Прохода Василь Хомич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Прохода
10 УНР 30-03-1920 Підполковник.svg Підполковник
Vasyl Prohoda.jpg
Загальна інформація
Народження 25 грудня 1890 (6 січня 1891)(1891-01-06)
Павлівська, Кубань Flag of Kuban People's Republic.svg
Смерть 8 листопада 1971(1971-11-08) (80 років)
м. Денвер, штат Колорадо
Поховання Цвинтар святого Андрія
Національність українець
Військова служба
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Командування
начальника штабу 4-ої Сірої бриґади 2-ої Волинської дивізії.
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри

Васи́ль Хоми́ч Прохо́да (нар. 25 грудня 1890 (6 січня 1891)(18910106) — пом. 8 листопада 1971) — український військовий, політично-громадський і культурний діяч, підполковник Армії УНР, історик, науковець і публіцист, історіограф дивізії сірожупанників. Інженер-лісник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з селян, народився 25 грудня 1890 року на Кубані, у станиці Павловській Кубанського війська. Там в 1906 році закінчив 4-клясову горожанську школу та працював у мирового судді.

У 1910 р. переселився з матір'ю в Оріхів на Запоріжжі, де в 1912 р. склав іспит за 6 клас реальної школи. Закінчив сільськогосподарське училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Оріхівському реальному училищі.

1 жовтня 1912 р. мобілізований до 51-го пішого Литовського полку в Сімферополі.

У 1914 році витримав іспит для підвищення до ранги хорунжого та відійшов на австро-угорський фронт.

З 15 листопада 1914 р. — прапорщик. З 10 грудня 1914 р. — молодший офіцер 53-го піхотного Волинською полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні.

27 січня 1915 р. в бою проти мадярів попав до австрійського полону. В таборі полонених старшин російської армії спершу в Терезині (Чехія) разом з хорунжим Костем Курило та іншими був засновником «Малоруской» бібліотеки та драматичного гуртка. В 1917 р. ці гуртки в національно-культурній співпраці з Союзом Визволення України були одними з перших, які включились до українізації старшинського табору в Юзефові.

Перебуваючи у полоні в таборі для військових Терезієнштадт був одним з ініціаторів створення українських громад та формування у 1918 р. в таборі Йозефштадт 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії.

Як напівінвалід виїхав Василь Прохода у квітні 1918 р. в Оріхів на Запоріжжі, де оживив діяльність «Просвіти».

З прибуттям в Україну Сірої Дивізії, вступив у вересні 1918 р. до 1-го її полку, як полковий осавул. З 27 вересня 1918 р. — старшина 1-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полісу Армії Української Держави. З 6 жовтня 1918 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 19 січня 1919 р. — начальник штабу Коростенської групи Дієвої армії УНР. З 19 лютого 1919 р. — ад'ютант 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР.

Брав участь у бойових діях дивізії до Луцької катастрофи в травні 1919 року. 20 травня 1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборі для військовополонених у Ковелі, звідки пізніше був переведений до табору у Вадовицях. Через нестерпні антисанітарні умови перебування у таборах разом з другом Антоном Білоусом погодився вступити на службу до Добровольчої армії. Обоє були відправлені до Російського комітету у Варшаві. По прибутті до Варшави Білоус і Прохода втекли від білогвардійців і знайшли полковника УНР Пузицького, який допоміг їм легалізуватись.[1]

З 29 вересня 1919 року, після звільнення з польського полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. У вересні-листопаді брав активну участь у формуванні 4-го полку Сірожупанників 1-ої Рекрутської дивізії. З середини жовтня 1919 р. — в. о. ад'ютанта 4-го Сірожупанного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. — в. о. начальника штабу 1-ї Рекрутської дивізії, що мала бути створена з усіх запасних частин Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. залишив Армію УНР.

У квітні 1920 р. Василь Прохода з'явився у розпорядження штабу 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. Призначений начальником штабу 12-го стрілецького куреня, деякий час — в. о. начальника штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

З 21 серпня 1920 р. — начальник оперативного відділу, а з 15. вересня 1920 р. — начальник штабу 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Там на становищі начальника штабу Сірої бриґади на початку жовтня поранений в груди в бою під Сатановим на Поділлі.

Після одужання — вартовий старшина оперативного відділу штабу Армії УНР.

У польському таборі інтернованих займався просвітянською діяльністю та писав «Записки до історії Сірих або Сірожупанників» у трьох частинах, що опубліковані у збірнику «За Державність» та у воєнно-історичному журналі «Табор».

З травня 1922 р. — на еміграції у Чехословаччині.

У 1922—1927 рр. закінчив лісовий відділ Українську Господарську Академію у Подєбрадах (1927) та був у ній асистентом і лектором до 1932 р. Там, крім наукової чинности, брав активну участь у національно-суспільній діяльності як голова Товариства колишніх українських старшин в Чехії, староста Союзу Українських Соколів за кордоном, редактор і видавець часопису «Село» Українського Аграрного Товариства академічного характеру. У подальшому працював інженером.

У 1927—1939 рр. очолював Товариство бувших вояків Армії УНР у Чехословаччині, написав працю з історії 1-ї козацько-стрілецької дивізії (Сірожупанників).

З 1939 р. — у Німеччині, був одним з активних членів Українського національного об'єднання.

У 1941 р. — січні 1945 р. працював інженером у німецькій будівельній фірмі «Йоганес-Ган».

2 лютого 1945 року заарештований радянськими органами «СМЕРШ» біля Познані. З 10 травня 1945 р. перебував під слідством у Лук'янівці у Києві. 9 серпня 1946 року засуджений до десяти років виправно-трудових робіт у таборі біля Воркути, потім перевезений до Комі АРСР (нині Республіка Комі). Пробувши 11 років в ув'язненні, 1956 року як громадянин ЧСР репатрійований до Пряшева.

У 1965 р. виїхав до своєї родини у США.

Помер у м. Денвері, штат Колорадо, похований на цвинтарі св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку[2].

Праці[ред. | ред. код]

  • Думки про Правду. До історії постання української нації
  • Записки непокірливого. Історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. — Частина перша. — Торонто, 1967.
  • Записки непокірливого. Національно-культурна діяльність, боротьба за існування й перебування «на дні життя». — Частина друга. — Новий Ульм, 1972.
  • Записки до історії Сірих або Сірожупанників // Табор. — Варшава, 1927.
  • Записки до історії Сірих (Сірожупанників) // За Державність. — Каліш, 1929.
  • Українська військова еміграція в Чехословаччині // Табор. — Варшава, 1934.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — с. 168. ISBN 978-966-428-496-4
  2. Наша історія: старшина армії УНР Василь Прохода

Джерела та література[ред. | ред. код]