Психологічне насильство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Психологічне насильство (також Психічне насильство, Емоційне насильство, Ментальне насильство, від англ. Psychological abuse Psychological violence, Emotional abuse, or Mental abuse) — це форма насильства, яка характеризується тим, що людина піддається сама або піддає іншу особу поведінці, яка може призвести до психологічної травми, включаючи тривогу, хронічну депресію або посттравматичний стресовий розлад[1][2][3].

Цей вид насильства характерний для ситуацій дисбалансу влади, наприклад для насильницьких стосунків у міжособових, сімейних або соціальних стосунках у вигляді залякування, цькування, маніпуляцій, газлайтингу[en] тощо; зокрема, в домашньому середовищі, на робочому місці, та насильства над дітьми. У багатьох дослідженнях відзначається, що, на відміну від фізичного та сексуального насильства, одиничний інцидент не є психологічним чи емоційним насильством. Для цього виду насильства характерно формування емоційного клімату або поведінкового патерну, і важливим компонентом для виявлення психологічного насильства є систематичний характер таких дій[4]. Психологічне насильство може бути навмисним або неусвідомленим, але це завжди є довготривалою поведінкою, а не поодиноким випадком[5].

Також це може бути вчинено особами, що проводять катування або насильство, жорстоке або тривале зловживання правами людини, зокрема, без будь-яких правових виправдань, таких як затримання без судового розгляду, неправдивих звинувачень, фальшивих доказів та екстремальних дифамацій, вчинені державою чи ЗМІ. Найбільш серйозною формою психологічного насильства є психологічне катування, заборонена Конвенцією ООН проти катувань від 1984 року.

Визначення[ред. | ред. код]

Починаючи з 1996 року не було узгодженого погляду на визначення «психологічного насильства»[3]. Таким чином, клініцисти та дослідники пропонують іноді розбіжності цього визначення:

«Психологічне насильство — це будь-яке зловживання, яке є емоційним, а не фізичним. Він може включати в себе будь-яке слово від словесного зловживання та постійну критику до більш витончених тактик, таких як залякування, маніпуляції та відмову будь-коли бути задоволеними від дій інших. Три загальні закономірності зловживань — агресія, заперечення та мінімізація»; «Утримання є ще однією формою заперечення, включає в себе відмову слухати, відмову у спілкуванні та емоційне відкликання як покарання»[6].

Незважаючи на відсутність визначеного визначення емоційного насильства, емоційне насильство може мати визначення поза словесним та психологічним насильством.

Звинувачення, осуд та перехід на особистості — це кілька ідентифікаторів словесного зловживання, які можуть вплинути на жертву емоційно. Самостійність та емоційне самопочуття жертви змінюються і навіть зменшуються через словесне зловживання, як результат — це жертва, якою емоційно зловживають, що призводить до серйозних психологічних наслідків[7]. Також це передбачає тактику промивання мізків, яка також може потрапити під визначення «психологічне насильство», але останнє полягає саме в маніпуляції з емоціями жертви. Потерпілий може відчувати, що на їх емоції зловмисники впливають настільки, що неможливо більше визнати свої почуття щодо проблеми, яку переслідувач намагається контролювати. В результаті систематично зменшуються самовизначення та незалежність потерпілого[8].

Міністерство юстиції США визначає емоційно образливі риси як такі, що спричиняють страх чи занепокоєння: залякування, загроза фізичної шкоди собі, партнеру, дітям або родині чи друзям партнера, знищення домашніх тварин та майна, вимушена ізоляція від сім'ї, друзів або школи чи роботи[9]. Тонкі емоційно образливі тактики включають в себе образи, приниження, вавільна та непередбачувана непослідовність і газлайтинг (наприклад, заперечення того, що сталися попередні зловмисні інциденти). Сучасні технології призвели до нових форм зловживань, шляхом текстових повідомлень та цькування в Інтернеті .

У 1996 році «Health Canada» стверджувала, що психологічне насильство «базується на силі та контролі» та визначає емоційне зловживання, як таке, що включає відмову, приниження, тероризування, ізоляцію, корупцію/експлуатацію та «заперечення емоційної реактивності» яка характерна для емоційного насильства[10].

Поширеність[ред. | ред. код]

Інтимні стосунки[ред. | ред. код]

Домашнє насильство, яке визначається як хронічно погане поводження у шлюбі, сім'ї, при довготривалих знайомствах та інших інтимних стосунках, може включати емоційну насильницьку поведінку. Хоча психологічне зловживання не завжди призводить до фізичного насильства, фізичне насильство у домашніх стосунках майже завжди передує психологічному насиллю та супроводжується ним[2]. Дослідники Крістофер Мерфі та Даніель О'Лірі повідомили, що психологічна агресія є найбільш надійним предиктором пізнішої фізичної агресії[11].

У 1996 році «Національний інформаційний центр з питань насильства в сім'ї[10] з питань охорони здоров'я» Канади повідомив, що 39% подружніх жінок або дружини зазнали емоційного зловживання чоловіками або партнерами; а в 1995 році обстеження жінок віком від 15 до 36-43% повідомляло про психологічне насильство в дитинстві чи підлітковому віці, а 39% зазнали емоційного насильства у шлюбі, при довготривалих знайомствах; цей звіт не стосується хлопчиків або чоловіків, які страждають на емоційне насильство від сімей або близьких партнерів. Документальний фільм BBC про домашнє насильство, включаючи емоційне погане поводження, повідомляє, що 20% чоловіків та 30% жінок знущаються над дружиною або іншим інтимним партнером[12].

Дослідження Джона Хемеля 2005 року показує, що «чоловіки та жінки фізично та емоційно зловживають один одним в рівній мірі»[13]. Стів Базіль виявив, що психологічна агресія була фактично рівно двонаправленою у випадках, коли гетеросексуальні та гомосексуальні пари зверталися до суду з внутрішніми незручностями[14]. Дослідження, проведене в 2007 році серед студентів іспанських університетів у віці 18-27 років, показало, що психологічна агресія (за оцінкою шкали тактичних конфліктів) настільки поширена у довгjтривалих знайомствах, що її можна розглядати як нормований елемент знайомств, і що жінки істотно швидше виявляють психологічну агресію[15]. Аналогічні висновки були повідомлені в інших дослідженнях[16]. Муррей Штраус та співавтори роблять викладки, що жінки партнери в гетеросексуальних стосунках частіше, ніж чоловіки, використовували психологічну агресію, в тому числі загрози кидання речами або викидання речей партнера[17]. Дослідження молодих людей, від Пеґґі Джордано та співавторів показують, що жінки в інтимних гетеросексуальних стосунках, швидше, ніж чоловіки, могли загрожувати використанням ножа або вогнепальної зброї проти свого партнера[18].

Численні дослідження, проведені в період з 1980 по 1994 рік, свідчать про те, що гомосексуальні відносини між лесбійками мають більш високі загальні показники міжособистісної агресії, включаючи психологічну агресію та емоційне насильство, ніж гетеросексуальні або гей-чоловічі стосунки[1][19][20][21][22][23]. Крім того, жінки, які мали стосунки, як з чоловіками, так і з жінками, повідомили про більш високий рівень зловживань від своїх партнерок[24].

Сім'я[ред. | ред. код]

Психологічне та емоційне зловживання дитиною зазвичай визначається як модель поведінки батьків або опікунів, які можуть серйозно заважати когнітивному, емоційному, психологічному чи соціальному розвитку дитини[25]. Деякі батьки можуть емоційно та психологічно шкодити своїм дітям через стрес, погані навички батьківства, соціальну ізоляцію та відсутність наявних ресурсів або невідповідних очікувань своїх дітей. Вони можуть емоційно зловживати своїми дітьми, тому що батьки чи піклувальники були піддані психологічному насильству під час власного дитинства. Муррей Штраус та Каролін Філд стверджують, що психологічна агресія є поширеною рисою американських сімей: «Словесні напади на дітей, такі як фізичні напади, настільки широко розповсюджені, що вони майже універсальні[26]. Дослідження 2008 року показує, що батьки та матері були однаково вірогідно агресивні щодо своїх дітей[27].

Намкі Чой та Джеймс Майєр провели дослідження про зловживання старшими людьми (що спричиняють шкоду або страждання людям похилого віку), результати яких свідчать, що 10,5% учасників були жертвами емоційно-психологічного насильства, який найчастіше здійснювався дітьми або іншими родичами жертви[28]. З 1288 випадків, у 2002-2004 роках, 1201 особи, 42 пари та 45 груп були визнані такими, якими психологічно зловживали, з них 70% були жінками. Психологічне (59%) та матеріально-фінансове (42%) насильства — найчастіше виявлені види насильства[29].

Робоче місце[ред. | ред. код]

Частота повідомлень про емоційні насильства на робочому місці може бути різною, при цьому дослідження показали[30][31][32], що (відповідно) 10%, 24% та 36% респондентів вказують на постійне та суттєве емоційне чи психологічне насильство від колег. Лоралай Кішлі, Карен Джагатік та колеги показали, що чоловіки та жінки виконують "емоційно образливі форми поведінки" на робочому місці з приблизно однаковими результатами[33]. У інтернет-опитуванні Ґарі Немі виявив, що жінки частіше займаються знущанням на робочому місці, такими як перехід на особистості, а середня тривалість зловживань становить 16,5 місяців[34].

Сян-чу Пай і Шон Лі встановили, що частота насильства на робочому місці зазвичай зустрічається серед молодих працівників[35]. «Молодший вік може бути віддзеркаленням відсутності досвіду роботи, в результаті чого виникає нездатність визначити подібне насильство або потенційно запобігти таким ситуаціям.» Інший висновок показав, що нижча освіта є фактором ризику насильства, це дослідження також повідомляє, що 51,4% опитаних працівників вже зазнали словесних зловживань, а 29,8% з них зазнали знущання та мобінг на робочому місці[35].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Dutton, Donald G. (Summer 1994). Patriarchy and wife assault: the ecological fallacy. Violence & Victims (Springer) 9 (2): 125–140, 167–182. PMID 7696196. 
  2. а б Dutton, Mary Ann; Goodman, Lisa A.; Bennett, Lauren (2000). Court-involved battered women's responses to violence: the role of psychological, physical, and sexual abuse. У Maiuro, Roland D.; O'Leary, K. Daniel. Psychological abuse in violent domestic relations. New York: Springer Publishing Company. с. 197. ISBN 9780826111463.  Preview.
  3. а б Thompson, Anne E.; Kaplan, Carole A. (February 1996). Childhood emotional abuse. The British Journal of Psychiatry (Royal College of Psychiatrists) 168 (2): 143–148. 
  4. Tomison, Adam M.; Tucci, Joe (September 1997). Emotional abuse: the hidden form of maltreatment. National Child Protection Clearing House (NCPC) (Australian Institute of Family Studies) 8. 
  5. Vachss, Andrew (28 August 1994). You carry the cure in your own heart. Parade (Athlon Publishing). 
  6. Emotional abuse. Counseling Center, University of Illinois Urbana-Champaign]]. 2007. Архів оригіналу за 20 November 2014. 
  7. Smith, Melinda; Segal, Jeanne (December 2014). Domestic violence and abuse: signs of abuse and abusive relationships. helpguide.org. Helpguide.org. 
  8. Mega, Lesly Tamarin; Mega, Jessica Lee; Mega, Benjamin Tamarin; Harris, Beverly Moore (September–October 2000). Brainwashing and battering fatigue: psychological abuse in domestic violence. North Carolina Medical Journal 61 (5): 260–265.  [1]
  9. National Domestic Violence Hotline; National Center for Victims of Crime; WomensLaw.org (2014-07-23). Domestic violence. justice.gov. U.S. Department of Justice]]. 
  10. а б National Clearinghouse on Family Violence (1996). Emotional abuse. Ottawa, Canada: Public Health Agency of Canada. OCLC 61563015.  Factsheet.
  11. Murphy, Christopher M.; O'Leary, K. Daniel (October 1989). Psychological aggression predicts physical aggression in early marriage. Journal of Consulting and Clinical Psychology 57 (5): 579–582. PMID 2794178. doi:10.1037/0022-006X.57.5.579. 
  12. Boys don't cry. BBC Radio 1Xtra (BBC). 27 February 2009.  A BBC radio documentary.
  13. Hamel, John (2014). Gender-inclusive treatment of intimate partner abuse: evidence-based approaches (вид. 2nd). New York, New York: Springer Publishing Company, LLC. ISBN 9780826196774. 
  14. Basile, Steve (February 2004). Comparison of abuse alleged by same- and opposite-gender litigants as cited in requests for abuse prevention orders. Journal of Family Violence 19 (1): 59–68. doi:10.1023/B:JOFV.0000011583.75406.6a. «...male and female defendants, who were the subject of a complaint in domestic relations cases, while sometimes exhibiting different aggressive tendencies, measured almost equally abusive in terms of the overall level of psychological and physical aggression.» 
  15. Muñoz-Rivas, Marina J.; Gómez, José Luis Graña; O'Leary, K. Daniel; Lozano, Pilar González (2007). Physical and psychological aggression in dating relationships in Spanish university students. Psicothema 19 (1): 102–107. PMID 17295990.  Pdf.
  16. Welsh, Deborah P.; Shulman, Shmuel (December 2008). Directly observed interaction within adolescent romantic relationships: What have we learned?. Journal of Adolescence, Special Issue: Directly Observed Interactions Within Adolescent Romantic Relationships 31 (6): 877–891. PMID 18986697. doi:10.1016/j.adolescence.2008.10.001. 
  17. Straus, Murray A.; Hamby, Sherry L.; Boney-McCoy, Sue; Sugarman, David B. (May 1996). The revised Conflict Tactics Scales (CTS2): development and preliminary psychometric data. Journal of Family Issues 17 (3): 283–316. doi:10.1177/019251396017003001.  Short form from Шаблон:Pmid Pdf.
  18. Giordano, Peggy C.; Millhollin, Toni J.; Cernkovich, Stephen A.; Pugh, M.D.; Rudolph, Jennifer L. (February 1999). Deliquency, identity, and women's involvement in relationship violence. Criminology 37 (1): 17–40. doi:10.1111/j.1745-9125.1999.tb00478.x. 
  19. Brand, Pamela A.; Kidd, Aline H. (May 1996). Frequency of physical aggression in heterosexual and female homosexual dyads. Psychological Reports 59 (3): 1307–1313. PMID 3823329. doi:10.2466/pr0.1986.59.3.1307. 
  20. Loulan, JoAnn (1987). Lesbian passion: loving ourselves and each other. San Francisco: Spinsters/Aunt Lute. ISBN 9780933216297. 
  21. Coleman, Vallerie E. (1990). Violence between lesbian couples: a between-groups comparison. California School of Professional Psychology. OCLC 30418940.  Unpublished. University microfilm id. 9109022.
  22. Kelly, Carl E.; Warshafsky, Lynn (July 1987). Partner abuse in gay male and lesbian couples. Durham, New Hampshire.  Paper presented at the Third National Conference for Family Violence Researchers.
  23. Lie, Gwat-Yong; Schilit, Rebecca; Bush, Judy; Montagne, Marilyn; Reyes, Lynn (Summer 1991). Lesbians in currently aggressive relationships: how frequently do they report aggressive past relationships?. Violence & Victims 6 (2): 121–135. PMID 1742239. 
  24. Lie, Gwat-Yong; Gentlewarrior, Sabrina (November 1991). Intimate violence in lesbian relationships: discussion of survey findings and practice implications. Journal of Social Service Research 15 (1–2): 41–59. doi:10.1300/J079v15n01_03. 
  25. Besharov, Douglas J. (1990). Recognizing child abuse: a guide for the concerned. New York Toronto New York: Free Press Collier Macmillan Maxwell Macmillan. ISBN 9780029030813. 
  26. Straus, Murray A.; Field, Carolyn J. (November 2003). Psychological aggression by American parents: national data on prevalence, chronicity, and severity. Journal of Marriage and Family 65 (4): 795–808. JSTOR 3599891. doi:10.1111/j.1741-3737.2003.00795.x.  Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)
  27. English, Diana J.; Graham, J. Christopher; Newton, Rae R.; Lewis, Terri L.; Richard, Thompson; Kotch, Jonathan B.; Weisbart, Cindy (May 2009). At-risk and maltreated children exposed to intimate partner aggression/violence: what the conflict looks like and its relationship to child outcomes. Child Maltreatment 14 (2): 157–171. PMID 18984806. doi:10.1177/1077559508326287. 
  28. Choi, Namkee G.; Mayer, James (August 2000). Elder abuse, neglect, and exploitation: risk factors and prevention strategies. Journal of Gerontological Social Work 33 (2): 5–25. doi:10.1300/J083v33n02_02.  Pdf.
  29. Age Concern New Zealand (October 2007). Executive summary: key findings (pdf). У Age Concern New Zealand. Elder abuse and neglect prevention challenges for the future: including an analysis of referrals to Age Concern elder abuse and neglect prevention services from 1 July 2004 to 30 June 2006. Wellington: Age Concern New Zealand. с. 6. ISBN 9780473128142. 
  30. Burnazi, Laurela; Keashly, Loraleigh; Neuman, Joel H. (10 August 2005). Aggression revisited: Prevalence, antecedents, and outcomes. У Dunn (chair), Jennifer R. Counterproductive work behaviors (symposium conducted at the meeting of the Academy of Management). Honolulu, Hawaii: Academy of Management. 
  31. Jagatic, Karen; Burnazi, Laurela (September 2000). The nature, extent, and impact of emotional abuse in the workplace: Results of a statewide survey. Toronto, Canada: Academy of Management.  Paper presented at the Academy of Management Conference.
  32. Keashly, Loraleigh; Neuman, Joel H. (September 2000). Exploring persistent patterns of workplace aggression. Denver, Colorado: Academy of Management.  Paper presented at the Academy of Management. Pdf of conference presentation.
  33. Keashly, Loraleigh; Jagatic, Karen (2010). By any other name: American perspectives on workplace bullying. У Einarsen, Ståle; Hoel, Helge; Zapf, Dieter та ін. Bullying and emotional abuse in the workplace: American perspectives in research and practice (вид. 2nd). London New York: Taylor & Francis. ISBN 9780415253598.  Details.
  34. Namie, Gary (October 2000). U.S. Hostile Workplace Survey 2000. Workplace Bullying Institute (WBI).  Paper presented at the New England Conference on Workplace Bullying, Suffolk University Law School, Boston. Pdf.
  35. а б Pai, Hsiang-Chu; Lee, Sheuan (May 2011). Risk factors for workplace violence in clinical registered nurses in Taiwan. Journal of Clinical Nursing 20 (9–10): 1405–1412. PMID 21492284. doi:10.1111/j.1365-2702.2010.03650.x.