Психологія жертви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Психологія жертви - це термін, що означає свідоме чи несвідоме позиціонування людини себе як жертви, іноді пов'язане з параноїдальним розладом.

Психологія поведінки жертви[ред. | ред. код]


Гра – це один із способів проведення часу, який базується на обміні прихованих (з підтекстом) трансакцій (одиниць спілкування) і обов'язково закінчується розплатою (виникненням неприємних відчуттів).

Наприклад, у взаєминах з жертвою завжди буде з’являтися той, хто приймає на себе роль рятівника. Граючи, кожен з них отримає певну вигоду: Жертва – отримає емоційну підтримку, Рятувальник – культивування помилкового благородства та самоствердження. Здавалося б, всі отримують бажане. Але. Рятувальник, діючий заради інших і знецінюючий свої потреби, рано чи пізно почне відчувати спустошеність, неможливість заповнити біль та порожнечу іншого (Жертви) і в підсумку – сам відчує себе такою. А той, хто спочатку був Жертвою – підтвердить свою безпорадність, зміцнить пасивність по відношенню до свого життя та неможливості нічого змінити, наслідком чого може стати втрата сенсу, депресія, психосоматичні розлади.

Звідки виникає синдром жертви і що з цим робити?[ред. | ред. код]

Причина виникнення синдрому жертви лежить у вихованні, особистісних особливостях, життєвій ситуації, прийнятих в дитинстві рішень і стереотипності поведінки, обумовленого життєвим сценарієм.
Наприклад, відчуття себе жертвою може закріпитися, коли дитина була покарана в дитинстві за те, що вона ще не могла контролювати в силу свого віку (забруднилася, коли їла, недавно взявши в руки ложку, забруднила диван, почавши повзати). Дитина, яку лають, відчуває провину за зроблене, навіть не будучи знайомою з цим почуттям у плані розуміння. Вона відчуває себе «поганою» і «неправильною». Виникає виражене почуття страху бути відкинутим, кинутим, залишитися на самоті та не вижити. Саме це почуття глибоко всередині і керує поведінкою та самовідчуттям людини з позицією жертви. Напад, сексуальне насилля, покладання надмірної відповідальності на дитину за те, що відбувається в родині, занадто високі вимоги і покарання за помилки – також можливі причини виникнення життєвого сценарію жертви. Наприклад, коли в родині, де батько алкоголік, а мати – пригнічена та пасивна, відчуває себе жертвою, відповідальність за стан обох батьків може брати на себе дочка, надаючи підтримку матері і «виховуючи» батька. В майбутньому дівчинка може повторити сценарій матері та прийняти роль жертви. Згодом, уже в дорослому житті, потрапляючи в ситуації, що підтверджують її «поганість», людина підкріплює свою позицію та не усвідомлює свого вкладу в те, що відбувається.

Як вийти з ролі жертви[ред. | ред. код]

З такою позицією та поведінкою можна і варто працювати. Найчастіше без допомоги психотерапевта з даною проблемою впоратися досить складно. Вона включає в себе багато особистісних аспектів і життєву ситуацію, в роботі з якими важливий об’єктивний погляд з боку та інструменти для вибудовування нових патернів поведінки і особистісних змін. Основний напрямок роботи полягає в усвідомленні власного внеску в те, що відбувається в житті, прийняття відповідальності та набуття нових навичок і способів поведінки. 1

Данина культурі і суспільству[ред. | ред. код]

Позиція жертви більше властива жінкам, на їх частку припадає 70-80% випадків зі статистики психології.Це якось фізіологічно закладено саме у жінок? Ні, це виховання і образи ідеальної дружини/коханки/матері, що виходять з мас і вміло руйнують наше життя і відносини. У чоловіків свої історії і проблеми через неправильні установки, але і серед них вистачає власників синдрому жертви.
Якщо це прийнято і звично, то не означає, що без негативних наслідків. А негативні наслідки відомі та руйнівні: безвідповідальність, не вміння розпоряджатись власним життям, постійне страждання, невдоволеність, низька самооцінка і необхідність в похвалі, неможливість будувати здорові, щасливі стосунки. Іноді стає моторошно від масштабів негативу, який завдає нам "культура жертовності".
Зверніть увагу, що стало для нас у суспільстві природним і нормальним, а що ганебним, незграбним, хоч і приємним:

  • заохочується прагнення прибіднятися;
  • надмірна скромність сприймається як перевага;
  • прийнято розповідати про свої невдачі і скаржитися на життя;
  • непристойно розповідати про перемоги і радості;
  • сильні особистості викликають заздрість і злість, слабкі - співчуття.

Також великий вплив мають стосунки з батьками - якщо в їх моделі поведінки було природно маніпулювати у "вигідних цілях", великий відсоток, що саме так себе буде вести людина у власних дорослих стосунках.
Зайва скромність заважає досягати свого, а оточуючих - дратує; ми скаржимося і розповідаємо про невдачі, щоб підбадьорити співрозмовника, не збентежити його хорошими новинами, щоб не здатися вискочкою чи хвальком - а потім прагнення звинувачувати всіх навколо просто входить у звичку. Також не прийнято захоплюватися іншими та їх успіхами, краще заздрити і критикувати, слабкі викликають приємне співчуття, а не жалість, що більш доречно.