик).[16]

Будинок № 9 — колишня кам'яниця І. Стагля у стилі італійського неоренесансу. Походить із 30-х років XIX ст. Нинішній вигляд отримала внаслідок реконструкції в кінці 1880-х для потреб жіночої школи ім. королеви Ядвіги за проектом Ігнатія Брунека. Тепер тут головний корпус Львівського інституту банківської справи. Вхід у будівлю знаходиться зі сторони вулиці Нижанківського.[17]

Будинок № 10. До недавнього часу весь перший поверх займав кондитерський магазин фабрики «Світоч», тепер  —ресторан швидкого харчування. Кам'яниця збудована за проектом Яна Шульца в 1893 році як прибутковий будинок.[18] Тоді вона мала глибокий виріз у фасаді. 1926 року цей виріз забудували вітриною «Кондитерської Залєвського». Попередній будинок, що стояв на цьому місці, був двоповерховий, збудований у стилі класицизму за проектом Йозефа Землера молодшого у 1826 році для Карла Шнайдера[19]. У дворі цього будинку містилась найстаріша лазня Львова, заснована 1810 року як Лазня Святої Анни. Воду для неї брали з джерела, яке било тут же. Вона містила вугільну кислоту і вапно. Таким чином, лазня була своєрідним бальнеологічним закладом. Джерела вистачило ненадовго, бо вже через сорок років власник лазні звернувся до влади з проханням провести додатковий водопровід. За часів УРСР мала назву «Лазня № 1». У 1990-х роках ХХ століття тут відкрили «Ґранд-клуб „Софія“».

Будинок № 13 — колишнє казино збудоване у 18741876 роках за проектом Людвіка Вежбицького та Філіпа Покутинського. Вхід був оздоблений двома каріатидами авторства Леонарда Марконі (не збережені).[20] В кінці 1909 — на початку 1910 року «Колом польських архітекторів» проведено конкурс на будівлю нового 5-поверхового міського казино. Розглянуто 10 проектів і відзначено 3 з них: Станіслава Данковського (у стилі неокласицизму), Владислава Клімчака і Мар'яна Гейцмана (раціональний модерн), Станіслава Улейського (неоготика). Керівником будівельних робіт призначено Зигмунта Федорського. Однак будівництво так і не почато.[21]

Будинок № 14 споруджений будівельною фірмою Зигмунта Кендзерського у 1897 році, оздоблений рельєфами Броніслава Солтиса.[22]

Будинок № 15 збудований у 1910 році за проектом Людвіка Вельтце.[23]

Будинок № 16 збудований у 1895-1896 роках за проектом Михайла Ковальчука.[24]

Будинок № 17 споруджений 1912 року за проектом Юзефа Сосновського та Альфреда Захарієвича для Промислово-торгової палати міста Львова. Фасад будівлі гротескно поєднує сецесійні мотиви і неокласицизм. Фриз вкритий позолоченою смальтою із алегоріями торгівлі та ремесел викнав Войцех Пшедвоєвський (1908). Ще один фриз із зображенням герба міста, символів торгівлі і промисловості виконаний за проектом Генрика Узембла (1908). Непересічно виконаний інтер'єр холу у модернових формах. З 1939 по 1991 роки тут містився міський осередок Комуністичної партії (міськком). Пізніше приміщення передали Львівській обласній прокуратурі.[25]

Будинок № 20 (Вулиця Джохара Дудаєва №2) Колишня кам'яниця Дронговського. Фасад оздоблений скульптурами і медальйонами із зображеннями письменників авторства Петра Гарасимовича (виконано у майстерні Віктора Заккі).[26] Дім споруджено 1886 року за проектом Лукаша Бодашевського.[27]

Будинок № 21. Житловий будинок, споруджений 1910 року в неоготичному стилі. Архітектор Ян Шульц, скульптурне оздоблення Петра Гарасимовича.[28] Перший поверх і підвал займає кондитерська-ресторан «Вероніка».[29]

Будинок № 23. Житловий будинок, споруджений 1909 року за проектом Людвіка Балдвіна-Рамулта.[30]

Будинок № 25. На першому поверсі з 1911 року працювала кав'ярня «Roma». Над оздобленням інтер'єру працювали краківські художники Генрик Узембло і Кароль Фрич.[31]

Будинок № 26. Будинок Ромуальда Турасевича, збудований за проектом Юліана Цибульського у 1898 році.[32] Автор скульптур атланта і каріатиди — Броніслав Солтис.[22]

Будинок № 27. Тут на першому поверсі містилася кав'ярня «Шкоцка»

Будинок № 27 збудований 1909 року за проектом архітектора Збігнєва Левинського як прибутковий будинок Еміля Векслера у стилі модернізованої готики. В інтер'єрі розписи «Лицарської зали» виконав художник В. Белецький (1910). Власником земельної ділянки і замовником проекту був підприємець Еміль Векслер.

Упродовж 19091944 років на першому поверсі кам'яниці Векслера містилася кав'ярня «Шкоцка» («Шотландська»), яка стала місцем збору представників львівської математичної школи.[31] Саме у цій кав'ярні Стефан Банах, видатний представник львівської математичної школи першої половини ХХ століття, відкрив теорію функціонального аналізу, яка пізніше отримала назву «Шкоцька теорія»[33] [34].

У 1999-2009 роках тут знаходилося відділення «Universal Bank»[35], а після тривалої реставрації будівлі, у 2011 р., тут відкрився готель «Атлас Делюкс».[36]

Будинок № 28 збудований за проектом архітектора Якова Баллабана для інженера Карла Зигмунта Ріхтмана у 1897 році.[32] Неорококове скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса.[37]

Пам'ятники[ред.ред. код]

12 червня 1994 року на колишній площі Академічній встановлено перший в Україні бронзовий пам'ятник Михайлові Грушевському. Скульптори — Дмитро Крвавич, Микола Посікіра, Любомир Яремчук, архітектор — Василь Каменщик.[38] Раніше, на цьому ж місці стояв пам'ятник Олександрові Фредрові, вивезений після Другої світової до Вроцлава. Автором пам'ятника був львівський скульптор Леонард Марконі. У червні 1892 року Марконі здобув перемогу на конкурсі проектів, після чого гіпсова модель була доопрацьована ще протягом чотирьох років. Пам'ятник відлито у бронзі у віденському підрозділі фірми Фрідріха Альфреда Круппа і урочисто відкрито на тодішній площі Академічній 25 жовтня 1897 року.[39]

1901 року перед будинком міського казино (будинок № 13) відкрито пам'ятник Корнелю Уєйському, авторства Антона Попеля. Це було бронзове погруддя поета на гранітному п'єдесталі, виготовленому у майстерні Генрика Пер'є. Загальна висота — 5 м. Нині пам'ятник знаходиться у польському місті Щецин.[40]

19051907 року підприємець Костянтин Володкович робив спроби встановити на проспекті пам'ятник Шевченкові. У 19151916 роках Зигмунт Курчинський виготовив кілька макетів пам'ятника польським Легіонам, що мав стояти біля будинку Торгово-промислової палати (будинок № 17). Проект не було затверджено.[41]

Вулиця у мистецтві[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 31 серпня, 2010
  2. Архітектура Львова… — С. 512.
  3. а б Архітектура Львова… — С. 316.
  4. Sprawozdania ze zgromadzeń tygodniowych // Czasopismo Techniczne. — 1885. — № 1. — S. 13.
  5. Архітектура Львова… — С. 221—223.
  6. Архітектура Львова… — С. 221, 222.
  7. а б Архітектура Львова… — С. 463.
  8. Архітектура Львова… — С. 366—367.
  9. Архітектура Львова... — С. 469.
  10. Архітектура Львова… — С. 500.
  11. Ґранкін П. Е. Алебастр в інтер'єрах львівських кам'яниць міжвоєнного двадцятиріччя (1920—1939) // Галицька брама. — 2000. — № 8 (68). — С. 18.
  12. Архітектура Львова... — С. 548.
  13. Piotr Tarnawiecki, architekt lwowski. — Lwów, 2002. — S. 101. — ISBN 966-7022-27-7.
  14. а б Архітектура Львова… — С. 447.
  15. Бірюльов Ю. О. Музи кав'ярень старого Львова // Галицька брама. — 1995. — № 4. — С. 5.
  16. Романюк П. «Свій храм» Архітектор Василь Каменщик на тлі історії та нашої доби. — Львів : ЛА «Піраміда», 2015. — С. 262. — ISBN 978-966-441-384-5.
  17. Архітектура Львова… — С. 283, 284.
  18. Архітектура Львова… — С. 296, 339.
  19. Вуйцик В. С. То зараз львів'яни не люблять митися. А колись… // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 181. — ISBN 966-95066-4-13.
  20. Архітектура Львова… — С. 313.
  21. Архітектура Львова… — С. 501.
  22. а б Biriulow J. Rzeźba… — S. 168.
  23. Бірюльов Ю. О. Вельтце Людвік // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 344. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  24. Бірюльов Ю. О. Ковальчук Михайло (Міхал) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 304. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  25. Архітектура Львова… — С. 415.
  26. Biriulow J. Rzeźba… — S. 171.
  27. Тимофієнко В. І. Бодашевський Л. // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  28. Biriulow J. Rzeźba… — S. 167.
  29. Офіційний сайт кондитерської-ресторану «Вероніка» Контакти
  30. Бірюльов Ю. О. Бальдвін-Рамулт Людвіґ // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2003. — Т. 2. — С. 180. — ISBN 966-02-2681-0.
  31. а б Архітектура Львова… — С. 448.
  32. а б Архітектура Львова… — С. 334.
  33. Архітектура Львова… — С. 410, 487.
  34. http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/pr-shevchenka-27/ Просп. Шевченка, 27 — будинок готелю (колишній житловий)
  35. http://www.universalbank.com.ua/ — офіційний сайт «Universal Bank»
  36. http://atlasdeluxe.com/ — офіційний сайт готелю «Атлас Делюкс»
  37. Biriulow J. Rzeźba… — S. 167—168.
  38. Архітектура Львова… — С. 673.
  39. Biriulow J. Rzeźba… — S. 158.
  40. Архітектура Львова… — С. 504, 505.
  41. Архітектура Львова… — С. 506.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Гр. авторів, «Lwów. Ilustrowany przewodnik», під редакцією Ю. Бірюльова, 2001, «Центр Європи», Львів — «VIA-NOVA», Wrocław, мова польська, 320 с. ISBN 966-7022-26-9 (Україна) ISBN 83-88649-32-9 (Polska).
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 70. — ISBN 966-603-115-9.
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — 332 с. — ISBN 978-83-7543-009-7.

Посилання[ред.ред. код]