Прохода Василь Хомич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Прохода
10 УНР 30-03-1920 Пiдполковник.svg Підполковник
Vasyl Prohoda.jpg
Загальна інформація
Народження 25 грудня 1890 (6 січня 1891)(1891-01-06)
Павлівська, Кубань Flag of Kuban People's Republic.svg
Смерть 8 листопада 1971(1971-11-08) (80 років)
м. Денвер, штат Колорадо
поховання: 
Національність українець
Військова служба
Приналежність Flag of the Ukranian State.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Командування
начальника штабу 4-ої Сірої бриґади 2-ої Волинської дивізії.
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри

Васи́ль Хоми́ч Прохо́да (нар. 25 грудня 1890 (6 січня 1891)(18910106) — пом. 8 листопада 1971) — український військовий, політично-громадський і культурний діяч, підполковник Армії УНР, історик, науковець і публіцист, історіограф дивізії сірожупанників. Інженер-лісник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з селян, народився 25 грудня 1890 року на Кубані, у станиці Павловській Кубанського війська. Там в 1906 році закінчив 4-клясову горожанську школу та працював у мирового судді.

У 1910 р. переселився з матір'ю в Оріхів на Запоріжжі, де в 1912 р. склав іспит за 6 клас реальної школи. Закінчив сільськогосподарське училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Оріхівському реальному училищі.

1 жовтня 1912 р. мобілізований до 51-го пішого Литовського полку в Сімферополі.

У 1914 році витримав іспит для підвищення до ранги хорунжого та відійшов на австро-угорський фронт.

З 15 листопада 1914 р. — прапорщик. З 10 грудня 1914 р. — молодший офіцер 53-го піхотного Волинською полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні.

27 січня 1915 р. в бою проти мадярів попав до австрійського полону. В таборі полонених старшин російської армії спершу в Терезині (Чехія) разом з хорунжим Костем Курило та іншими був засновником «Малоруской» бібліотеки та драматичного гуртка. В 1917 р. ці гуртки в національно-культурній співпраці з Союзом Визволення України були одними з перших, які включились до українізації старшинського табору в Юзефові.

Перебуваючи у полоні в таборі для військових Терезієнштадт був одним з ініціаторів створення українських громад та формування у 1918 р. в таборі Йозефштадт 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії.

Як напівінвалід виїхав Василь Прохода у квітні 1918 р. в Оріхів на Запоріжжі, де оживив діяльність «Просвіти».

З прибуттям в Україну Сірої Дивізії, вступив у вересні 1918 р. до 1-го її полку, як полковий осавул. З 27 вересня 1918 р. — старшина 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полісу Армії Української Держави. З 6 жовтня 1918 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 19 січня 1919 р. — начальник штабу Коростенської групи Дієвої армії УНР. З 19 лютого 1919 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР.

Брав участь у бойових діях дивізії до Луцької катастрофи в травні 1919 року. 20 травня 1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборі для військовополонених у Ковелі, звідки пізніше був переведений до табору у Вадовицях. Через нестерпні антисанітарні умови перебування у таборах разом з другом Антоном Білоусом погодився вступити на службу до Добровольчої армії. Обоє були відправлені до Російського комітету у Варшаві. По прибутті до Варшави Білоус і Прохода втекли від білогвардійців і знайшли полковника УНР Пузицького, який допоміг їм легалізуватись.[1]

З 29 вересня 1919 року, після звільнення з польського полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. У вересні-листопаді брав активну участь у формуванні 4-го полку Сірожупанників 1-ої Рекрутської дивізії. З середини жовтня 1919 р. — в. о. ад'ютанта 4-го Сірожупанного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. — в. о. начальника штабу 1-ї Рекрутської дивізії, що мала бути створена з усіх запасних частин Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. залишив Армію УНР.

У квітні 1920 р. Василь Прохода з'явився у розпорядження штабу 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. Призначений начальником штабу 12-го стрілецького куреня, деякий час — в. о. начальника штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

З 21 серпня 1920 р. — начальник оперативного відділу, а з 15. вересня 1920 р. — начальник штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Там на становищі начальника штабу Сірої бриґади на початку жовтня поранений в груди в бою під Сатановим на Поділлі.

Після одужання — вартовий старшина оперативного відділу штабу Армії УНР.

У польському таборі інтернованих займався просвітянською діяльністю та писав «Записки до історії Сірих або Сірожупанників» у трьох частинах, що опубліковані у збірнику «За Державність» та у воєнно-історичному журналі «Табор».

З травня 1922 р. — на еміграції у Чехословаччині.

У 1922—1927 рр. закінчив лісовий відділ Українську Господарську Академію у Подєбрадах (1927) та був у ній асистентом і лектором до 1932 р. Там, крім наукової чинности, брав активну участь у національно-суспільній діяльності як голова Товариства колишніх українських старшин в Чехії, староста Союзу Українських Соколів за кордоном, редактор і видавець часопису «Село» Українського Аграрного Товариства академічного характеру. У подальшому працював інженером.

У 1927—1939 рр. очолював Товариство бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині, написав працю з історії 1-ї козацько-стрілецької дивізії (Сірожупанників).

З 1939 р. — у Німеччині, був одним з активних членів Українського національного об'єднання.

У 1941 р. — січні 1945 р. працював інженером у німецькій будівельній фірмі «Йоганес-Ган».

2 лютого 1945 року заарештований радянськими органами «СМЕРШ» біля Познані. З 10 травня 1945 р. перебував під слідством у Лук'янівці у Києві. 9 серпня 1946 року засуджений до десяти років виправно-трудових робіт у таборі біля Воркути, потім перевезений до Комі АРСР (нині Республіка Комі). Пробувши 11 років в ув'язненні, 1956 року як громадянин ЧСР репатрійований до Пряшева.

У 1965 р. виїхав до своєї родини у США.

Помер у м. Денвері, штат Колорадо, похований на цвинтарі св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку[2].

Праці[ред. | ред. код]

  • Думки про Правду. До історії постання української нації
  • Записки непокірливого. Історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. — Частина перша. — Торонто, 1967.
  • Записки непокірливого. Національно-культурна діяльність, боротьба за існування й перебування «на дні життя». — Частина друга. — Новий Ульм, 1972.
  • Записки до історії Сірих або Сірожупанників // Табор. — Варшава, 1927.
  • Записки до історії Сірих (Сірожупанників) // За Державність. — Каліш, 1929.
  • Українська військова еміграція в Чехословаччині // Табор. — Варшава, 1934.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — с. 168. ISBN 978-966-428-496-4
  2. Наша історія: старшина армії УНР Василь Прохода

Джерела та література[ред. | ред. код]