Про астрономію (Гігін)
 «Про астрономію», книга 3, в бібліотеці Лауренціана, близько 1450—1500 | |
| Автор | Гай Юлій Гігін[1], Hyginus Astronomusd[2] і Псевдо-Гігін[3]  |
|---|---|
| Мова | латина |
| Тема | астрономія і мітологія |
| Жанр | star atlasd |
Про астрономію (лат. De astronomia), також відома як Астрономічна поетика (лат. Poetica astronomica) — збірка описів сузір'їв та античних уявлень про будову світу. Книга написана латинською мовою і вперше видана, ймовірно, між I ст. до н. е. і II ст. н. е.
Автор відомий як Гігін. Можливо це Гай Юлій Гігін, римський вчений періоду Августа. У цьому випадку «De astronomia» була написана в кінці I ст. до н. е.[4] «Феномени Арата з Сола», які є одним із джерел Гігіна, були відомі в тогочасному Римі й кілька разів перекладалися латинською мовою[5].
Проте твір під назвою «Genealogiae» або «Fabulae», що також поширювався під ім'ям Гігіна як додаток до «De astronomia» і пов'язаний з нею посиланнями[6], деякі дослідники датують кінцем I або II століттям і приписують автору на ім'я Гігін Міфограф[7].
Гігін присвячує свою книгу Марку Фабію, якого неможливо однозначно ідентифікувати серед численних відомих людей з цим іменем[8]. Далі міститься опис зоряного неба й інформація про землю, море, місяць і сфери.
Гігін розвиває світогляд, на основі якого він визначає терміни, які він використовує в наступних книгах для позиціонування сузір'їв. Відповідно до цього, Земля розташована в центрі світу і має вісь, яка простягається від полюса на півночі до полюса на півдні. На основі цього визначено 5 небесних кіл (circuli paralleli): арктичне коло (circulus arcticus), літній тропік (aestiuus circulus), небесний екватор (circulus aequinoctialis), зимовий тропік (circulus hiemalis) і антарктичне коло (circulus antarcticus). Крім того, розглянуті зодіак (zodiacus) і Чумацький Шлях (circulus lacteus).
У книзі 2 Гігін описує тогочасні міфи, які стосуються сузір'їв. Він базує свою роботу на «Катастеризмах» Ератосфена, якого він кілька разів вказує як джерело. Як і Ератосфен, він описує 42 сузір'я, планети та Чумацький Шлях. На відміну від Ератосфена, який розміщує сузір'я по колу проти годинникової стрілки, Гігін перераховує їх у вигляді потрійної спіралі за годинниковою стрілкою, починаючи від Малої Ведмедиці. Всі міфи походять з грецького світу, тільки імена богів замінені римськими аналогами. Гігін бере в Ератосфена лише історії, а не інформацію про кількість зір та їх розташування. Окрім легенд, взятих в Ератосфена, Гігін часто додає історії інших, переважно грецьких, авторів. Ймовірно, між Ератосфеном і Гігіном лежить кілька адаптацій і інтерпретацій, які призвели до деяких спотворень. Наприклад, сузір'я Трикутник (2.19) у Гігіна представляє територію, де Ніл розділяє Ефіопію та Єгипет, натомість як Ератосфен вбачав у ньому зображення дельти Нілу[9]. Для Зайця (2.33) Гігін описує легенду, відсутню в Ератосфена[10]: на острів поселили зайців, і ті знищили засоби до існування людей; зайців повністю вилучили з острова, а їхній образ перенесли на небо як згадку.
У книзі 3 Гігін знову оглядає сузір'я в тому ж порядку і наводить кількість зір, їх положення, а також їхній схід і захід по відношенню до сузір'їв зодіаку. Джерелом для кількості зір і розподілу зір на зображеннях міг бути Ератосфен, який також надає кількість зір для кожного сузір'я, хоча іноді кількості зір відрізняються. Місце розташування та сходи й заходи зір також описував Арат, однак його не можна вважати прямим джерелом, оскільки точність інформації дуже різна. У той час як Арат дає лише приблизну інформацію, Гігін зазвичай визначає об'єкти точно за їхнім положенням у межах небесних кіл, показаних у Книзі 1, і кількох сусідніх.
Ця книга описує послідовність сузір'їв, які вже були представлені в Книзі 1. Гігін здебільшого наслідує Арата, якого він також часто згадує за ім'ям. Також обговорюється "світова система та її рух", а також Сонце, Місяць і планети. Обговорюються тогочасні астрономічні теорії. Хоча головною теорією є обертання небесної тверді разом із зорями навколо Землі зі сходу на захід, існує також альтернативна теорія, що зорі обертаються незалежно, натомість як небесна твердь залишається нерухомою. Можливо, це епікурейська ідея[11]. Сонце, Місяць і п'ять планет рухаються окремо від небесної тверді. Були також розроблені теорії про відстань цих небесних тіл від Землі, подібні до тих, що були представлені Плінієм Старшим[12].
Праця Гігіна мала великий вплив. Ісидор Севільський кілька разів цитує її у своїй праці «De natura rerum». Наприклад, він майже дослівно цитує Гігіна: «Земля лежить — як свідчить Гігін — посеред світу»[13].
Деякі середньовічні автори, такі як Тьєррі Шартрський[en] і Іоанн Солсберійський, також цитують Гігіна як авторитет[14].
Текст зберігся в надзвичайно великій кількості рукописів — понад 70 збережених робіт між XI і XVI століттями[15]. У ряді рукописів малюнки сузір'їв пояснені текстами з «Про астрономію», з «Аратеї» Цицерона та з Плінія Старшого[16]. Особливо гарним прикладом є Лейденська Аратея[en].
- Ghislaine Viré (ред.): Hygini de astronomia. Teubner, Stuttgart 1992, ISBN 3-519-01438-6 (критика).
- André Le Bœuffle (ред.): Hygin: L'astronomie. Les Belles Lettres, Paris 1983, ISBN 2-251-013-21-0 (критика і французький переклад).
- Jürgen Wüllrich (перекладач): Hyginus: Von der Astronomie (De Astronomia). BoD, Norderstedt 2009, ISBN 978-3-8391-0191-9 (німецький переклад).
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ PHI Latin Texts
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #4289923-0 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Peter Lebrecht Schmidt, Helmuth Schneider: Hyginus, C. Iulius. In: Der Neue Pauly. Band 5, Metzler, Stuttgart 1998, Sp. 778 f.; André Le Bœuffle (ред.): Hygin: L’astronomie, Paris 1983, S. XXXI–XXXVIII; Jean-Yves Boriaud (ред.): Hygin: Fables, Paris 1997, S. VII–XIII; Mariagrazia F. Vitobello (ред.): C. Giulio Igino: L’astronomia, Bari 1988, S. VII–XI.
- ↑ André Le Bœuffle (ред.): Hygin: L’Astronomie, S. XLIII.
- ↑ Hyginus, De astronomia 2, 12, 2 erwähnt sein erstes Buch Genealogiae: de quibus in primo libro Genealogiarum scripsimus „wir schrieben darüber im ersten Buch der Genealogiae“.
- ↑ Наприклад, датування II століттям: Robert A. Kaster: C. Suetonii Tranquilli de vita Caesarum libri VIII et de grammaticis et rhetoribus liber. Clarendon Press, Oxford 1995, p. 208; Marc Huys: Euripides and the ‘Tales from Euripides’: Sources of the Fabulae of Ps.-Hyginus? In: Archiv für Papyrusforschung. Band 42, 1996, S. 168–178, тут: с. 169; Marc Huys: Review: Hygin. Fables; texte établi et traduit par Jean-Yves Boriaud. In: Mnemosyne. Band 53, 2000, p. 615–620, hier: p. 616; Alan Cameron: Greek Mythography in the Roman World (= American Classical Studies. Volume 48). Oxford University Press, Oxford/New York 2004, p. 11 mit Anm. 36; Patrizia Mascoli: Igino bibliotecario e gli Pseudo-Igini. In: Invigilata lucerni. Band 24, 2002, p. 119–125 — припускає, що корпус текстів, які циркулюють під іменем Гігіна, охоплює твори щонайменше двох однойменних авторів.
- ↑ André Le Bœuffle: Hygin: L’Astronomie, p. XXXVIII–XLI.
- ↑ Eratosthenes, Sternsagen 20.
- ↑ André Le Boeuffle: Hygin: L'Astronomie, S. 173.
- ↑ André Le Bœuffle: Hygin: L’Astronomie, p. 208.
- ↑ Plinius, Naturalis historia 2,83.
- ↑ Isidor von Sevilla, De natura rerum XLVIII.
- ↑ André Le Bœuffle: Hygin: L’Astronomie, p. XLV.
- ↑ André Le Bœuffle: Hygin: L’Astronomie, S. XLVI, XLVII.
- ↑ Jean Soubiran: Cicéron: Aratea, Fragments poétiques, Paris 2002, p. 106, 107.
Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Chisholm, Hugh, ред. (1911). Hyginus, Gaius Julius. // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 14 (вид. 11-те). Cambridge University Press. с. 175.- Condos, Theony (1997). Star Myths of the Greeks and Romans: A Sourcebook, Containing The Constellations of Pseudo-Eratosthenes and the Poetic Astronomy of Hyginus. Grand Rapids, MI: Phanes Press. ISBN 1890482927.
- Copeland, Rita, ред. (2016). The Oxford History of Classical Reception in English Literature. Т. 1 (800-1558). Oxford: Oxford University Press.
- Eratosthenes (2015). Eratosthenes and Hyginus: Constellation Myths, with Aratus's Phaenomena. Переклад: Hard, Robin. Oxford: Oxford University Press. ISBN 9780198716983.
- Gordon, D. J. (1975). Orgel, Stephen (ред.). The Renaissance Imagination. Berkeley, CA: University of California Press.
- Viré, Ghislaine, De astronomia, Teubner, De Gruyter, 1992. ISBN 9783598714382. doi:10.1515/9783110951219.
- Johannes Tolkiehn: Iulius (Hyginus). In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band X,1, Stuttgart 1918, Sp. 636–651.
