Псевдоміфологія

Псевдоміфологія, або Кабінетна міфологія — наукова фікція, наукові міфи, уявлення про міфологію, що не відповідають реальній традиції і сформувалися внаслідок невірної інтерпретації джерел або самостійної творчості дослідників, включно зі спотвореними або штучно створеними образами міфологічних персонажів, божеств. Створювалася в «кабінетах вчених», звідки і походить назва.

Існують різні причини створення псевдобожеств. Поширеними причинами є незнання дослідником мови або неправильне прочитання традиційного джерела, а також помилкові побудови та реконструкції. У самих джерелах, часто ґрунтованих на старіших текстах і традиціях, уже можуть бути наявні помилки транскрипції, що відображають рівень знань і особистий інтерес автора. Значну роль відіграють запозичення божеств з іншої культури, які можуть мотивуватися як прагненням дискредитувати релігію як язичницьку, так і бажанням заповнити наявні прогалини в джерелах або збагатити традицію, щоб предки конкретного народу не сприймалися як «відсталі».

У працях зі слов'янської міфології кабінетна міфологія фігурує з XV століття (Ян Длугош) і набула широкого поширення з XVIII століття (школа О. М. Афанасьєва).

Слов'янська міфологія

Поняття

Термін кабінетна міфологія вживається істориками, фольклористами, лінгвістами і етнографами.

Слов'янська традиція не містить міфологічних текстів у власному розумінні слова, подібних до тих, що існували, до прикладу, у межах давньогрецької міфології. Єдина праслов'янська вища міфологія, пантеон богів, не може бути реконструйована: пантеон князя Володимира Святославича відрізнявся від поморського, тоді як пантеон південних слов'ян зовсім не простежується. Відомості про верховних божеств у слов'янській народній традиції не збереглися, тоді як нижча міфологія (уявлення про чортів, водяників, домовиків, русалок, духів рослин і тварин, демонів хвороб тощо) демонструє єдність та більшу стійкість.

Божества західнослов'янської міфології, 1835

Існує тенденція будувати слов'янську кабінетну міфологію за античними зразками. Псевдоміфологія могла визначатися прагненням відтворити слов'янську міфологію, яка лише фрагментарно відображена у збережених джерелах, або "підняти" слов'янську міфологію до рівня класичних міфологій давнини, що спонукало романтично налаштованих дослідників конструювати образи слов'янських богів, імена яких витягали з таких джерел, як фольклорні наративи, пісенні приспіви тощо, або ж вигадуючи їх. На створення псевдоміфології впливали також недосконалість прийомів донаукового і наукового дослідження та велика кількість вторинних і сфальсифікованих джерел.

Основу псевдоміфології становить уявлення про слов'янське язичництво як про пантеон "особистих" богів, які осмислюються або в антропоморфних образах, або в образах ідолів. Кабінетна міфологія включає, поряд з достовірно встановленими богами слов'янського язичництва, також міфічних персонажів, божественний статус яких сумнівний, а в деяких випадках вони зовсім не були відомі язичникам, наприклад, Білобог, Вазіла, Весна, Гориня, Жиж, Жицень, Зірка, Зюзя, Коляда, Кострома, Купала або Купало, Курант, Лада або Ладо, Літо, Леля, Лель, Масляна, Овсень, Полель, Похвіст, Цеця, Чур, Ярила або Ярило.

Кабінетна міфологія відносить до язичницьких божеств назви сезонів - Літо, Весна - і календарних свят - Купала, Коляда, Масниця, що могли осмислюватися як власні імена в календарних піснях і закріплюватися за такими предметами, як обрядові антропоморфні опудала. Загалом назви опудал і ляльок, такі як Кострома, Морена, теж нерідко розглядаються прихильниками кабінетної міфології як імена язичницьких богів. Імена низки кабінетних персонажів, включно з такими, як Лада або Ладо, Лель, Полель, були утворені внаслідок помилкової інтерпретації напівбеззмістовних приспівів обрядових пісень. Божественний (теоморфний) характер приписують і персонажам казок - Баба-Яга, Гориня, що спостерігається вже у "Слов'янській і російській міфології" Андрія Кайсарова, виданій 1804 року.

Історія

Численні спроби вибудовування слов'янської міфології на основі античної моделі робилися з періоду Яна Длугоша, який написав "Historia Polonica". Хроніка Длугоша третьої чверті XV століття є єдиним джерелом відомостей про польських богів. У ній перелічено кілька теофорних імен, що супроводжуються відповідниками в римській міфології: Yesza - Юпітер, Lyada - Марс, Dzydzilelya - Венера, Nya - Плутон, Dzewana - Діана, Marzyana - Церера, Pogoda - пропорційність, зокрема часова (Temperies), Zywye - Життя (Vita). Олександр Брюкнер вказав, що багато чого в списку Длугоша є творінням хроніста і не має коріння в давній слов'янській міфології. Так, імена Lyada і Dzydzilelya сходять до пісенних рефренів, інші імена належать персонажам нижчих міфологічних рівнів, треті створені прагненням знайти відповідність римському божеству.

Література

• Бесков А. А. Реминисценции восточнославянского язычества в современной российской культуре (статья первая) // Colloquium heptaplomeres : науковий альманах. — 2015. — № 2. — С. 6—18.
• Бесков А. А. Реминисценции восточнославянского язычества в современной российской культуре (статья вторая). — Colloquium heptaplomeres, 2016. — № 3. — С. 6—24. — ISSN 2312-1696.
• Бесков А. А. Реминисценции восточнославянского язычества в современной российской культуре (статья третья). — Colloquium heptaplomeres, 2017. — № 4. — С. 7—19. — ISSN 2312-1696.
• Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. — М. : Индрик, 2000.
• Данилевский И. Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.): курс лекций. — М. : Аспект-Пресс, 1998. — ISBN 5-7567-0219-9. Архівовано серпень 17, 2017 на сайті Wayback Machine.
• Зубов Н. И. Научные фантомы славянского Олимпа. — М. : Живая старина, 1995. — № 3 (7). — С. 46—48. Архівовано з джерела 23 травня 2011.
• Топорков А. Л. Кабинетная мифология. — Кн. Славянская мифология. — С. 212.
• Клейн Л. С. Воскрешение Перуна : К реконструкции восточнославянского язычества. — СПб. : Евразия, 2004. — 480 с. — (Magicum) — ISBN 978-5-8071-0153-7.
• Кутарев О. В. Характеристика Рода и Рожаниц в славянской мифологии: интерпретации Б. А. Рыбакова и его предшественников. — Благовещенск : Амурский государственый университет, 2013. — № 4. — С. 170—177. — ISSN 2072-8662. Архівовано з джерела 15 червня 2016.
• Кутарев О. В. Древнеславянские загробные представления и концепция множественности душ. — СПб. : Русская христианская гуманитарная академия, 2013б. — Вип. 13 — С. 21—24. Архівовано квітень 4, 2017 на сайті Wayback Machine.
• Кутарев О. В. Неоязычество Европы. — Философия и культура, 2014. — № 12.
• Левкиевская Е. Е. Механизмы создания мифологических фантомов в «Белорусских народных преданиях» П. Древлянского // Рукописи, которых не было. Подделки в области славянского фольклора / Изд. подг. А. Л. Топорков, Т. Г. Иванова, Л. П. Лаптева, Е. Е. Левкиевская. — М. : Ладомир, 2002. — С. 311—351. — ISBN 5-86218-381-7.