Пряник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Виготовлення пряників у 1520 році. Німеччина
Пряник
Сільська халупка з пряників.
Крамничка пряників в Пардубіце в Чехії

Пря́ник, діал. пі́рник[1] — кондитерський виріб, солодке печиво з використанням борошна жита та домішками меду, патоки, цукрового сиропу і прянощів. Назва пряник вказує на використання в рецептах прянощів, діалектний варіант пірник виник внаслідок спрощення прасл. *pьpьrьnikъ (від *pьpьrь — «перець»)[2].

Історія виникнення[ред.ред. код]

Поява пряника тісно пов'язана з розповсюдженням вирощування жита та випіканням хліба. Про печиво з медом (прадавні пряники) знали вже в Стародавньому Єгипті. У Стародавньому Римі їх називали panus mellitus («медовий хліб»): їх і випікали з медом. На теренах Київської Русі їх називали «медовим хлібом», який відомий з 9 століття. У цей хліб додавали рослинні соки, подрібнене коріння, а потім і прянощі, які завозили з країн Близького Сходу і навіть Індії.

Види пряників[ред.ред. код]

Залежно від способу виробництва розрізняють два види пряників: заварні і сирцеві. Процес виготовлення заварних пряників відрізняється тим, що перед замісом тіста борошно заварюють цукрово-патоковим або цукрово-медовим сиропом. Залежно від кількості жиру в рецептурі виробу заварюють все борошно, або його частину. Внаслідок різних технологій та рецептур заварні та сирцеві пряники істотно відрізняються за смаком. Заварні пряники мають більш пряний смак та аромат, довше зберігають свіжість у порівнянні з сирцевими пряниками. Усі види пряників можна виготовляти як з начинкою так і без неї. Як начинка використовується фруктова — з яблучного пюре або суміші яблучного і фруктового пюре, начинка фруктова з повидла або фруктової підварки. Начинка становить 10-17 % від маси пряників. Пряники випускають з різноплановим зовнішнім оздобленням: глазуровані цукровим сиропом з добавками та без них, шоколадною глазур'ю, обсипані цукром, маком, ядрами горіхів.

Рецепти пряників[ред.ред. код]

Дерев'яні форми городецьких пряників.

Існує багато рецептів пряників залежно від борошна і використання домішок, серед яких лимон, м'ята,кмин, різні горіхи, аніс, ваніль, цедра, кориця тощо. Сучасна технологія випікання праників невелика за часом — це чотири хвилини, але при температурі 300 градусів за Цельсієм.

Спершу виготовляли дерев'яні форми, куди закладали тісто, аби воно набуло особливої форми. Була така професія — різбляр пряникових форм. В кожному пряниковому центрі були власні форми, що надавали кулінарним виробам місцевого забарвлення, особливої форми.

Важливою особливістю пряників була і залишається здатність до вживання як в свіжому, так і у черствому вигляді.

Пряники можуть мати різноманітну форму, навіть невеличких архітектурних споруд. Різняться вони і вагою, є пряники у декілька грамів, найбільший мав 16 кілограмів («пудовий»).

Центри випікання пряників[ред.ред. код]

Серед українських центрів виробництва пряників Харків.

У Західній Європі відомі центри виготовлення пряників в містах Торунь (Польща), Пардубице (Чехія), Нюрнберг (Баварія, Німеччина) тощо.

Росія має декілька відомих центрів виготовлення пряників, серед яких найзначніші — Новгород, Архангельськ, Тула, Рязань, Калуга, Городець.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пірник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Torkild Hinrichsen: Im Knusperhaus. Lebkuchen aus Europa. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 2008, ISBN 978-3-89876-420-9
  • Torkild Hinrichsen: Das Kuchenherz. Lebkuchen aus Deutschland. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 2009, ISBN 978-3-89876-463-6