Про падіння та завоювання Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

"Про падіння та завоювання Британії" (лат. De Excidio et Conquestu Britanniae) - твір, написаний латинською мовою британським священнослужителем 6 століття нашої ери Ґільдасом Мудриим. Це проповідь у трьох частинах, що засуджує вчинки сучасників Гільдаса, як світських, так і релігійних, яких він звинувачує у жахливому становищі в римській Британії. Це одне з найважливіших джерел з історії Британії V і VI століть, оскільки є єдиним значущим джерелом за період, написаним майже сучасником подій.

Частина I містить розповідь про історію Великої Британії від римського завоювання до часів Гільдаса; сюди входять посилання на Амвросія Авреліана та перемогу британців проти саксів у битві при горі Бадон. Частина II - це засудження п'яти королів, таких, як Мелгун Гвінед, за їхні гріхи, включаючи як незрозумілі події, так і відносно добре задокументовані факти. Частина III - подібний до попередньої частини напад на британське духовенство тієї епохи.

Історія[ред. | ред. код]

"Про падіння та завоювання Британії" має велике значення для історичних досліджень, оскільки, хоча і не задумана насамперед як історична, але є чи не єдиним збереженим джерелом, написаним майже сучасником британських подій V і VI століть [1]. Кембриджська історикиня Карен Джордж у вичерпному дослідженні тексту Гілдаса припускає написання тексту у діапазоні дат з 510 по 530 роки [2]. На думку історика Гая Галсолла існує кілька доказів більш раннього написання твору, за якими він написаний наприкінці V століття. Зокрема риторична освіта Гілдаса, його латинський стиль, теологічні проблеми та інші деталі.[3]

Ендрю Бриз стверджує, що Гілдас писав De Excidio у 536 році, В розпал екстремальних погодних умов 535–536 років, оскільки він цитував „певний густий туман і чорну ніч“, що висіла над всім Британським островом, але не був записаний наступний голод у 537 році [4].

Намір Гілдаса полягав у тому, щоб проповідувати своїм сучасникам за методом старозавітних пророків, а не писати розповідь про наслідки. Таким чином, він подає історичні подробиці там, де це відповідає його меті; наприклад, він зробив один із перших описів валу Адріана та, можливо, Антонінового валу, хоча його розповідь про їх історію вкрай неточна [5] [6]. Однак він опускає деталі там, де вони не сприяють його меті: він називає мало імен і не вказує точних дат [7]. Тим не менш, De Excidio залишається важливою роботою не лише для середньовічної історії, але й для історії Великої Британії загалом, оскільки це одна з небагатьох робіт, написаних у Британії 6-го століття.

У трактаті "Про падіння та завоювання Британії" Гільдас згадує, що рік його народження співпадає з роком битви при горі Бадон, яка ймовірно відбулась у 482 році [8]. Риторичний стиль письма Гільдаса вказує на класичну латинську освіту, яка навряд чи могла бути доступна британцям після V століття. "Аннали Камбрії" називають роком його смерті - 570, однак "Аннали Тигернаха" датують смерть автора 569 роком.

Найдавніший рукопис - коттонівський MS. "Vitellius A. VI", датований 11-м століттям, пошкоджений пожежею в 1731 року, але використаний Теодором Моммсеном у своєму виданні. Найдавніше цитування міститься в великих цитатах і перефразуваннях, зроблених Бедою Преподобним у його "Церковній історії народу англів", найдавніші рукописи якої датуються восьмим століттям.

Трактат Гілдаса вперше був опублікований у 1525 році Полідором Вергілієм, але з багатьма визнаними змінами та упущеннями. У 1568 році Джон Джоселін, секретар архієпископа Паркера, видав його нове видання, яке більш відповідає рукописним джерелам, а у 1691 році в Оксфорді з’явилося ще ретельніше перероблене видання Томаса Гейла [9].

Короткий виклад[ред. | ред. код]

Частина І[ред. | ред. код]

Перша частина складається з пояснення Гільдасом його роботи та короткого оповідання про Римську Британію від її завоювання до моменту написання.

Частина ІІ[ред. | ред. код]

Britain.circa.540.jpg

Друга частина складається із засудження п'яти британських королів, і оскільки це єдина сучасна інформація про них, то є унікальною для вивчення історії Великої Британії того часу. Гільдас використовує засудження у вигляді алегорії з біблійними звірами із Книги пророка Даниїла та Книги Одкровення. Твір уподібнює царів до звірів: лева, леопарда, ведмідя та дракону королів:

  • "Костянтин - тиранічне левеня нечистої дамнонської левиці".
  • "...левеня Аврелій Конан".
  • "Вортіпор ..., який любить плямистого леопарда ... тирана деметіанців".
  • "Канеглейсс... ти ведмідь".
  • "...дракон з острова ... маглокуна".

Частина III[ред. | ред. код]

Третя частина починається словами: "Британія має священиків, але вони дурні; численних міністрів, але вони безсоромні; кліриків, але вони хитрі грабіжники". Гільдас продовжує свою ієреміаду проти духовенства свого покоління, але прямо не згадує жодного імені в цьому розділі, тому і не проливає світла на історію Церкви в цей період.

Наслідування в англосаксонський період[ред. | ред. код]

Після завоювання Британії, описаного в De excidio, Гілдас продовжував надавати важливу модель для англосаксонських письменників як латиною, так і англійською мовою. Історія Беди Пребодобного Церковна історія народу англів в значній мірі покладається на Гілдаса у частині вторгнення англосаксонців та практично цитує тези Гілдаса про втрату божественної прихильності британцями, припускаючи, що це прокляття, в свою чергу, перейшло до християнських Англосаксів, сучасників Беди.

У пізніший давньоанглійський період писання Гілдаса є основною моделлю, використанною Алкуїном для подолання наслідків вторгнення вікінгів, зокрема його листів, що стосуються розграбування Ліндісфарна у 793 році. Посилання на Гільдаса, як історичний приклад, служить для навіювання ідеї моральної та релігійної реформи як засобу проти вторгнень. Так само Вульфстан з Йорку звертається до Гілдаса, для того, щоб зробити подібне в проповідях, зокрема в Sermo Lupi ad Anglos

Інші історичні наслідки[ред. | ред. код]

Робота Гільдаса важлива з причин, що виходять за межі історичної інформації, яку він подає. На той час, коли Гільдас писав, Британія була християнською. Гільдас використовує латинську мову для звернення до правителів, яких він переживає, і розглядає британців, принаймні певною мірою, як римських громадян, незважаючи на крах центральної імперської влади. До 597 року, коли Августин Кентерберійський прибув до Кента, Англія, або більша частина її була заселена прихильниками англосаксонського язичництва, і нові правителі не вважали себе римськими громадянами. Точніше знайомство зі словами Гільдаса, забезпечує трохи більшу впевненість у термінах переходу від постримської Британії до англосаксонської Англії; впевненість, яка була б ціннішою, оскільки точних дат та достовірних фактів з цього періоду дуже мало [10] [11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Fletcher, Richard (1989). Who's Who in Roman Britain and Anglo-Saxon England. Shepheard-Walwyn. с. 21–22. ISBN 978-0-85683-089-1. 
  2. George, Karen, Gildas's De Excidio Britonum and the Early British Church, Studies in Celtic History 26, Boydell Press, 2009, p. 125.
  3. Halsall, 2013, с. 54.
  4. Breeze, Andrew (2020). British Battles 493-937: Mount Badon to Brunanburh. London. с. 4–9. JSTOR j.ctvv4187r. 
  5. Koch, p. 808.
  6. Gransden, p. 4.
  7. Gransden, p. 5.
  8. Ó Cróinín, Dáibhí and McCarthy, Daniel. "The 'Lost' Irish 84-year Easter Table Rediscovered", Peritia, 6-7(1987-88): 227-242.
  9. Rosenbaum, S. "Evidence of Transposed Leaves in the Archetype of Gildas's De Excidio" Academia.edu 2016
  10. Fletcher, Richard (1989). Who's Who in Roman Britain and Anglo-Saxon England. Shepheard-Walwyn. с. 21–22. ISBN 978-0-85683-089-1. Fletcher, Richard (1989). Who's Who in Roman Britain and Anglo-Saxon England. Shepheard-Walwyn. pp. 21–22. ISBN 978-0-85683-089-1.
  11. Campbell, John; John, Eric & Wormald, Patrick (1991). The Anglo-Saxons. Penguin Books. с. 20–22. ISBN 978-0-14-014395-9. 

 

Список літератури[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]