Прісовський Костянтин Адамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтин Адамович Прісовський
Прісовський.jpg
Народження 1878(1878)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 15 лютого 1966(1966-02-15)
Франція Франція, Мужен
Поховання Приморські Альпи
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР, Flag of Ukraine.svg Гетьманат
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР, Української Держави, Збройні Сили Півдня Росії
Освіта Чугуївське військове училище
Звання генерал-хорунжий армії УНР, Української Держави
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
Орден Святого Георгія
Георгіївська зброя
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 2 ступеня з мечами
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість»
Орден Святого Станіслава 2 ступеня з мечами
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом
Воєнний хрест (Велика Британія)
Прісовський Костянтин Адамович у Вікісховищі?

Костянти́н Ада́мович Прісо́вський (1878, Київ — 15 лютого 1966, Мужен, Франція) — генеральний хорунжий армії Української Народної Республіки та Української Держави.

Життєпис[ред. | ред. код]

Костянтин Прісовський народився 1878 року.

Служба в Російській армії[ред. | ред. код]

У 1901 році закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, вийшов підпоручиком до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ). На початку Першої світової війни разом з кадровими офіцерами був виділений на формування 278-го піхотного Кромського полку, у складі якого брав участь у боях. Був нагороджений Георгіївською зброєю (14 червня 1915 року) та орденом Святого Георгія IV ступеня (24 вересня 1915 року).

У 19161917 рр. — полковник, командир 278-го піхотного Кромського полку. З 28 червня 1917 року — генерал-майор, начальник 10-ї Туркестанської стрілецької дивізії.

Служба в Армії УНР та Української Держави[ред. | ред. код]

Під час вуличних боїв з більшовиками у Києві у січні 1918 року командував сформованим офіцерським загоном, на чолі якого разом з військами Центральної Ради відступив з міста. З 9 лютого 1918 року — начальник Окремого Запорізького загону (згодом — бригади), до складу якого було зведено рештки всіх українських частин, що відступили з Києва.

У лютому-березні 1918 року керував загальним наступом українських військ на Київ. З 3 березня 1918 року — губернський комендант Київщини, а також — комендант гетьманського палацу. У листопаді 1918 року сформував т. зв. Запорізький загін для боротьби з військами Директорії, однак у перший же день перебування на фронті загін перейшов під Києвом на бік повстанців.

Служба в Збройних Силах Півдня Росії[ред. | ред. код]

З січня 1919 року служив у Збройних Силах Півдня Росії. З осені 1919 року, в білогвардійській Російській армії генерала барона Врангеля — начальник Костянтинівського військового училища, на чолі якого у 1920 році брав участь у боях за Крим.

Подальша доля[ред. | ред. код]

У подальшому — емігрант. Жив у Болгарії, Югославії, Франції. Підтримував зв'язки з українськими ветеранськими організаціями. Помер 15 лютого 1966 року на еміграції у місті Мужен, Франція.

Джерела та література[ред. | ред. код]