Перейти до вмісту

Псевдоскорпіони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
?Псевдоскорпіони

Біологічна класифікація
Домен:Ядерні (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Членистоногі (Arthropoda)
Клас:Павукоподібні (Arachnida)
Ряд:Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones)
de Geer, 1778
Посилання
Вікісховище:Category:Pseudoscorpionida
Віківиди:Pseudoscorpionida
EOL:220
ITIS:690741
NCBI:51799
Fossilworks:229078

Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones) — ряд павукоподібних, розміром зазвичай не більше 2—3 міліметрів, рідко до 7 мм. Широко поширені в природі, але малопомітні, через невеликі розміри і прихований спосіб життя.

Свою назву ряд отримав завдяки тому, що педипальпи псевдоскорпіонів, як і в скорпіонів, закінчуються хапальними клішнями.

Псевдоскорпіони, як правило, корисні для людини, оскільки вони полюють на личинок молі, личинок шкіроїдів, сіноїдів, мурах, кліщів і плодових мушок.

Загальна характеристика

[ред. | ред. код]

Псевдоскорпіони — невеликі павукоподібні з плоским, грушоподібним тілом і клішнями, ззовні нагадують скорпіонів. Довжина тіла зазвичай коливається в межах від 2 до 8 мм. Найбільший з відомих видів Garypus Titanius завдовжки до 12 мм.

Черевце складається з дванадцяти сегментів, кожен з яких захищений пластиною з хітину. Черевце коротке і заокруглене в кінці, але не продовжується хвостом і жалом, як у справжніх скорпіонів. Колір тіла може бути від жовтувато-коричневого до темно-коричневого, парні кігті на ногах часто контрастного кольору. Псевдоскорпіони можуть мати два, чотири ока або не мати їх зовсім.

(Chelifer cancroides) на сторінці книги

Псевдоскорпіони мають вісім ніг, які складаються з 5-7 сегментів; кількість сегментів залежить від виду. Також вони мають дві дуже довгі педипальпи з клішнями, які дуже нагадують клішні скорпіона.

Педипальпи зазвичай складаються з нерухомої «руки» і окремого рухомого «пальця». Отруйні залози, як правило, розташовані в рухомому пальці; отрута використовується для знерухомлення жертви псевдоскорпіона. Під час травлення псевдоскорпіони заливають шлунковий сік середньої концентрації всередину жертви, а потім ковтають перетравлені залишки.

Прядильні залози псевдоскорпіонів розташовані в їхніх щелепах, за допомогою шовку вони роблять собі кокони у формі диску, для того, щоб спарюватися, линяти чи перечекати холодну погоду. Псевдоскорпіони не мають легеневого дихання, як у павукоподібних, вони дихають, як і комахи, за допомогою системи трахей, що відкриваються на поверхню тіла невеличкими отворами — дихальцями.

Поведінка

[ред. | ред. код]

Деякі види виконують складний шлюбний танець, в якому самець тягне самицю над сперматофором, що був попередньо розміщений під поверхнею. В інших видів, самець заштовхує сперму в геніталії самки, використовуючи для цього передні ноги. Самиця переносить запліднені яйця в сумці для виношування, яка прикріплена в неї до черевця, молодь певний час після вилуплення їздить в самиці на спині. По досягненню дорослого віку псевдоскорпіони живуть 2-3 роки. Вони активні в теплі пори року, зимують в шовкових коконах. Маленькі види живуть в смітті та гумусі, деякі види живуть на деревах, інші харчуються паразитами, утворюючи симбіотичні або коменсалістичні відносини з іншими організмами, наприклад з жуками, яких позбавляють від паразитів, що живуть під їхніми твердими крилами.

Поширення

[ред. | ред. код]

У світі існує більше ніж 3,300 видів псевдоскорпіонів, що належать до 430 родів. Вони розповсюджені в усьому світі, навіть в холодних регіонах чи високо в горах, від Канади до Австралії, однак найчисельніші й різноманітніші популяції зустрічають в субтропіках: там псевдоскорпіони поширені навіть на острівних територіях, наприклад на Канарських островах було знайдено 25 ендемічних видів. Псевдоскорпіонів знаходять під корою дерев, в купах листя і хвої, в ґрунті, під камінням, в печерах, на береговій зоні, в породах, що мають тріщинки.

Псевдоскорпіон на мусі

Chelifer cancroides — вид, що найчастіше зустрічається в помешканнях, переважно в кімнатах з запиленими книгами. Ці крихітні істоти (2,5-4,5 мм) полюють на сіноїдів та пилових кліщів. До будинку потрапляють, зазвичай, «верхи» на більших за них комахах. Декілька видів псевдоскорпіонів мешкають попід надкрилами жуків-арлекінів і комахи під час перельотів розселюють їх.

Еволюція

[ред. | ред. код]

Найстаріші з відомих викопних псевдоскорпіонів датуються Девонським періодом, 380 мільйонів років тому. Викопний псевдоскорпіон має всі риси сучасного, що вказує на те, що він еволюціонував дуже рано в історії наземних тварин.

Згадки в історії

[ред. | ред. код]

Псевдоскорпіони вперше були описані Аристотелем, який, ймовірно, знайшов їх серед сувоїв в бібліотеці, де вони могли б харчуватися сіноїдами. Роберт Гук згадує «Земляного краба» у своїй роботі 1665 року «Micrographia» («Мікрографія»).

Класифікація

[ред. | ред. код]

Систематику наведено згідно з Біологічним каталогом Джоана Галанса (Joel Hallan's)[1]. В дужках показано кількість родів і видів.

Підряд Epiocheirata

Підряд Iocheirata

incertae sedis

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Biology Catalog: Pseudoscorpionida [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]. (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Буруковский Р. Н. Зоология беспозвоночных: Учеб. пособие. — СПб. : Проспект Науки, 2010. — 960 с. (с. 698—699). — ISBN 978-5-903090-40-2
  • Догель В. А. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Ю. И. Полянского. — 7-е изд., перераб. и доп. — М. : Высшая школа, 1981. — 606 с. (с. 419)
  • Жизнь животных. В 6 т. / Гл. ред. Л. А. Зенкевич. Т. 3. Беспозвоночные / Под ред. Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1969. — 576 с. (с. 43—46)
  • Зоологія безхребетних: Підручник / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царічкова / за ред. В. В. Серебрякова. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. — 640 с. (с. 376—377). — ISBN 978-966-439-075-7
  • Михайлов К. Г. Общая арахнология: Краткий курс. Ч. 1. Введение. Малые отряды. — М. : Товарищество научных изданий КМК, 2011. — 65 с. (с. 46—50). — ISBN 978-5-87317-749-3
  • Натали В. Ф. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Сазоновой О. Н. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Просвещение, 1975. — 487 с. (с. 326—327)
  • Природа Украинской ССР. Животный мир / Монченко В. И., Долин В. Г., Ермоленко В. М. и др. — К. : Наук. думка, 1985. — 240 с. (с. 56)
  • Шарова И. Х. Зоология позвоночных: Учеб. пособие. — М. : ГИЦ «ВЛАДОС», 1999. — 592 с. (с. 400—401). — ISBN 5-691-00332-1
  • Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних: Підручник. У 3 кн. Кн. 2. — К. : Либідь, 1996. — 320 с. (с. 293—295). — ISBN 5-325-00663-0
Це незавершена стаття з арахнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Псевдоскорпіони&oldid=45256389