Псевдодокументальний фільм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Псевдодокумента́льний фільм (англ. pseudo-documentary) — кінематографічний жанр, якому властиві імітація документальності, фальсифікація і містифікація. Жанр оформився в США в 1950-і роки у відповідь на комерціалізацію документального кіно з відповідними наслідками: зі все більшою кількістю дезінформації та ігрових сцен. Одним з перших представників жанру вважається німецький фільм «Космічний корабель 1 стартує» (Weltraumschiff 1 startet), випущений у 1937 році.

Псевдо-документальний фільм, на відміну від пов'язаного з ним мок'юментарі, не завжди задуманий як сатира чи гумор. Він може використовувати методи документальної зйомки, але із сфабрикованими сценами, акторами чи ситуаціями. Псевдодокументальний фільм також може використовувати цифрові ефекти, змінювати відзняті епізоди з реальності або навіть створити повністю штучне або й фантастичне місце дії.

Історія[ред.ред. код]

Започатковувачем псевдодокументалістики як жанру взагалі вважається Орсон Веллс, відомий за радіопостановкою 1938-го року за мотивами роману Герберта Веллса «Війна світів». Проте ще за кілька років до того німецькі кіностудії Bavaria і UFA працювали над фільмами «Інцидент в космосі» і «Космічний корабель 18». Фрагменти кінострічок використовувалися в фільмі «Космічний корабель 1 стартує» (1937), який у формі прямого репортажу описував старт і обліт навколо Місяця німецького космічного корабля.

Після Другої світової війни німецький конструктор Вернер фон Браун звернувся до послуг студії Волта Діснея у створенні науково-популярних фільмів про освоєння космосу. За його участі були створені «Людина в космосі» (1955), «Людина і Місяць» (1955), «Марс і далі» (1957), які містили гумористичні анімаційні вставки. В СРСР паралельно в тому ж напрямі працював режисер Павло Клушанцев. Ним було створено фільми, що зображали минуле і майбутнє космонавтики: «Дорога до зірок» (1957), «Місяць» (1967) і «Марс» (1968).

Важливим етапом у розвитку псевдодокументалістики став телесеріал «Прогулянки з динозаврами» (1999), що розповідав про життя динозаврів різних часів за зразком науково-популярних фільмів про життя сучасних тварин. Успіх серіалу спричинив численні наслідування: «Балада про великого Ала» (2003), «Прогулянки з доісторичними тваринами» (2003), «Дике майбутнє» (2003) та ін. «Доісторичний парк» (2006) поєднав ідеї цих серіалів з науковою фанастикою, описуючи створення зоопарку доісторичних тварин, які доставляються у нашу епоху за допомогою машини часу. «Останній дракон» (2004) зобразив повністю вигадану історію у вигляді наукового дослідження міфічних драконів як реальних істот. Того ж року вийшов міні-серіал «Космічна одіссея: подорож планетами», у якому в документальній формі розповідалося про вигадану експедицію до планет Сонячної системи. В 2005 Discovery при допомозі художника-фантаста Вейна Барлоу створили фільм «Чужа планета», який описував вигадане іншопланетне життя.

В 2000-і було створено низку псевдодокументальних фільмів і серіалів про можливі глобальні катастрофи і способи їх уникнути, в більшості ті, що стосуються астероїдної небезпеки: «Космос. Виживання» (2001), «Вогненні кулі з космосу» (2001), «Осмислення. Астероїди»(2001), «З точки зору науки. Атака астероїда» (2006), «Життя після людей» (2008) та ін. Режисер Ніл Берґер у 2002 р. зняв псевдодокументальний фільм «Інтерв’ю з убивцею» з розповіддю людини, яка начебто вбила президента США Джона Кеннеді.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Кінематограф Це незавершена стаття про кінематограф.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.