Псевдодокументальний фільм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Псевдодокумента́льний фільм (англ. pseudo-documentary) — кінематографічний жанр, якому властиві імітація документальності, фальсифікація і містифікація. Жанр оформився в США в 1950-і роки у відповідь на комерціалізацію документального кіно з відповідними наслідками: зі все більшою кількістю дезінформації та ігрових сцен. Одним з перших представників жанру вважається німецький фільм «Космічний корабель 1 стартує» (Weltraumschiff 1 startet), випущений у 1937 році.

Псевдо-документальний фільм, на відміну від пов'язаного з ним мок'юментарі, не завжди задуманий як сатира чи гумор. Він може використовувати методи документальної зйомки, але із сфабрикованими сценами, акторами, чи ситуаціями. Псевдо-документальний фільм також може використовувати цифрові ефекти, змінювати відзняті епізоди з реальності або навіть створити повністю штучне місце дії.

Історія[ред.ред. код]

Започатковувачем псевдодокументалістики як жанру взагалі вважається Орсон Веллс, відомий за радіопостановкою 1938-го року за мотивами роману Герберта Веллса «Війна світів». Проте за кілька років до того німецькі кіностудії Bavaria і UFA працювали над фільмами «Інцидент в космосі» і «Космічний корабель 18». Фрагменти кінострічок використовувалися в фільмі «Космічний корабель 1 стартує» (1937), який у формі прямого репортажу описував старт і обліт навколо Місяця німецького космічного корабля.

Після Другої світової війни німецький конструктор Вернер фон Браун звернувся до послуг студії Волта Діснея у створенні науково-популярних фільмів про освоєння космосу. За його участі були створені «Людина в космосі» (1955), «Людина і Місяць» (1955), «Марс і далі» (1957), які містили гумористичні анімаційні вставки. В СРСР паралельно в тому ж напрямі працював режисер Павло Клушанцев. Ним було створено фільми, що зображали минуле і майбутнє космонавтики: «Дорога до зірок» (1957), «Місяць» (1967) і «Марс» (1968).

Важливим етапом у розвитку псевдодокументалістики став телесеріал «Прогулянки з динозаврами» (1999), що розповідав про життя динозаврів різних часів за зразком науково-популярних фільмів про життя сучасних тварин. Успіх серіалу спричинив численні наслідування: «Балада про великого Ала» (2003), «Прогулянки з доісторичними тваринами» (2003), «Дике майбутнє» (2003) та ін. «Доісторичний парк» (2006) поєднав ідеї цих серіалів з науковою фанастикою, описуючи створення зоопарку доісторичних тварин, які доставляються у нашу епоху за допомогою машини часу. «Останній дракон» (2004) зобразив повністю вигадану історію у вигляді наукового дослідження міфічних драконів як реальних істот. Того ж року вийшов міні-серіал «Космічна одіссея: подорож планетами», у якому в документальній формі розповідалося про вигадану експедицію до планет Сонячної системи. В 2005 Discovery при допомозі художника-фантаста Вейна Барлоу створили фільм «Чужа планета», який описував вигадане іншопланетне життя.

В 2000-і було створено низку псевдодокументальних фільмів і серіалів про можливі глобальні катастрофи і способи їх уникнути, в більшості ті, що стосуються астероїдної небезпеки: «Космос. Виживання» (2001), «Вогненні кулі з космосу» (2001), «Осмислення. Астероїди»(2001), «З точки зору науки. Атака астероїда» (2006), «Життя після людей» (2008) та ін. Режисер Ніл Берґер у 2002 р. зняв псевдодокументальний фільм «Інтерв’ю з убивцею» з розповіддю людини, яка начебто вбила президента США Джона Кеннеді.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Кінематографія Це незавершена стаття про кінематографію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.