Псевдоскорпіони
| ?Псевдоскорпіони | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Членистоногі (Arthropoda) |
| Клас: | Павукоподібні (Arachnida) |
| Ряд: | Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones) de Geer, 1778 |
| Посилання | |
| Category:Pseudoscorpionida | |
| Pseudoscorpionida | |
| 220 | |
| 690741 | |
| 51799 | |
| Fossilworks: | 229078 |
Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones) — ряд павукоподібних, розміром зазвичай не більше 2—3 міліметрів, рідко до 7 мм. Широко поширені в природі, але малопомітні, через невеликі розміри і прихований спосіб життя.
Свою назву ряд отримав завдяки тому, що педипальпи псевдоскорпіонів, як і в скорпіонів, закінчуються хапальними клішнями.
Псевдоскорпіони, як правило, корисні для людини, оскільки вони полюють на личинок молі, личинок шкіроїдів, сіноїдів, мурах, кліщів і плодових мушок.
Псевдоскорпіони — невеликі павукоподібні з плоским, грушоподібним тілом і клішнями, ззовні нагадують скорпіонів. Довжина тіла зазвичай коливається в межах від 2 до 8 мм. Найбільший з відомих видів Garypus Titanius завдовжки до 12 мм.
Черевце складається з дванадцяти сегментів, кожен з яких захищений пластиною з хітину. Черевце коротке і заокруглене в кінці, але не продовжується хвостом і жалом, як у справжніх скорпіонів. Колір тіла може бути від жовтувато-коричневого до темно-коричневого, парні кігті на ногах часто контрастного кольору. Псевдоскорпіони можуть мати два, чотири ока або не мати їх зовсім.

Псевдоскорпіони мають вісім ніг, які складаються з 5-7 сегментів; кількість сегментів залежить від виду. Також вони мають дві дуже довгі педипальпи з клішнями, які дуже нагадують клішні скорпіона.
Педипальпи зазвичай складаються з нерухомої «руки» і окремого рухомого «пальця». Отруйні залози, як правило, розташовані в рухомому пальці; отрута використовується для знерухомлення жертви псевдоскорпіона. Під час травлення псевдоскорпіони заливають шлунковий сік середньої концентрації всередину жертви, а потім ковтають перетравлені залишки.
Прядильні залози псевдоскорпіонів розташовані в їхніх щелепах, за допомогою шовку вони роблять собі кокони у формі диску, для того, щоб спарюватися, линяти чи перечекати холодну погоду. Псевдоскорпіони не мають легеневого дихання, як у павукоподібних, вони дихають, як і комахи, за допомогою системи трахей, що відкриваються на поверхню тіла невеличкими отворами — дихальцями.
Деякі види виконують складний шлюбний танець, в якому самець тягне самицю над сперматофором, що був попередньо розміщений під поверхнею. В інших видів, самець заштовхує сперму в геніталії самки, використовуючи для цього передні ноги. Самиця переносить запліднені яйця в сумці для виношування, яка прикріплена в неї до черевця, молодь певний час після вилуплення їздить в самиці на спині. По досягненню дорослого віку псевдоскорпіони живуть 2-3 роки. Вони активні в теплі пори року, зимують в шовкових коконах. Маленькі види живуть в смітті та гумусі, деякі види живуть на деревах, інші харчуються паразитами, утворюючи симбіотичні або коменсалістичні відносини з іншими організмами, наприклад з жуками, яких позбавляють від паразитів, що живуть під їхніми твердими крилами.
У світі існує більше ніж 3,300 видів псевдоскорпіонів, що належать до 430 родів. Вони розповсюджені в усьому світі, навіть в холодних регіонах чи високо в горах, від Канади до Австралії, однак найчисельніші й різноманітніші популяції зустрічають в субтропіках: там псевдоскорпіони поширені навіть на острівних територіях, наприклад на Канарських островах було знайдено 25 ендемічних видів. Псевдоскорпіонів знаходять під корою дерев, в купах листя і хвої, в ґрунті, під камінням, в печерах, на береговій зоні, в породах, що мають тріщинки.

Chelifer cancroides — вид, що найчастіше зустрічається в помешканнях, переважно в кімнатах з запиленими книгами. Ці крихітні істоти (2,5-4,5 мм) полюють на сіноїдів та пилових кліщів. До будинку потрапляють, зазвичай, «верхи» на більших за них комахах. Декілька видів псевдоскорпіонів мешкають попід надкрилами жуків-арлекінів і комахи під час перельотів розселюють їх.
Найстаріші з відомих викопних псевдоскорпіонів датуються Девонським періодом, 380 мільйонів років тому. Викопний псевдоскорпіон має всі риси сучасного, що вказує на те, що він еволюціонував дуже рано в історії наземних тварин.
Псевдоскорпіони вперше були описані Аристотелем, який, ймовірно, знайшов їх серед сувоїв в бібліотеці, де вони могли б харчуватися сіноїдами. Роберт Гук згадує «Земляного краба» у своїй роботі 1665 року «Micrographia» («Мікрографія»).
Систематику наведено згідно з Біологічним каталогом Джоана Галанса (Joel Hallan's)[1]. В дужках показано кількість родів і видів.
Підряд Epiocheirata
-
- Chthoniidae (31, 605)
- †Dracochelidae — один викопний вид (Девонський період)
- Lechytiidae (1, 22)
- Tridenchthoniidae (17, 68)
- Feaellidae (1, 12)
- Pseudogarypidae (2, 7)
Підряд Iocheirata
- инфраотряд Hemictenata
-
- Bochicidae (10, 38)
- Gymnobisiidae (4, 11)
- Hyidae (3, 9)
- Ideoroncidae (9, 53)
- Neobisiidae (34,498)
- Parahyidae (1, 1)
- Syarinidae (16, 93)
- інфраряд Panctenata
- група Elassommatina
- Cheliferoidea (224,1261)
- Atemnidae (19, 172)
- Cheliferidae (59, 292)
- Chernetidae (112, 643)
- Withiidae (34, 154)
- Sternophoridae (3, 20)
- група Mestommatina
-
- Cheiridiidae (6, 69)
- Garypidae (10, 74)
- Geogarypidae (3, 61)
- Larcidae (2, 13)
- Pseudochiridiidae (2, 12)
- Megathis Stecker, 1875 (nomen dubium, 2 види)
- ↑ Biology Catalog: Pseudoscorpionida [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]. (англ.)
- Буруковский Р. Н. Зоология беспозвоночных: Учеб. пособие. — СПб. : Проспект Науки, 2010. — 960 с. (с. 698—699). — ISBN 978-5-903090-40-2
- Догель В. А. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Ю. И. Полянского. — 7-е изд., перераб. и доп. — М. : Высшая школа, 1981. — 606 с. (с. 419)
- Жизнь животных. В 6 т. / Гл. ред. Л. А. Зенкевич. Т. 3. Беспозвоночные / Под ред. Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1969. — 576 с. (с. 43—46)
- Зоологія безхребетних: Підручник / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царічкова / за ред. В. В. Серебрякова. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. — 640 с. (с. 376—377). — ISBN 978-966-439-075-7
- Михайлов К. Г. Общая арахнология: Краткий курс. Ч. 1. Введение. Малые отряды. — М. : Товарищество научных изданий КМК, 2011. — 65 с. (с. 46—50). — ISBN 978-5-87317-749-3
- Натали В. Ф. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Сазоновой О. Н. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Просвещение, 1975. — 487 с. (с. 326—327)
- Природа Украинской ССР. Животный мир / Монченко В. И., Долин В. Г., Ермоленко В. М. и др. — К. : Наук. думка, 1985. — 240 с. (с. 56)
- Шарова И. Х. Зоология позвоночных: Учеб. пособие. — М. : ГИЦ «ВЛАДОС», 1999. — 592 с. (с. 400—401). — ISBN 5-691-00332-1
- Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних: Підручник. У 3 кн. Кн. 2. — К. : Либідь, 1996. — 320 с. (с. 293—295). — ISBN 5-325-00663-0
| Це незавершена стаття з арахнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |