Проституція в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Проститу́ція в Украї́ні є адміністративною (протиправною) дією, проте широко розповсюджена і значною мірою ігнорується урядом[1]. Секс-туризм привертає в Україну значну кількість іноземних туристів[2].

Згідно зі всеукраїнським опитуванням повій Київським міжнародним інститутом соцілології, станом на 2009 рік: 56 % опитаних жінок не працюють і не навчаються. 31 % мають роботу (із них 12 % працюють на постійній основі, а в 19 % — випадкові заробітки). 8 % опитаних — студентки вузів, 3 % — технікумів, 2 % — учениці ПТУ, 0,3 % — учениці школи[3]. Дослідження, проведені українським Державним інститутом проблем сім'ї та молоді показує, що для багатьох жінок, секс-бізнес став єдиним адекватним джерелом доходу: 50 % з них підтримують своїх дітей та батьків[4].

Повії з України та інших країн Східної та Центральної Європи іменують прізвиськом «Наташа», а також в Туреччині та Ізраїлі[5].

За даними Міністерства внутрішніх справ України, серед тих хто вирушає закордон для заняття проституцією з України, найбільше українських повій працюють в Росії, Туреччині та Польщі[6]. У борделях країн Євросоюзу, за даними фахівців ООН, сексуальні послуги клієнтам надають понад 500 тисяч українок[6].

Законодавство[ред.ред. код]

За вітчизняним законодавством, користувачі послуг повій жодної відповідальності не несуть[7].

12 січня 2005 український парламент прийняв сувору кримінальну відповідальність за торгівлю людьми та примусове заняття проституцією. Попередні закони, кримінальної протидії проституції були малоефективні[2][8].

У 2006 році заняття проституцією в Україні було декриміналізовано. Завдяки активній позиції неурядових і міжнародних організацій, з Кримінального кодексу усунули статтю за заняття індивідуальною проституцією, одночасно посиливши відповідальність за торгівлю людьми. Залишається стаття 181-1 Адміністративного кодексу, згідно з якою жінки за надання послуг комерційного сексу можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності з максимальним покаранням — штраф у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів[3].

Прийняті закони протидії організованій проституції і покарання за людську торгівлю мають незначний ефект, тому що багато засуджених торговців людьми часто не до кінця відбувають термін покарання[9].

23 вересня 2015 народний депутат України Андрій Немировський зареєстрував законопроект, який узаконює проституцію в Україні і розглядає повій як фізичних осіб-підприємців, які надають послуги інтимного характеру на платній основі. 

Згідно із законопроектом, такі послуги можуть надаватися як фізичними особами, так і організаціями (наприклад, борделями). Законопроект передбачає регулювання таких послуг і встановлює правові бар'єри (такі як обмеження за віком і медичні огляди).

Щоправда, через деякий час Немировський відкликав законопроект, але він  порушив дискусію у суспільстві стосовно необхідності легалізації проституції.[10]

Дискусія з приводу легалізації проституції[ред.ред. код]

Противники легалізації проституції, зазвичай, аргументують свою позицію тим, що проституція суперечить нормам моралі і релігії, розбещує молодь і сприяє поширенню венеричних та інфекційних захворювань. Легалізація проституції, на їхню думку, не приведе ні до чого хорошого, оскільки проститутки як працювали в тіні так і працюватимуть, аби не платити податки. Легалізація проституції призведе до того, що все більше і більше жінок, бажатимуть займатися нею. Доступність сексу призведе до розкладання інституту сім’ї, оскільки багато чоловіків, отримавши змогу законно скористатися послугами повії перестануть добиватися жінок і не відчуватимуть потреби в одруженні, а ті, що вже одружені, отримають змогу зраджуватимуть своїм дружинам із проститутками. Крім того проституція принижує гідність жінки, виставляє її як річ, єдиним призначенням якої є задоволення базових потреб. Проститутки сприймаються набагато нижче в соціальному плані ніж інші жінки, являються маргінальними, що веде до утворення стійких стереотипів (і як наслідок - до дискримінації). Жінки, що займаються проституцією не схвалюються суспільством (внаслідок девіантної поведінки), це в цілому принижує значимість жінки як особистості.

Прихильники же легалізації стверджують, що норми моралі є відносними. В ряді культур проституція є нормою і що жодна людина, як і жодна релігія не вправі навязувати іншим людям своє бачення добра і зла. Коротко їхню позицію можна охарактеризувати формулою: не подобається проституція - не займатеся/не користуйтеся нею, але не вказуйте іншим, що їм можна робити, а що не можна. Стосовно поширенню венеричних хвороб, то легалізація проституції, на думку прихильників легалізації, навпаки запобігатиме цьому, оскільки дозволить здійснювати над проститутками медичний нагляд і контроль, вчасно виявляти хворих. Проституткам у яких буде виявлено ВІЛ та інші невиліковні заразні захворювання буде заборонено займатися проституцією, крім випадків коли їхнім клієнтам було поставлено точно такий само діагноз. Таким чином внаслідок легалізації легальні проститутки стануть значно "безпечніші" їхніх нелегальних колег. Крім того, більшість проституток, як і їх клієнтів, чітко розуміють ризик зараження, тому приділяють багато уваги особистій безпеці, в той час як люди, які займаються сексом по дружбі чи з любові просто вірять, що їхній партнер здоровий і доволі часто нехтують презервативами. В середньому проститутки значно інформованіші стосовно хвороб, способах їх профілактики і лікування, ніж звичайні жінки. А стосовно того, що проститутки і далі працюватимуть в тіні, то прихильники легалізації зазвичай зсилаються на те, що у будь-якій сфері бізнесу є свій тіньовий ринок, але це не привід забороняти увесь бізнес як такий. Крім того бодай частковий контроль над проституцією все ж краще ніж його повна відсутність. Важливим моментом є також те, що клієнти отримають змогу обирати, користуватися їм послугами легальних і перевіриних проституток, чи нелегальних і неперевірених. Зрештою нелегальна проституція, якщо правильно все облаштувати, програє легальній проституції в конкурентній боротьбі. Податки з проституції стануть вагомим надходженням до державного бюджету і можуть бути використанні на благо суспільства в цілому. При нелегальній же проституції левову частку прибутків ділять між собою корумповані чиновники і місцевий криміналітет. Становище же самих проституток за таких умов мало чим відрізняється від рабства. Твердження, що від легалізації проституції кількість проституток зросте є жінконенависницьким по своїй сутті, оскільки припускає, що всі жінки є схильними до проституції і не займаються нею винятково через наявність заборони. Легалізація не призведе до зростання кількості проституток, точно так само, як криміналізація не призвела до їх скорочення. Доступність сексу не призведе до розкладання інституту сім’ї, оскільки секс за гроші не зможе компенсувати потребу в любові, ласці, сімейному теплі, дітях. Розкладанню інституту сім’ї швидше сприяє думка, що єдиною причиною для укладання шлюбу є необхідність задоволення винятково сексуальних потреб. Така позиція знецінює саму ідею сім’ї і шлюбу. Крім того багато чоловіків через ті чи інші фізичні і розумові вади просто не здатні добитися жінки будь-яким іншим способом. Відсутність сексуального досвіду може негативно сказатися на їхньому психічному самопочутті, призвести до появи і загострення психічних розладів, а в деяких випадках і підштовнухти до скоєння ряду сексуальних злочинів і замахів на них, в тому числі і стосовно дітей. В таких випадках проституція може відігравати роль своєрідного катарсису, надаючи змогу морально і психічно нестійким чоловікам своєчасно "випускати пар" і тим самим врятувати від сексуального насилля, якщо не всіх жінок, то бодай частину із них. Подружня невірність аж ніяк не залежить від легалізації чи криміналізації проституції. Схильні до зради чоловіки зраджуватимуть своїм дружинам із коханками, а не схильні до зради як не зраджували так і не зраджуватимуть. Крім того чоловіки, які зраджують своїм дружинам із проститутками, зазвичай не кидають їх заради проституток, як це часто буває, коли предметом їхньої зради є коханка. Таким чином наявність у схильних до зради чоловіків "законної альтернативи" коханкам, в деяких випадках навіть запобігатиме розпаданню сімей і шлюбів. Заборона проституції принижує значення жінки як особистості, оскільки опосередковано розглядає жінку в цілому, а не її тіло (як це роблять прихильники легалізації) як річ, оскільки заборонити комусь розпоряджатися чимось значить розпорядитися цим замість неї. В даному випадку заборонити жінкам розпоряджатися своїм тілом значить знехтувати їхнім правом самим розпоряджатися ним. Жінка за таким підходом виступає не суб’єктом права на своє тіло, а його об’єктом, внаслідок чого може бути розглянута як річ. Девіантна поведінка повій може бути зведена до мінімуму шляхом законодавчого врегулювання професійної етики проституток, введення санкцій за порушення встановлених державою етичних норм і приписів. Внаслідок цього стереотипне бачення проституток відійде у минуле і як наслідок знизиться рівень дискримінації. Поняття ганебності тієї чи іншої професії є відносним. Для багатьох людей ганебною є робота асенізатора чи двірника, але це не значить, що асенізаторів чи двірників слід заборонити. Що дійсно принижує гідність жінки так це думка про те, що їй можна вказувати чим їй можна займатися, а чим не можна, не даючи їй розпоряджатися своїм тілом, розпоряджаючись її тілом замість неї.

Інтернет-проституція[ред.ред. код]

Дедалі більшого розмаху в Україні набуває інтернет-проституція, коли дівчата обслуговують клієнтів віртуально в режимі он-лайн. Так, у листопаді 2011 р. в одному із гуртожитків Запоріжжя було викрито он-лайн порностудію, власник якої за рік заробив близько 1 млн американських доларів. Переважно у студії працювали студентки місцевих вишів, зарплата яких становила від 1 тис. доларів на місяць. Сайт був відкритий тільки для користувачів із США та Західної Європи.[11]

Проституція у Києві[ред.ред. код]

Станом на березень 2007 кількість повій у столиці, які перебувають на обліку в міліції, зросла до 4 тисяч. При цьому 95 % з них — приїжджі з інших областей[12].

Найбільше дівчат легкої поведінки приїжджає в столицю з Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Івано-Франківська та Волинської області. Багато хто з них не досяг повноліття.

Вартість секс-послуг у Києві різноманітна. Хто хоче заощадити та не боїться підчепити різного роду захворювання, найчастіше відправляються на Окружну дорогу. Там послуги дівчат коштують від 50 гривень.

Багато повій шукають клієнтів у клубах та пабах, а також розміщують свої оголошення в ЗМІ та інтернеті. Багато дівчат працюють у готелях. Середня ціна на послуги «нічного метелика» не вуличного типу — 50-100 доларів, іноді доходить і до 300 доларів.

За останніх два роки індустрія проституції в столиці зробила грандіозний стрибок у своєму розвитку. Одним з основних чинників росту став приплив іноземців — Україна, скасувавши візи для європейців, стала одним із найпривабливіших на континенті місць секс-туризму.

Наплив секс-туристів до Києва істотно вплинув на якість наданих послуг. У ремонт і облаштованість квартир під борделі вкладаються десятки тисяч доларів, дівчата намагаються вивчити хоча б кілька фраз англійською або німецькою. Сотні іноземців щотижня прибувають до Києва для того, щоб насолодитися «доступними і красивими дівчатами», про які повідомляє реклама.

Вражають суми, які обертаються у світі секс-бізнесу. За підрахунками правоохоронців, реально в самому лише Києві щодоби виходять працювати не менше 3 тисяч повій (за іншим даним — 5 тис.). Якщо взяти середню ціну в $80 із клієнта і наявність у середньому трьох клієнтів у дівчат за ніч, виходить, що в звичайний робочий день повії столиці сумарно заробляють більше мільйона доларів, що означає — більше третини мільярда в рік.

При цьому хабарі, які щодня отримують «кришуючими структурами», у тому числі і співробітниками міліції, за даними джерела в прокуратурі, складають $200 тисяч за добу.

За словами, керівника ЦОС ГУ МВС у Києві, у столиці на обліку знаходиться більше 3 тис. повій, 90 % з них — приїжджі:

«Важко коментувати, чи «кришують» їх міліціонери. Проституція — це навіть не злочин, а адмінпорушення. Їх регулярно затримують, складають протоколи, які направляються за місцем проживання. Штраф від 17 до 51 грн. Навіщо ж їй платити 100 щодня міліціонеру? Хоча дійсно торік у Києві засудили двох міліціонерів саме за «кришування». Усі, хто знає про факти вимагання, можуть звернутися за телефоном довіри — 272-53-00. Це може зробити і сама повія, адже вона має такі ж права, як і всі інші громадяни».[13]
У травні 2016 року народний депутат України VIII скликання, член групи "Депутатський контроль" Михайло Гаврилюк заявив, що потрібно легалізувати проституцію."Я вважаю, що так, як за кордоном потрібно зробити У них ці жінки легкої поведінки в публічних будинках проходять медичний огляд, щоб не було ніяких захворювань Якщо взяти з правильної точки зору -... Потрібно, щоб це все було легалізовано Чи не буде поширення венеричних захворювань ", - пояснив свою позицію депутат.

Насправді дуже складно оцінити масштаби проституції в Україні. Наприклад, тільки за 2015 рік "Конвіктус Україна" допомагла близько 4,5 тис жінок, які працюють секс-індустрії. "Більшість дівчат з якими ми працюємо знаходяться в організованому секс-бізнесі. Наша кінцева мета - щоб жінка, яка захоче покинути проституцію, вийшла з мінімальними втратами для здоров'я, для життя і з нормальним психологічним станом", - розповідає Юлія Царевська, менеджер проекту Конвіктус Україна. - У кожної жінки є свої причини стати секс-працівницею і щоденні ризики, з якими доводиться зустрічатися"[14].

Для багатьох секс-робота є єдиною можливістю вирішити свої фінансові проблеми. У секс-бізнес йдуть заробляти люди жінки різних соціальних груп, з різним ставленням до сексу та власної сексуальності.

Змінюється і вік жінок, які приходять в секс-індустрію. Якщо 3-4 роки тому організація частіше надавала послуги молодим дівчатам, які навчалися і паралельно працювали в індустрії, то сьогодні - це жінки віком близько 30 років.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Country reports on human rights ... - Google Boeken. Books.google.nl. Процитовано 2010-05-06. [Відсутнє в джерелі]
  2. а б US Department of State: Ukraine. Архів оригіналу за 2013-07-12. Процитовано 2010-04-04. 
  3. а б Кириченко, Ірина. Проституція: З тіні у світло перелітаючи.... Дзеркало Тижня. Процитовано 2011-10-08. 
  4. України та ВІЛ / СНІД: час діяти, Київ, Україна Доповідь про розвиток людини.Special Edition (стор. 13), ПРООН (2003)
  5. Door Victor Malarek. The Natashas: inside the new global ... - Google Boeken. Books.google.nl. Процитовано 2010-05-06. 
  6. а б Узарашвілі, Омар (2013-03-23). Кожна четверта повія у Європі — українка. Високий замок. Процитовано 2013-07-26. 
  7. «Секс-гігант» замовив одразу трьох повій. Високий Замок. 2013-06-25. Процитовано 2013-07-26. 
  8. Sex In The City - Ukraine. Journeyman Pictures. Процитовано 2010-04-04. 
  9. Trafficking in Persons Report. Kiev.usembassy.gov. 2009-06-16. Процитовано 2010-05-06.  [недоступне посилання з 01.10.2010]
  10. Легалізація проституції в Україні: бути чи не бути. Українська правда. Процитовано 2017-05-07. 
  11. У Запоріжжі накрили он-лайн порностудію
  12. Центр громадських зв'язків київського міськуправління МВС
  13. http://ua.korrespondent.net/main/71348
  14. 5 проблем, с которыми сталкиваются секс-работницы. 5 проблем, с которыми сталкиваются секс-работницы. Процитовано 2016-12-08. 

Посилання[ред.ред. код]