Протофемінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жіночі заняття в Середні віки. Ілюстрація 15 ст. з De Mulieribus Claris Бокаччо
Протофемінізм
Наступник фемінізм

Протофемінізм (англ. Protofeminism) ― етап історії фемінізму в епоху, коли феміністська концепція як така ще була невідомою.[1] Стосується, зокрема, часів до XIX століття,[2][3] хоча точне використання спірне, оскільки рухи XVIII та XIX століття часто підпадають під визначення «фемінізму».

Деякі сучасні науковиці ставлять під сумнів корисність терміну протофемінізм[4], як і терміну постфемінізм.

Історія[ред. | ред. код]

Християнська середньовічна Європа[ред. | ред. код]

Тут панувала думка, що жінки інтелектуально та морально слабші за чоловіків, грішні первородним гріхом Єви з біблійної традиції. Це використовувалося для виправдання середньовічних феміцидів (полювання на відьом), а також численних обмежень, накладених на жінок, таких як заборона мати власність, здобувати освіту, оплачувано працювати або зобов'язання слухатися батька/чоловіка.[5] Ця точка зору та похідні від неї заперечувались навіть у середньовічні часи. Серед середньовічних протофеміністок, визнаних важливими для розвитку руху, є Марі де Франс, Елеонора Аквітанська, Беттісія Гоццадіні, Нікола де ла Хей, Христина Пізанська, Ядвіга Анжуйська, Лаура Черета та Ла Малінче.[6]

Європейське Відродження[ред. | ред. код]

Христина Пізанська читає богословські лекції групі чоловіків

На початку Ренесансу єдиною роллю та соціальною цінністю жінок було розмноження.[7]

Ця гендерна роль визначила ядро особистості й мету життя жінок Відродження. Сократ, обожнюваний гуманістами Відродження, сказав, що терпить свою першу дружину Ксантіппу, бо вона народила йому синів та терпить шум гусей, оскільки вони дають яйця і пташенят.[8]

Освічені жінки в Європі раннього модерну[ред. | ред. код]

Жінки, які здобули освіту, часто досягали високих стандартів навчання і писали на захист жінок та їх прав. Прикладом може служити венеціанська авторка XVI століття Модеста ді Поццо ді Форці.[9] Художниця Софонісба Ангвіссола (бл. 1532—1625) народилась в освіченій родині в Кремоні, здобула разом з сестрами освіту за чоловічими стандартами, і чотири з п'яти доньок стали професійними художницями. Софонісба, найуспішніша з сестер, увінчала свою кар'єру званням придворної художниці іспанського короля Філіпа II.

Хуана Інес де ла Крус[ред. | ред. код]

Хуана Інес де ла Крус, зображена в 1772 році.

Хуана Інес де ла Крус, черниця в колоніальній Новій Іспанії в XVII столітті, була незаконнонародженою Кріоллою[10], високоосвіченою, навчаючись у бібліотеці свого заможного діда.[11] Де ла Крус як жінці заборонили вступати до навчального закладу. Вона благала матір дозволити їй маскулінізувати свою зовнішність і навчатися в університеті під виглядом чоловіка. Після того, як віцекоролева Леонор Каррето взяла її під своє крило, віцекороль, маркіз де Мансера, надав де ла Крус шанс довести свій інтелект.

Хуана пішла в чернецтво[12], і перебуваючи в монастирі, стала суперечливою фігурою[13]: виступала за визнання жінок-богословок, критикувала патріархальні та колоніальні структури Церкви, публікуючи власні статті.[14] Де ла Крус виступала за загальну освіту та мовні права. Вона не тільки сприяла історичному дискурсу Querelle des Femmes, її також визнали протофеміністкою, релігійною феміністкою та екофеміністкою,[15] пов'язаною і з лесбійським фемінізмом.

Реформація[ред. | ред. код]

Реформація стала віхою у розвитку прав жінок та жіночої освіти. Оскільки протестантизм спирався на безпосередню взаємодію вірян з Богом, вміння читати Біблію та молитовники стало необхідним для всіх, включаючи жінок та дівчат. Протестантські громади почали створювати школи, де звичайних хлопчиків і дівчаток навчали базової грамоти.[16] Протестанти більше не розглядали жінок як слабких і грішниць, а бачили їх гідними супутницями чоловіків, які потребують освіти, щоб стати здібними дружинами.[17]

XVII століття[ред. | ред. код]

Нонконформізм, протекторат та реставрація[ред. | ред. код]

Марі де Гурне (1565—1645) редагувала третє видання «Проб» Мішеля де Монтеня після його смерті. Вона написала два феміністичні нариси: «Рівність чоловіків і жінок» (1622) і «Жіноча скарга» (1626). У 1673 р. Франсуа Пуллен де ла Барр написав книгу «De l'Ėgalité des deux sexs» («Про рівність двох статей»).[18]

У XVII столітті багато нових нонконформістських сект, таких як квакери, дають жінкам більшу свободу вираження поглядів.[19] [20][21][22]

Однак, жінкам, які проповідували або висловлювали думки щодо релігії, загрожувала підозра у безумстві чи чаклунстві, й багато, як Ен Аскью, яку спалили на вогнищі за єресь[23], померли «за свій неявний або явний виклик патріаршому порядку».[24]

У Франції та Англії феміністичні ідеї були атрибутами інослав'я, таких як вальденси та катари. Релігійний егалітаризм, такий, як прийнятий левелерами, перенісся у гендерну рівність і, таким чином, мав політичні наслідки. Жінки левелерки влаштовували демонстрації за рівні права, хоча влада того часу їх відхиляла.[25]

У XVII столітті також з'явилося більше жінок-письменниць, таких як Ен Бредстріт, Батсаа Макін, Маргарет Кавендіш, герцогиня Ньюкаслська, леді Мері Врот,[26][27] анонімні Євгенія, Мері Чадлі та Мері Астелл, які зображували зміну жіночих ролей. Однак вони зіткнулися з ворожістю.

У XVII столітті у Франції з'явилися салони ― місця зборів культурної інтелігенції вищого класу, якими керували жінки і в яких вони брали участь.[28] Але й набувши членства в салоні, дінки лишались на другому плані.[29] І навіть так Жан-Жак Руссо розглядав жінок як «загрозу для природного домінування чоловіків».[30]

Мері Астелл часто називають першою англомовною письменницею-феміністкою. Її аналіз залишається актуальним і сьогодні, Астел вийшла за рамки попередніх письменниць, заснувавши навчальні заклади для жінок.[31][32] Астелл і Афра Бен разом заклали основу феміністичної теорії в XVII столітті. Жодна жінка більше століття могла висловитись так рішуче. В історичних переказах Астелл часто затьмарює її подруга та кореспондентка леді Мері Вортлі Монтагю.

Лібералізація соціальних цінностей та секуляризація в англійській реставрації надали новий шанс для жінок, який вони використовували для просування своєї справи.[32][33][34][35][36]

Серед основних феміністичних письменниць континентальної Європи були Маргарита де Наварра, Марі де Гурне та Анна Марія ван Шурман, які сприяли освіті жінок.

У Новому Світі мексиканська черниця Хуана Інес де ла Крус (1651—1695) адвокувала освіту жінок у своєму нарисі «Відповідь Сор Філотеї».[37]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Eileen H. Botting and Sarah L. Houser, «Drawing the Line of Equality: Hannah Mather Crocker on Women's Rights». American Political Science Review (2006), 100, pp. 265—278.
  2. Nancy F. Cott, 1987. The Grounding of Modern Feminism. New Haven: Yale University Press.
  3. Karen M. Offen, European Feminisms, 1700—1950: A Political History, Stanford: Stanford University Press, 2000.
  4. Margaret Ferguson, «Feminism in time». Modern Language Quarterly 2004/65(1), pp. 7–27.
  5. Women in medieval society. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 27 листопада 2018. 
  6. Marie de France has an entry in Virginia Blain, Patricia Clements and Isobel Grundy, eds, The Feminist Companion to Literature in English (London: Batsford, 1990), p. 741.
  7. Bridenthal, Renate; Koonz, Claudia; Stuard, Susan Mosher (1 січня 1987). Becoming Visible: Women in European History (англ.). Houghton Mifflin. с. 167. ISBN 9780395419502. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 16 червня 2021. 
  8. [Giannozzo Manetti, «Life of Socrates»]
  9. Spencer, Anna Garlin and Mitchell Kennerly, eds. The Drama of a Woman of Genius. NY: Forum Publications, 1912.
  10. Kennett, Frances (May 2003). Sor Juana and the Guadalupe. Feminist Theology 11 (3): 307–324. ISSN 0966-7350. doi:10.1177/096673500301100305. 
  11. Murray, Stuart, 1948- (2009). The library: an illustrated history. New York, NY: Skyhorse Pub. ISBN 978-1-60239-706-4. OCLC 277203534. 
  12. The Political Aesthetics of Sor Juana Inés de la Cruz. The Politics and Poetics of Sor Juana Inés de la Cruz. Routledge. 3 березня 2016. с. 103–109. ISBN 978-1-315-55443-3. doi:10.4324/9781315554433-6. 
  13. Allatson, Paul (2004). A Shadowy Sequence: Chicana Textual/Sexual Reinventions of Sor Juana. Chasqui (англ.) 33 (1): 3–27. JSTOR 29741841. doi:10.2307/29741841. 
  14. Routledge research companion to the works of Sor Juana Inés de la Cruz. London. 28 квітня 2017. ISBN 978-1-317-04164-1. OCLC 985840432. 
  15. Delis, Maria (2007). De La Cruz, Sor Juana Inés (1648–1695). Encyclopedia of Activism and Social Justice (SAGE Publications, Inc.). ISBN 978-1-4129-1812-1. doi:10.4135/9781412956215.n245. 
  16. The protestant education in the 16th century. Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 27 листопада 2018. 
  17. Women in the Protestant reform. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 27 листопада 2018. 
  18. Schneir, Miram, 1972 (1994). Feminism: The Essential Historical Writings. Vintage Books. с. xiv. ISBN 0-679-75381-8. 
  19. [[Antonia Fraser, The weaker vessel: Women's lot in seventeenth century England. Phoenix, London 1984.
  20. Sherrin Marshall-Wyatt, "Women in the Reformation Era" in Becoming visible: Women in European history, Renate Bridenthal and Claudia Koonz, eds., Houghton-Mifflin, Boston 1977.
  21. K. Thomas, «Women and the Civil War Sects», Past and Present, 1958, 13.
  22. Persecution and Pluralism: Calvinists and Religious Minorities in Early…. by Richard Bonney and David J. B. Trim.
  23. Lerner, Gerda. «Religion and the creation of feminist consciousness». Harvard Divinity Bulletin November 2002 [Архівовано 2008-05-06 у Wayback Machine.]
  24. Claire Goldberg Moses, French Feminism in the 19th Century, 1984, p. 7.
  25. British Women's Emancipation Since the Renaissance. Архів оригіналу за 26 квітня 2013. Процитовано 7 квітня 2013. 
  26. The poems of Lady Mary Roth, ed. Josephine A. Roberts, ed. Louisiana State University, 1983.
  27. Germaine Greer, Slip-shod Sybils, London: Penguin 1999.
  28. Claire Moses Goldberg, French Feminism in the 19th Century, Syracuse: State University of New York, 1985, p. 4.
  29. Evelyn Gordon Bodek, «Salonnières and Bluestockings: Educated Obsolescence and Germinating Feminism», Feminist Studies 3, Spring–Summer 1976, p. 185.
  30. Claire Moses Goldberg, p. 4.
  31. Joan Kinnaird, «Mary Astell: Inspired by ideas» in D. Spender, ed., Feminist Theories, p. 29.
  32. а б Walters, Margaret. Feminism: A Very Short Introduction. Oxford University, 2005 (ISBN 0-19-280510-X). Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «walters» визначена кілька разів з різним вмістом
  33. Angeline Goreau, «Aphra Behn: A scandal to modesty (c. 1640—1689)», in Spender, op. cit., pp. 8–27.
  34. Woolf, Virginia, A Room of One's Own. 1928, p. 65.
  35. Janet Todd. The Secret Life of Aphra Behn. New Brunswick, NJ: Rutgers UP, 1997, p. 4.
  36. Janet Todd, p. 2.
  37. Juana Inés de la Cruz, Sor. Respuesta a Sor Filotea 1691. Madrid, 1700