Перейти до вмісту

Прясельце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Прясло XII—XIII століть

Пря́сельце[1], пря́слице[2], пря́сло[3], діал. пря́сниця[4], кружало[5] — перфорований в середині тягарець, який насаджували на веретено, щоб надати йому сталості і рівномірності обертання. Зазвичай мало округлу дископодібну форму, але й могло бути конічним. Прясельця відомі з часів неоліту. Спочатку їх виготовляли з глини, пізніше і з каменю, металу, скла або кістки.

Форма

[ред. | ред. код]

Прясельце або ж кружало — це тягарець із отвором, який насаджується на нижній кінець веретена і при його обертанні забезпечує сталий і рівномірний рух, щоб нитка виходила рівної товщини. Це симетричний виріб у вигляді сфери чи диска. Може бути також у формі конуса, напівсфери, диска з потовщеними краями[6].

Виготовлялися такі тягарці з глини, дерева, шиферу, каменю, скла, металу[5][7]. Глиняні могли не обпалюватися. Кам'яні зазвичай виготовляли шляхом оббивання або шліфування каменю до потрібної форми[7].

Історія

[ред. | ред. код]

Прясельця — поширені археологічні артефакти, з яких можна стверджувати про прядіння і ткацтво. Найдавніші з них знайдені в Ізраїлі та датуються 10 тис. років до н. е. Винахід пряселець сприяв появі інших обертових деталей і пристроїв, як-от гончарний круг і колесо[8]. У Європі, в доісторичній Греції, веретенами з пряслами активно користувалися вже близько 5500 року до н. е.[9]

На території України прясельця відомі з часів середньої трипільської культури (3600-3100 роки до н. е.), а особливого багато їх стає за пізнього Трипілля (3100-2500 роки до н. е)[10].

Є масовими знахідками на території Русі IX—XIII ст.[11] Одним із центрів їх виробництва був Овруч, звідки готові вироби або плитки для їх виготовлення розходилися в усі куточки держави і за її межі. На прясельцях власниці часто видряпували різні позначки, іноді власні імена[12].

Практично вийшли з ужитку на початку XX ст., коли тканину почали масово виробляти на верстатах[13].

В археологічних і етнологічних дослідженнях такі вироби зазвичай називають прясельцями, хоча така ж назва історично могла застосовуватися щодо самого веретена, тоді як тягарці веретен називали в народі кружалами. Прясло — також назва архітектурного елемента[5].

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Прясельце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Пряслице // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Прясло // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ Прясниця // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 495.
  5. 1 2 3 Пошивайло, Олесь (2001). До питання наукової термінології в українській археології: по-українськи «кружало», а не «пряслице» (PDF). Український Керамологічний Журнал. Т. 2. с. 5—10.
  6. ↑ Cleaton, Mary Ann Megan; Evans, Alice Rose; Hunt, Jane; Alessandri, Cathelina di (26 травня 2021). Recreating Historic European Spindle Spinning. EXARC Journal (англ.) (EXARC Journal Issue 2021/2). ISSN 2212-8956.
  7. 1 2 Прясельця епохи Київської Русі. Національний музей-заповідник української військової звитяги (укр.). Архів оригіналу за 4 січня 2026. Процитовано 3 січня 2026.
  8. ↑ 12,000-year-old spindle whorls discovered in Israel suggest early wheel- | The Jerusalem Post. The Jerusalem Post | JPost.com (англ.). 14 листопада 2024. Процитовано 27 грудня 2025.
  9. ↑ Schier, Wolfram; Pollock, Susan (30 квітня 2020). The Competition of Fibres: Early Textile Production in Western Asia, South-east and Central Europe (10,000-500BCE) (англ.). Oxbow Books. с. 98. ISBN 978-1-78925-432-7.
  10. ↑ Бурдо, Н.Б. (2018). Прясельця пізнього Трипілля — Троя(нів) та Троя. Археологія. Т. 4. Архів оригіналу за 6 січня 2026. Процитовано 3 січня 2026.
  11. ↑ Никорак, О. І. (2004). Українська народна тканина ХІХ-ХХ ст: типологія, локалізація, художні особливості (укр.). Ін-т народознавства НАН України. с. 57. ISBN 978-966-02-3633-2.
  12. ↑ У краєзнавчому музеї зберігається найдавніша писемна знахідка на теренах Сумщини (рос.). Процитовано 3 січня 2026.
  13. ↑ Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 30.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]