Псевдоуридин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Псевдоуридин
Pseudouridine.svg
Інші назви psi-Uridine, 5-Ribosyluracil, beta-D-Pseudouridine, 5-(beta-D-Ribofuranosyl)uracil
Ідентифікатори
Номер CAS 1445-07-4
PubChem 15047
KEGG C02067
ChEBI 17802
SMILES C1=C(C(=O)NC(=O)N1)C2C(C(C(O2)CO)O)O[1]
InChI 1S/C9H12N2O6/c12-2-4-5(13)6(14)7(17-4)3-1-10-9(16)11-8(3)15/h1,4-7,12-14H,2H2,(H2,10,11,15,16)/t4-,5-,6-,7+/m1/s1
Номер Бельштейна 621385 і 32779
Властивості
Молекулярна формула C9H12N2O6
Молярна маса 244.20 g/mol
Зовнішній вигляд білий порошок
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Псевдоуридин, ψ (від грецької літери «псі») — 5'рибозил-урацил, ізомер уридину (1'рибозил урацилу) — піримідин, найпоширеніший вид модифікацій РНК, які виникають після її синтезу з ДНК-матриці під час процесингу та модифікації.

Присутність псевдоуридину в молекулах РНК надає більшої жорсткості фосфодіестеразному «хребту» молекули, та додає міцності комплементарній парі ψ-А (замість У-А), звідси псевдоуридинова модифікація грає роль у функціонуванні мяРНК у складі сплайсосом та трансляції у складі рРНК та тРНК[2]. Нещодавно було відкрито присутність ψ у мРНК[3]..

Історія відкриття[ред. | ред. код]

Псевдоуридин вперше було відкрито у 1951 році при дослідженнях хімічного складу РНК печінки телят. Псеводуридин виявився настільки поширеним, що деякий час його називали «п'ятий рибонкуклеотид»[2]. Впродовж довгого часу вважалося, що псевдоуридинилювання притаманно лише некодуючим РНК, проте у 2014 році знайдені мРНК з ψ[3].

Псевдоуридинилювання РНК[ред. | ред. код]

Див. також: Процесинг РНК
Псевдоуриднилювання РНК за допомогою псевдоуридин синтаз

Додавання псевдоуридину до молекул РНК відбувається шляхом ізомеризації уридину — трансглікозилюванні, тобто переміщенні звя'язку з цукром, рибозою, від першого положення урацилу до п'ятого. Таким чином 1-рибозил урацил стає 5-рибозил-урацилом. Реакція відбувається за допомогою ферментів псевдоуридин-синтаз (англ. pseudouridine synthase, PUS). Така модифікація змінює C-N глікозидний зв'язок між рибозою та азотистою основою (див. рис. «псевдоуриднилювання РНК») на C-C зв'язок, який є більш міцним. Також додається ще один донор гідрогену, який збільшує стійкість ψ-А пари[2]. -

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. PSEUDOURIDINE
  2. а б в John Karijolich, Chengqi Yi]] & Yi-Tao Yu (October 2015). Transcriptome-wide dynamics of RNA pseudouridylation. Nature reviews. Molecular cell biology 16 (10): 581–585. PMID 26285676. doi:10.1038/nrm4040. 
  3. а б Schwartz Schraga, Bernstein Douglas A., Mumbach Maxwell R. et al. (September 2014). Transcriptome-wide Mapping Reveals Widespread Dynamic-Regulated Pseudouridylation of ncRNA and mRNA. Cell. ISSN 00928674. doi:10.1016/j.cell.2014.08.028.