Професійна спілка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Професі́йна спі́лка (профспі́лка) — добровільна неприбуткова громадська організація, галузева спілка, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів, всі професійні спілки мають рівні права.

В ЕС середній відсоток робітників у профспілках складає 22 %. Доля робітників сильно варює у розвинутих країнах: в країнах Північної Європи (Фінляндія - 79%, Данія - 77%), від однієї чверті до третини в Італії (33 % у 2009 році), Великобританії (28 %) та Канаді (29,4 %), менше однієї пятої в Німеччині (19,9 %), Японії (19,8 %), Австралії (18,5 %) і у Франції — (7,8 %).

Історія[ред.ред. код]

Робітничі ради (англ. Trade-Unions, нім. Gewerkvereine, фр. Syndicats ouvriers) виникли у XIX ст. в процессі боротьби пролетаріату проти капіталістичної експлуатації. Батьківщиною робітничих рад є Англія, де вони стали виникати із середини XVIII ст. Більшість тред-юніонів із 1899 р. були обєднані «Загальною федерацією трейд-юніонів».

В 1868 році був сформований Конгресс тред-юніонів (англ. Trades Union Congress), який з тих пір є головним координуючим органом профспілкового руху.

До 1920 року в профспілках Великобританії перебувало біля 60 % усіх рабочих країни.

Професійні спілки отримали своє широке визнання по всьому світу.

Так, наприклад, професійні робітничі ради у США були організовані за типом англійських. Першим професійним обєднанням була організація Лицарі праці, що виникла у 1869 році, однак на початок двадцятого століття занепала, після чого на перше місце вийшла «Американська федерація праці» (АФП)

У Німеччині в 1860-х роках існувало дескілька типів робітничих рад: соціал-демократичні ради (нім. Gewerkschaften); Гірш-Дункерівські ради (нім. Gewerkvereine), повязані з партією вільномислячих; християнські (католицькі та євангелістські) ради робітників.

У Франції ради робітників отримали можливість вільно розвиватися лише при Третій республіці. В 1904 році у країні нараховувалося 4227 робітничих синдикатів із 715 тис. членів. В 1906 році, на хвилі підьйому профспілкового руху, була прийнята Амєнська хартія, яка закликала до непримиримої боротьби між пролетаріатом та буржуазією: профспілки визнавалися єдиною прийнятною формою обєднання робітників, декларувалася відмова від участі в политичній (парламентській) боротьбі, а загальний страйк визнавався єдиим можливим способом знищення капіталістичного устрою.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]