Псалтиріон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Псалтиріон
Псалтиріон (ілюстрація з чеського середньовічного рукопису)
AlaBohemicaPsaltery.jpg
Класифікація
Споріднені інструменти
CMNS: Псалтиріон у Вікісховищі

Псалтиріон, або псалтерій (грец. ψαλτήριον, від грец. ψάλλω — «щипати струни»[1], лат. psalterium) — це струнний музичний інструмент, за свою історію безліч разів змінював зовнішній і вигляд і техніку гри. У супроводі псалтиріона виконували псалми.

На одних псалтеріонах грали щипком, на інших брязканням, а на третіх за допомогою смичка[2]. Найдавнішими є щипкові інструменти, серед їх «родичів» цитра, арфа і гусла. За назвою цього інструменту названа (в християнській традиції) старозавітна книга Псалтир.

У християнському богослов'ї псалтерію (як і деяким іншим музичним інструментам) надавали символічний сенс. Оріген і Афанасій Великий порівнювали 10-струнний псалтерій з людським тілом, оскільки він символізував п'ять органів почуттів і п'ять видів «діяльності душі», в іншій інтерпретації — символізував десять заповідей.

Характеристика[ред. | ред. код]

Струни середньовічного інструменту, як правило, були виготовлені з металу, на відміну від струн арфи, зроблених з кишок тварин. Є багато ілюстрацій, на яких зображено, як на інструменті грають за допомогою плектру. Якщо арфа мала одинарні струни, то псалтиріон міг мати кілька струн для одного тону. Інстурмент мав деку під струнами. Псалтиріон порівнювали з клавесином[3] і цимбалами, хоча на останніх грають не щипанням струн, а ударом спеціальних молоточків[4].

У 12 по 15 століття псалтиріони доволі часто зустрічаються в рукописах, картинах і скульптурі по усій Європі. Вони дуже різняться за формою та кількістю струн.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. LSJ: ψάλλω
  2. Instrument rare et étrange, le psaltérion à archet par Didier Bardoux
  3. Bucur, Voichita. Handbook of Materials for String Musical Instruments. Springer. с. 51. ISBN 3319320807. Процитовано 10 August 2019. 
  4. Jackson, Ronald (2013). Performance Practice: A Dictionary-Guide for Musicians. Routledge. с. 322. ISBN 113676769X. Процитовано 10 August 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Петров В. В. Киннор, кифара, псалтерий в иконографии и текстах (к истолкованию одной англо-саксонской глоссы) // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. М., 2004, № 11, с. 293—343; № 12, с. 243—271; второе исправленное и дополненное издание — М., 2010, с. 589—718.
  • Петров В. В. Кифара и псалтерий в символической органологии античности и раннего средневековья // Историко-философский ежегодник, 2008. М., 2009, с. 27—51.
  • Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Psaltery» . Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.