Психоделіки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Психоделічний» візерунок. Подібні візерунки можна спостерігати, наприклад, під впливом DMT

Психоделіки (від грец. ψυχή — «душа», «психіка» і грец. δήλος — «ясний», «очевидний») — клас психоактивних речовин, що змінюють сприйняття і впливають на емоційний стан та багато психічних процесів. Психоделіки можуть вводити людину в змінені стани свідомості, але в цілому вони, як правило, вважаються безпечними в плані виникнення залежності або адикції[1].

На відміну від більшості інших психоактивних речовин, наприклад, опіатів або стимуляторів, прийом психоделіків не гарантує досягнення заздалегідь відомого стану психіки. Психоделічний досвід полягає в переживанні змінених або трансових станів свідомості, причому зміст цього досвіду може бути дуже різноманітним.

З фармакологічної точки зору багато психоделіків найчастіше є агоністами серотонінових рецепторів типу 5-HT2A, що відносяться до двох основних груп: триптамінів або фенілетиламінів. Однак психоделічними властивостями можуть володіти речовини практично будь-якої структури, що здійснюють вплив на широкий спектр нервових рецепторів.

У більшості країн вживання та розповсюдження психоделіків переслідується законом. Однак останнім часом проводяться дослідження застосовності психоделіків для позбуття залежності від тютюну і алкоголю і психологічної допомоги хворим на онкологічні захворювання.

Походження терміну[ред. | ред. код]

Наприкінці XIX — напочатку XX століття з'являється термін «фантастикум»[2][3][4], що відноситься до мескаліну, його екстрактів, сумішей продуктів переробки сировини з вмістом мескаліну. Пізніше до «фантастикумів» відносять й інші найменування галюциногенів і наркотичних препаратів. На даний час слово майже не вживається.

Історія[ред. | ред. код]

Психоделіки мають довгу історію традиційного використання в народній медицині і релігійних практиках. Їх здатність впливу на сприйняття використовувалася для фізичного і духовного лікування. Психоделіки використовувалися людьми в шаманських і релігійних ритуалах, починаючи з доісторичних часів. В даний час в релігійних цілях ендемічні психоактивні речовини використовуються, наприклад, індійцями Південної Америки. Часто в цьому контексті психоделіки відомі під назвою ентеогени.

Перший інтерес до психоделіки в західній науці виник в середині-кінці XIX століття з початком вивчення мескаліну. Після Другої світової війни психоделіками пробували користуватися як ліками, у тому числі, при лікуванні депресій.

Потім, починаючи з 1960-х років, широко поширилося вживання психоделіків в «рекреаційних цілях» як наркотиків, у тому числі в культурах бітників і хіпі (особливо ЛСД). ЦРУ проводив секретні експерименти, в яких вивчалася дія ЛСД на випадкових людях, які не підозрювали про це (див. Проект «МК-Ультра»). Політичний скандал, викликаний цими експериментами, тенденції до масштабних соціальних змін (наприклад, протести проти війни у В'єтнамі), що виникли в молодіжному середовищі того часу, а також нечисленні випадки самогубств і важких розладів психіки викликали переляк консервативно налаштованого суспільства і уряду, який призвів до заборони і криміналізації ЛСД, а згодом і інших психоделіків.

Існує психоделічна психотерапія, заснована на застосуванні психоделіків.

В даний час в деяких країнах відновлюються роботи з вивчення дії психоделіків на свідомість. Спонсоруванням, висвітленням та проведенням сучасних досліджень в області психоделіків і питаннями зміни політики щодо заборонених психоделічних речовин у медицині та психотерапії займається, зокрема, Мультидисциплінарна асоціація психоделічних досліджень (Multidisciplinary Association for Psychedelic Studies, або MAPS) і Дослідницький інститут Хеффтера (Heffter Research Institute).

Речовини[ред. | ред. код]

До психоделіків відносяться синтетичні і напівсинтетичні речовини (LSD, DOB, 2C-B, DOM, DMT), що містяться в деяких видах грибів псилоцибін і псилоцин, мескалін (активний компонент кактуса пейота), LSA і ayahuasca (також айяваска від кеч. ayawaska) — традиційний шаманський чай, зварений з різних рослин, містять DMT або 5-MeO-DMT і гармін, або аналогічні бета-карболіни).

Не слід відносити до психоделіків дисоціативні речовини, такі як DXM, кетамін та PCP («ангельський пил»), що відносяться до більш обширного класу галюциногенів. Тетрагідроканнабінол (активний компонент каннабісу) відноситься до так званого класу «малих» психоделіків, здатних викликати психоделічні пережиття при великих дозах і лише в деяких випадках. Деякими психоделічними властивостями володіють також і емпатогени (MDMA, MDA). Також до психоделіків слід віднести і деякі рослинні ентеогени, наприклад Salvia divinorum.

Біохімія[ред. | ред. код]

За хімічною будовою психоделіки поділяються на фенилетиламіни і триптаміни, які також різняться і за характером впливу (на основі власних дослідів особи, які цікавляться цими речовинами, іноді кажуть, що суб'єктивно фенілетиламіни, в основному, більш «холодні», «синтетичні» та «жорсткі» і вони вони «показують», а триптаміни, в основному, більш «теплі», «живі» і «м'які» і вони «розповідають»). Слід зазначити, що така класифікація досить умовна і триптамінові психоделіки правильніше було б називати індольними, оскільки далеко не всі речовини, які вважаються триптамвнами, дійсно ними є (характерний приклад — ЛСД, насправді є похідним від лізергінової кислоти, ефекти якого, тим не менш, дуже подібні до триптаминових).псевдогалюцинації

На молекулярному рівні психоделіки, в основному — екзогенні агоністи серотонінових рецепторів. Експерименти на мишах показали, що внутрішньоклітинна дія психоделіків пов'язана з активацією Gi/0-білку і синтезом мРНК генів EGR-1 і EGR-2. Ціллю психоделіків є кора півкуль, і особливо п'ятий шар нейронів.[5]

Вплив психоделіків на людину[ред. | ред. код]

Вважається, що дія психоделіків полягає у виключенні фільтрів, що відсіюють сигнали, які нормальний (звичн) стан свідомості вважає непотрібними. Ці сигнали можуть виходити від різних функцій мозку, включаючи почуття, емоції, спогади, прояви несвідомого і підсвідомого[6].

Класичними психоделіками вважаються ЛСД і мескалін. Психоделіки, хоча (юридично) і вважаються наркотиками, не викликають фізичної і, як правило, психічної залежності, однак можуть бути надзвичайно небезпечні при необдуманном, необережному використанні, через здатність надзвичайно посилювати як позитивні, так і негативні емоції, думки, переживання, а також викликати дезорієнтацію, дереализацию, деперсоналізацію та інші психотичні явища, особливо у неврівноважених і психічно нездорових людей. Психоделічний досвід визначається не тільки речовиною, що змінює свідомість, а в більшій мірі «сетом і сеттінгом» (установкою і обстановкою).

Деякі можливі ефекти психоделічних речовин:

У недавньому (2011) дослідженні було показано, що навіть одноразове застосування псилоцибіна призводить до довготривалих позитивних змін особистісних якостей, таких як збільшення відкритості, посилення естетичного сприйняття, уяви, творчих здібностей, — особливо, якщо учасники експерименту відчували містичні переживання[8].

Люди, що цікавляться зміною свідомості можуть захоплюватися такими практиками (а також рухом нью-ейдж). Також трансперсональна психологія (роботи Станіслава Грофа) стверджує, що під впливом психоделіків можна випробувати повторне переживання власного народження, що є мостом між звичайним і трансперсональний стан свідомості.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Nichols D. E., Psychedelics, 2016, с. 266
  2. STOLL W. A. Lysergsaure-diathylamid, ein Phantastikum aus der Mutterkorngruppe // Schweiz Arch. Neurol. u. Psychiat. — 1947. — № 60. — С. 279.
  3. STOLL W. A. Ein neues, in sehr kleinen Mengen wirksames Phantastikum // Schweiz. Arch. Neur. — 1949. — № 64. — С. 483-484.
  4. Roubicek J, Drvota S Psilocybin, Nové Fantastikum // Csl. Psychiat. — 1960. — № 56,1. — С. 44-55.
  5. Hallucinogens Recruit Specific Cortical 5-HT2A Receptor-Mediated Signaling Pathways to Affect Behavior
  6. Aldus Huxley. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-0605951-8-3.
  7. Данные эффекты описаны в работе С. Грофа, см.
  8. Katherine A MacLean, Matthew W Johnson, Roland R Griffiths (November 2011). Mystical experiences occasioned by the hallucinogen psilocybin lead to increases in the personality domain of openness. Psychopharmacology 25 (11): 1453–1461. doi:10.1177/0269881111420188. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]