Прохоров Семен Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прохоров Семен Маркович
Прохоров Семен Маркович.jpg
Народження 30 січня (11 лютого) 1873
Малоярославець, Калузька губернія, Російська імперія
Смерть 23 липня 1948(1948-07-23) (75 років)
  Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Міське кладовище № 2 (Харків)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Навчання Московське училище живопису, ліплення і зодчества (1904) і Вище Художнє Училище при Російській Імператорській Академії Мистецтв (1909)
Діяльність художник
Працівник Томський державний педагогічний університетd
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв УРСР
Премії

Семе́н Ма́ркович Про́хоров (30 січня (11 лютого) 1873, Малоярославець, тепер місто Калузької області, Росія — 23 липня 1948, Харків) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Семен Прохоров в родині ткача. Ранні спогади митця пов'язані саме з робітничою казармою, де жила родина.

1904 року закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, 1909 року — Петербурзьку академію мистецтвІллі Рєпіна). Навчання пройшло успішно. Будучи студентом, митець одержав премію А. Куїнджі за роботу "Без панів". З чотирьох його конкурсних ескізів два було примійовані. Картина "Хвора дитина", за яку він одержав звання художника, була придбана Академією мистецтв.

Викладав у Харківському художньому училищі (у 1913—1922 роках), у Харківському художньому інституті19221948 роках, від 1936 року — професор).

Під час революційних подій 1905 року Прохоров бере участь у студентських сходках. Вражений цими подіями, повертається з літніх канікул до Академії з великою кількістю етюдів і картиною "Агітатор на селі".

1907 року Рєпін залишив Академію і Прохоров закінчував навчання у Чистякова, спеціалізуючись на жанрі портрета. Потім два роки вчився на педагогічних курсах при Академії, всерйоз захопившись викладанням. Відгукнувся на заклик Рєпіна і вирушив до Томська з метою організації художньої школи, яка згодом зажила доброї слави. 1911 року він влаштовує виставку своїх робіт у Томську, яка стала помітною подією в житті міста.

Серед учнів: Інна Городецька, Віктор Савенков, Єфрем Світличний, Олександр Довгаль, Сергій Стешенко.

Творчість[ред. | ред. код]

З весни до осені 1910 року художник відвідує Німеччину, Францію, Італію, Грецію, Туреччину. Під час поїздки на Капрі знайомиться з Горьким, де й пише його портрет.

Пізніше, внаслідок побачених жахів війни, на світ з'явилися психологічно місткі роботи – "Портрет чеського композитора", "Солдати" "Чекання", "У колонії" (1915-1918). Коли 1918 року Прохоров повертається до Харкова, настає пора розквіту його мистецтва насамперед у портреті і картині. Серед чисельних творів цього періоду: "Автопортрет", "Жіночий портрет", "Чотири пори року", "Жниці".

Художник прагне осмислити нові зміни в житті країни, шукає нові прийоми, засоби втілення свого бачення. Ігор Шаров зазначає, що Прохоров багато експерементує з матеріалами, захоплюється темперою, аквареллю, мішаною технікою. Його твори експонуються на чисельних виставках у Харкові, Москві і Ленінграді. Тематичні твори 20-х років "Сільська комуна" (1927), "Перше травня" (1927), "Жінвідділ" (1928) підкреслено декоративні. Їхній образний лад і композиційна побудова співвіднесені з традиційними рішеннями, де велика увага приділяється деталі, орнаментально-узагальненому силуету. На зламі 20-30-х років у творах митця переважає широта і безпосередність бачення людини, що знайшло втілення в циклі проникливих і поетичних жіночих образів.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Хвора дитина» (1909).
  • «Портрет О. М. Горького» (1910).
  • Цикл «В колонії» (1915—1918)
  • «Жниці» (1922—1923).
  • «На Дніпробуді» (1929).
  • «Виступ С. Орджонікідзе в робітничому клубі» (1937).
  • «Повернення демобілізованого воїна» (1947).

Література[ред. | ред. код]