Психічні захворювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Психічні захворювання
Вісім жінок, які уособлюють поширені психічні захворювання в 19 столітті (Арман Готьє)
Вісім жінок, які уособлюють поширені психічні захворювання в 19 столітті (Арман Готьє)
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 V
MeSH D001523
CMNS: Психічні захворювання на Вікісховищі


Психічні розлади[1] також називається захворювання[2][1] (застаріле Душевні хвороби) — діагностовані за допомогою фахівця в галузі психічного здоров'я більш стійкі, стабільні психопатологічні стани, в основі яких лежать складні патологічні функціонально-структурні (нейрообмінні, нейромедіаторні, дистрофічні, диструктивні) процеси як в центральній нервовій системі так і в усьому організмі, характеризуються порушенням психічної діяльності людини і призводять до страждань або порушення здатності функціонувати в житті, і являють інтерес для клінічної психіатрії, в тому числі її відділів, таких як діагностика, лікування, профілактика, дослідження етіології і патогенезу.

Терміни[ред. | ред. код]

Психічні розлади можуть бути розділені традиційно на психотичний розлад або психоз (англ. psychoses), тобто хворобливі стани, в яких наявні маячні ідеї, галюцинації, порушення свідомості, велике порушення емоцій і настрою, з'єднані з розладами мислення і діяльності, і не-психотичні розлади, що включає в себе неврози і інші типи невротичних розладів (наприклад, адаптивні реакції), частина психосоматичних розладів, розумова відсталість, більшість груп органічного розладу особистості, алкогольні залежності (і ін. речовини), деякі сексуальні відхилення. Цей поділ не є точним, оскільки в ході деяких непсихотичних розладів (наприклад наркоманія), можуть з'явитися психотичні симптоми (наприклад, порушення свідомості).

Виокремлення більшості різних психологічних розладів, що застосовуються в даний час в класифікації, такій як DSM або МКХ-5-10, зроблені в основному з практичних міркувань, пов'язаних з правилами поведінки медичної, соціальної та правової. Крім того, автори цих класифікацій використовують більш загальний термін «розлад» (англ. Disorder), щоб уникнути серйозних сумнівів щодо терміну «хвороба» (англ. disease або англ. illness). Тим не менш, деякі джерела використовують терміни «психічний розлад» і «психічне захворювання» як взаємозамінні, за винятком відмінностей між конотацією цих термінів чи винятками.

Більш вузьким способом визначення «психічних розладів» є ідентифікація психозу. Поняття розладів, пов'язане з поняттями психічного здоров'я, нормальної поведінки і його патології.

Поняття «хронічний психічний розлад» в українському законодавстві з точки зору клінічного змісту і психопатологічної діагностики більше відповідає вимогам МКХ-10.

Класифікація психічних розладів за МКХ-10[ред. | ред. код]

Існує багато різних психічних розладів, з різними презентаціями.[3] Вони, як правило, характеризуються поєднанням ненормальних думок, сприйняття, емоцій, поведінки та взаємин з іншими.[3]

Розгляд основних форм психічних розладів проводиться в контексті новітньої 10-го перегляду Міжнародної статистичної класифікації захворювань та пов'язаних із здоров'ям проблем. У відповідності з цією класифікацією хвороб психічні розлади і розлади поведінки визначені до рубрик F00-F99 «Психічні розлади і розлади поведінки».

Передумови розвитку захворювань[ред. | ред. код]

Головними чинниками у порушенні психічного здоров'я населення є негативна інформація, екологічні та соціальні проблеми, військові конфлікти і тероризм, поглиблення нерівності у розподілі матеріальних благ і доступу до послуг, міграція населення, природні і техногенні катастрофи тощо.[4]

Стрес, генетика, харчування, перинатальні інфекції та небезпечний влив навколишнього середовища сприяють розвитку психічних розладів.

Психічні захворювання можуть виникати в результаті ураження головного мозку, яке тягне за собою з порушенням діяльності організму в цілому, та навпаки — внаслідок первинних захворювань тих чи інших органів і їхніх систем, що викликають вторинні порушення психіки людини.

Серед причин, що провокують розвиток психічних захворювань, найпоширеніші: спадкова схильність, інфекції, інтоксикації, психічні травми, захворювання головного мозку (наприклад, травми, пухлини), порушення діяльності залоз внутрішньої секреції та навіть авітамінози. Нерідко психічні захворювання стають наслідком порушення внутрішньоутробного розвитку дитини.

Причини психічних розладів часто неясні. Психічні розлади зазвичай визначаються поєднанням того, як людина поводиться, відчуває, сприймає або думає.[3] Детермінанти психічного здоров'я та психічні розлади включають не лише такі індивідуальні атрибути, як здатність керувати своїми думками, емоціями, поведінкою та взаємодією з іншими людьми, а також соціальними, культурними, економічними, політичними та екологічними факторами, такими як національна політика, соціальний захист, стандарти життя, умови праці та підтримка громади.[3] Це може бути пов'язане з певними регіонами або функціями мозку, часто в соціальному контексті. Психічний розлад — це один із аспектів психічного здоров'я. При постановці діагнозу необхідно враховувати культурні та релігійні вірування, а також соціальні норми.[5]

Епідеміологія. Психічне здоров'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Психічне здоров'я

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), більше третини людей у ​​більшості країн повідомляють про проблеми в якийсь час у своєму житті, які відповідають критеріям діагностики одного або декількох найпоширеніших видів психічного розладу.[6] У країнах з низьким і середнім рівнем доходів 76-85% людей з психічними розладами не отримують лікування за своїми розладами. У країнах з високим рівнем доходу 35-50% людей з психічними розладами перебувають у тій же ситуації.[3] Психічне здоров'я можна визначити як відсутність психічного розладу. Психічні розлади можуть бути причиною інвалідності та смертності.

За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я, до 2020 року психічні розлади увійдуть до першої п'ятірки хвороб, які лідируватимуть за кількістю людських працевтрат, пов'язаних з цими захворюваннями.[1]

Самогубства[ред. | ред. код]

В структурі причин смерті самогубства займають 13 місце у світі і 7 у Європі. Україна відноситься до країн із найбільш високим рівнем самогубств, показник на 100 тис. населення — 21,2. Цей показник серед чоловіків — 20,6 і серед жінок — 7,3. Найбільший рівень суїцидальної активності зафіксовано у промислових районах Східної України, в середньому 34,5 на 100 тис. населення. Наукові дані свідчать, що понад 90% осіб, які здійснюють самогубства, страждають від депресії або іншого психічного розладу.[7]

В Україні[ред. | ред. код]

Кількість осіб, які страждають на хронічні або короткочасні розлади психіки зростає.[8]

У 1960 році в Україні було близько 200 000 важко психічно хворих або 4,7 на 1 000 мешканців. З кількості психічно хворих, що були ліковані у психоневрологічних диспансерах України, припадало 22,5 на неврози, 9,2% на шизофренію, 9% на епілепсію. Психіатричне лікування в Україні ведеться спеціальними установами: психіатричними лікарнями (42 200 ліжок), психоневрологічними диспансерами (39), науково-дослідними інститутами (2), а також загальною амбулаторно-стаціонарною мережею[9].

За десятиліття 1990—2000 років кількість психічно хворих в Україні зросла на 5%. Пік зростання захворюваності припадає на 1997—1998 роки. На кінець 2000 року кількість психічно хворих в Україні становила 1 202 549 осіб, крім того зареєстровано понад 700 000 пацієнтів з алкогольною та близько 70 000 осіб з наркотичною залежністю. На кінець 2000 року серед психічно хворих відсоток інвалідів становив 20,6%[10].

На кінець 2009 року в Україні допомоги лікаря-психіатра потребували 1 мільйон 171 тисяч 133 осіб, або майже 2,5% відсотка українців. Із загального числа зареєстрованих пацієнтів з психічними розладами 58,6% — особи працездатного віку, 19,4% — діти і підлітки. У порівнянні із 2000 роком число інвалідів збільшилось на 18,7%[11].

В останні роки ситуація вкрай незадовільна: кількість ліжко-місць скорочена на 30%, тому шпиталізація виступає як крайня міра. Лікування хворих може тривати від кількох днів до 90 днів. Коли симптоматика зникає, лікар не може затримувати хворого в лікарні. Якщо ж оточуючі вважають хворого небезпечним, тільки рішення суду може примусити до лікування. Тому в 2010 року з'явились повідомлення про те, що в Україні збільшується кількість злочинів, скоєних психічно хворими[12].

Водночас відповідно до соціологічних досліджень, незважаючи на архаїчну структуру надання психіатричної допомоги, що сама по собі викликає негативне враження, українське суспільство в цілому прихильно ставиться до осіб, які страждають від психічних розладів[13].

За даними Мінсоцполітики, в Україні 1,2 млн жителів (це більше 3% всього населення) страждає на психічні розлади, і цей показник з кожним роком зростає.[1] Станом на кінець 2017 року Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів у Європі.[1]

Згідно Дослідження системи охорони психічного здоров'я України, проведене Міжнародним Медичним Корпусом за підтримки Світового Банку у 2017 році, близько 30% людей в Україні страждають на психічний розлад впродовж життя.[14] Розлад, спричинений вживанням алкоголю, є найбільш поширеним розладом серед чоловіків, тоді як депресія та тривожність є більш поширеними серед жінок.[14] В порівнянні з іншими країнами, в Україні зареєстровано особливо високий рівень депресії.[14] Також прослідковується тісний взаємозв'язок між погіршенням психічного здоров'я в Україні та бідністю, безробіттям і відсутністю відчуття безпеки, що підсилюється впливом конфлікту.[14]

Діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих МОЗ України.

Історія[ред. | ред. код]

Німецький вчений Д. Габерс серед єгипетських папірусів знайшов декілька рецептів для лікування нервових порушень. Це найдавніші джерела медичних знань, що дійшли до нас від 1700 років до н.е.[15]

Уявлення про психічні хвороби, що вважалися як наслідок втілення в людину демонів, злих духів тощо дійшли до нас із древніх історичних часів.[15] З тих часів походження психічних розладів також пояснювали різними травмами, розлиттям жовчі і надлишковим вживанням вина, рідини, життєвими негараздами і т.д.[8] З історії Середньовіччя широко відомі «полювання на відьом», організовані інквізицією, коли під тортурами і на вогнищах було знищено багато душевнохворих людей.[15][8]

У Стародавньому Єгипті скасовувалася угода про купівлю раба, якщо в нього невдовзі виявлялися епілептичні судоми.[8] За законами царя Соломона (VІ ст. до н. е.) акти на спадщину, які були складені божевільними — не визнавалися дійсними.[8] За нормами римського права відповідальність за божевільних несли їх опікуни й особи, що здійснюють нагляд.[8] З вітчизняних законодавчих пам'яток XII ст. відомо про виключення "біснуватих" зі свідків, про що йдеться у «Статуті» і «Повчанні» Володимира Мономаха.[8] В ХІІІ столітті карати недоумкуватих і божевільних заборонялося у «Саксонському зеркалі».[8] В московських «Новоуказных статьях о разбойных и убийственных делах» (ХVII ст.) є вказівки на невідповідальність психічно хворих за вбивство і на неможливість їх виступати свідками у судових справах.[8] Російський цар Петро I у 1722 році указом «О свидетельствовании дураков в Сенате» встановив визначення недієздатності дітей дворян, які намагались ухилитися від державної служби під виглядом вдаваного психічного захворювання; хворим особам також заборонялось одружуватися чи виходити заміж, а їхнє майно переходило під нагляд.[8] Окремі випадки звільнення від кримінальної відповідальності психічно хворих злочинців відомі з ХVIII століття у Західній Європі, зокрема, у Франції.[8]

Внаслідок переходу на Міжнародний класифікатор хвороб, який було здійснено у вітчизняній психіатрії з 1991 року, судовими психіатрами використовуються досконаліші та надійніші діагностичні критерії психічних розладів, завдяки чому значно підвищена вірогідність діагностики.[8]

Див.також: Історія психіатрії в Україні, Історія психічних розладів

Прояви захворювань[ред. | ред. код]

Психічні аномалії можуть вплинути на життя будь-якої людини. Психологічні проблеми можуть приносити тяжкі страждання. Проблема психічних девіацій особистості стосується багатьох сфер суспільного життя: економічної, психологічної, соціальної, медичної, правової. Психічне захворювання визначається як порушення нормальної психічної діяльності, що виражається у зниженні розумових здібностей, у хворобливих змінах мислення, у маячних ідеях, галюцинаціях тощо, що не дозволяють особі адекватно розуміти значення своїх дій (бездіяльності), керувати ними, контролювати й усвідомлювати наслідки своєї поведінки.[16][17]

Проявляються психічні захворювання також різноманітним чином:

  • психози: маячення, галюцинації, рухові розлади, афективні порушення (депресія), маніакальні стани (маніакально-депресивний психоз);
  • неврози: істеричний невроз, астенія, нав'язливі стани;
  • епілепсія — хронічне психічне захворювання, яке часто протікає з ускладненням симптомів і розвитком грубих змін особистості;
  • шизофренія — психічне захворювання, яке має переважно хронічне протікання (у вигляді нападів чи неперервне), основними проявами якого є: зміни особистості (зниження активності, аутизм і т. д.), різноманітні патологічні продуктивні симптоми (маячення, галюцинації, афективні розлади, кататонія і т.д.).
  • психопатія — це стан стійкої психічної дисгармонії особистості, який виникає на основі неповноцінності, недостатності характеру (хворий схильний переоцінювати значення обставин життя або властиві йому власні якості);
  • алкоголізм — хвороба з характерним наростаючим протіканням. На фоні алкоголізму можуть розвиватись різні психічні порушення: депресії, нав'язливі стани, істеричні прояви, алкогольні психози, деградація особистості.
  • наркоманія — патологічна пристрасть до психоактивних речовин з дуже швидким розвивитком фізичної і психічної залежності від наркотику, виражена тенденція до деградації особистості;

Депресія[ред. | ред. код]

Депресія — це загальний психічний розлад і одна з головних причин інвалідності у всьому світі. В усьому світі приблизно 300 мільйонів людей страждають депресією. Страждає більше жінок, ніж чоловіків.[3]

Депресія характеризується смутком, втратою інтересу або задоволення, відчуттям провини або низькою самооцінкою, порушенням сну або апетиту, втоми та поганої концентрації. Люди з депресією також можуть мати кілька фізичних скарг без видимих ​​фізичних причин. Депресія може бути тривалою або періодичною, суттєво погіршуючи здатність людей працювати на роботі чи в школі, а також справлятися з повсякденним життям. У деяких випадках депресія може призвести до самогубства.

Існують також такі ефективні процедури: легко-помірковану депресію можна ефективно лікувати розмовляючими терапіями, такими як когнітивна поведінкова терапія або психотерапія.[3] Антидепресанти можуть бути ефективною формою лікування для помірної та важкої депресії, але не є першою лінією лікування випадків легкої депресії. Їх не слід використовувати для лікування депресії у дітей; та у першій лінії лікування у підлітків (серед яких їх слід застосовувати з обережністю).[3]

Управління депресією повинно включати в себе психосоціальні аспекти, включаючи виявлення факторів стресу, таких як фінансові проблеми, труднощі на роботі або фізичне або психічне насильство, а також джерела підтримки, такі як члени сім'ї та друзі. Підтримка або реактивація соціальних мереж та соціальних заходів важлива.

Біполярний афективний розлад[ред. | ред. код]

Цей розлад впливає на близько 60 мільйонів людей по всьому світу.[3] Як правило, він складається як з маніакальних, так і з депресивних епізодів, розділених періодами нормального настрою. Маніакальні епізоди включають в себе підвищений або дратівливий настрій, гіперактивність (надвиробчатість), тиск мови, напружена самооцінка та зниження потреби у сні.[3] Люди, які страждають на маніакальні напади, але не страждають на депресивні епізоди, також класифікуються як такі, що мають біполярний розлад.

Ефективне лікування доступне для лікування гострої фази біполярного розладу та запобігання рецидиву. Це ліки, які стабілізують настрій. Психосоціальна підтримка є важливим компонентом лікування.

Шизофренія та інші психози[ред. | ред. код]

Шизофренія — це важкий психічний розлад, що вражає близько 23 мільйонів людей по всьому світу. Психози, включаючи шизофренію, характеризуються викривленням у мисленні, сприйнятті, емоціях, мові, почуття власного життя та поведінки. Загальні психотичні переживання включають галюцинації (слух, зорові чи відчуття речей, яких там нема), а також маячення (фіксовані фальшиві переконання або підозри, які твердо тримаються, навіть якщо є докази протилежного).[3] Занепокоєння може завадити людям працювати або навчатися нормально.

Стигма та дискримінація можуть призвести до відсутності доступу до медичних та соціальних послуг. Крім того, люди з психозом знаходяться під високим ризиком порушень прав людини, таких як тривале позбавлення волі в установах.[3]

Шизофренія зазвичай починається в пізньому підлітковому віці або в ранньому дорослому віці. Лікування з ліками та психосоціальна підтримка є ефективними. За умови належного лікування та соціальної підтримки потерпілі люди можуть вести продуктивне життя, інтегруватися в суспільство.[3] Сприяння житловому забезпеченню, підтримування житлом та підтримання зайнятості може бути основою, з якої люди з важкими психічними розладами, включаючи шизофренію, можуть досягти численних цілей відновлення, оскільки їм часто доводиться стикатися з труднощами у отриманні або збереженні нормальної зайнятості або житлових можливостей.[3]

Деменція[ред. | ред. код]

В усьому світі приблизно 50 мільйонів людей мають слабоумство.[3] Деменція, як правило, має хронічний або прогресуючий характер, в якому спостерігається погіршення когнітивної функції (тобто здатності обробляти думку) за межами того, що можна очікувати від нормального старіння.[3] Вона впливає на пам'ять, мислення, орієнтацію, розуміння, обчислення, здатність до навчання, мову та судження. Порушення когнітивної функції зазвичай супроводжується, а часом і передує погіршенню емоційного контролю, соціальної поведінки чи мотивації.

Деменція викликана різними захворюваннями та травмами, які впливають на головний мозок, наприклад хвороба Альцгеймера або інсульт.

Незважаючи на те, що в даний час немає лікування для лікування слабоумства або зміни його прогресуючого курсу, багато методів лікування перебувають на різних етапах клінічних випробувань. Тим не менш, багато чого може бути зроблено для підтримки та покращення життя людей з деменцією та їх опікунів та сімей.[3]

Розлади розвитку, включаючи аутизм[ред. | ред. код]

Захворювання розладами розвитку — це парасольковий термін, який охоплює інтелектуальну недостатність та поширені розлади розвитку, включаючи аутизм. Страждання при розладах розвитку зазвичай виникають у дитинстві, але, як правило, зберігаються у дорослому віці, спричиняючи порушення або затримку функцій, пов'язаних з дозріванням центральної нервової системи.[3] Вони зазвичай відповідають стійкому курсу, а не періодам ремісії та рецидивів, що характеризує багато інших психічних розладів.

Інтелектуальна недостатність характеризується погіршенням навичок у різних областях розвитку, таких як когнітивне функціонування та адаптивна поведінка. Більш нижчий рівень інтелекту знижує здатність адаптуватися до щоденних потреб життя.

Симптоми поширених захворювань розвитку, таких як аутизм, включають порушену соціальну поведінку, спілкування та мову, а також вузький спектр інтересів та діяльності, які є унікальними для індивідуума і виконуються повторювано.[3] Страждання при розладах розвитку часто виникають у дитинстві або в ранньому дитинстві. Люди з цими порушеннями часом відчувають деяку ступінь інтелектуальної недостатності.

Втручання сім'ї в турботу про людей з порушеннями розвитку має дуже важливе значення. Розуміння суспільством, що спричинює важке здоров'я, і турбота є важливим елементом догляду, оскільки цим з'ясовується, які середовища є найбільш сприятливими для кращого навчання. Структура щоденних процедур допомагає уникнути непотрібного стресу, з регулярним графіком їсти, грати, навчатися, бути з іншими та спати. Має бути встановлене регулярне спостереження за медичними послугами як дітей, так і дорослих з порушеннями розвитку та їх опікунами.

Спільнота загалом має відігравати певну роль у повазі прав та потреб людей з інвалідністю.[3]

Інші описи[ред. | ред. код]

Порушення настрою

Порушення настрою веде до розвитку депресії або навпаки підвищеної екзальтації. Крім пригніченості і раптового підвищення настрою, у сфері почуттів у психічнохворих спостерігаються ще формальні зміни: надмірна дратівливість, при чому спостерігається невмотивована мінливість настрою і незначні приводи викликають сильні афекти, або навпаки — різке зниження збудливості почуття, коли хворий відноситься байдуже до найдорожчих для нього інтересів. Подібного роду відхилення від норми можуть свідчити про розвиток певних форм божевілля.

Порушеннями мислення

Порушення мислення виявляється найчастіше у нав'язливих станах і маренні. Хід мислення в меланхолійному стані сповільнюється, в маніакальному прискорюється. При значному прискоренні в ході ідей дуже легко наступає незв'язність мислення, що виявляється також незв'язністю мовлення.

Поєднання безглуздих ідей називається маренням. Воно виникає мимоволі хворого при збереженні розумових здібностей, без помітних змін самопочуття. Зміст марення психічнохворих нескінченно різноманітний, і в значній мірі визначається освітою суб'єкта та ідеями епохи, однак якщо залишити осторонь конкретний зміст марення, то він може бути зведений до переслідування, манії величі, марення самозвинувачення, марення іпохондричні, еротичні, релігійні тощо. Іноді марення становить головний і майже єдиний симптом.

Іноді якесь уявлення наполегливо залишається в свідомості хворого, незважаючи на його бажання думати про інше. Тоді говорять про розвиток нав'язливого стану. Такі спогади часто супроводжуються сильною реакцією з боку сфери почуттів у вигляді страху або стають безпосереднім імпульсом до невмотивованих дій, нерідко злочинних, як вбивство, підпал або самогубство.

Розлади пам'яті

Втрата пам'яті — амнезія — може бути часткова або повна, обіймати цілі тривалі періоди. Пам'ять може бути ослаблена по відношенню до вражень недавнього минулого чи давно минулого, вона може бути збережена при різкому ослабленні розумових здібностей і навіть іноді разюче розвинена в деяких випадках ідіотизму. Особливий вид порушення пам'яті полягає в нездатності до правильного відтворення уявлень, чим обумовлюються обмани спогадів; такі хворі справляють враження брехунів, самі цього не помічаючи.

Обмани сприйняття

Обмани сприйняття найчастіше виявляються у появі галюцинацій. Важливо мати на увазі, що такі чисто патологічні симптоми, як галюцинації, а також нав'язливі ідеї і хворобливий нестримний потяг часто спостерігаються і в людей, яких не можна визнати психічнохворими. З іншого боку, при безперечному розвитку психічної хвороби може спостерігатися вражаюче збереження логічних операцій, доцільна практична і професійна діяльність і відома ступінь художньої творчості.

Зниження інтелекту

Для того, щоб враження органів чуття, що доставляють зовнішній матеріал для конкретних уявлень, перероблялися в такі, потрібна значна напруга уваги. При розвитку психічних захворювань цей акт порушений, уявлення не можуть утворитися або виникають недостатніми і неправильним чином. Разом з тим страждає здатність логічної обробки і зв'язку уявлень та відстороненого мислення. Результатом є вузький кругозір, бідність відстороненого мислення і нижчий рівень інтелектуального розвитку порівняно зі здоровою людиною.

Підтримка і допомога[ред. | ред. код]

Психотерапія та психіатричне лікування — два основних варіанти лікування. Інші процедури включають соціальні заходи, підтримку однолітків та самодопомогу. У меншості випадків може бути примусове зобов'язання або недобровільне лікування.

Окрім підтримки медичними послугами, люди з психічними захворюваннями потребують соціальної підтримки та допомоги. Вони часто потребують допомоги у доступі до навчальних програм, які відповідають їх потребам, а також у пошуку роботи та житла, які дозволяють їм жити та бути активними у своїх місцевих громадах.

Із ставлення суспільства до психічно хворих, можна зробити висновки про рівень його розвитку, загальну і правову культуру.[8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Україна посідає перше місце у Європі щодо захворюваності на психічні розлади — Мінсоцполітики. УНІАН 10 жовтня 2017
  2. Національна бібліотека медицини США: "Mental Disorders". Medline Plus. U.S. National Library of Medicine
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц "Mental disorders". World Health Organisation. 9 квітня 2018 року
  4. Пінчук І. Як вберегти психічне здоров'я в умовах інформаційної війни? / Укр.мед.часопис. — 2014. — №2. — с. 45-46.
  5. American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed.). Arlington: American Psychiatric Publishing. pp. 101–5. ISBN 978-0-89042-555-8
  6. Cross-national comparisons of the prevalences and correlates of mental disorders. WHO International Consortium in Psychiatric Epidemiology. Bulletin of the World Health Organization 78 (4): 413–26. 2000. PMC 2560724. PMID 10885160. doi:10.1590/S0042-96862000000400003
  7. Щорічна доповідь про стан здоров'я населення України та санітарно-епідемічну ситуацію: 2008 рік.
  8. а б в г д е ж и к л м н п Левенець І. В. Судова психіатрія: Навчальний посібник. — Тернопіль: Економічна думка, 2005. — с. 328. ISBN 966-654-153-X
  9. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  10. Табачніков С. І., Горбань Є. М., Михайлов Б. В., Влох І. Й., Маркова М. В., Чугунов В. В. Актуальні проблеми соціально-реабілітаційної психіатрії в Україні // Медицинские исследования. — 2001. — Т. 1, вып. 1. — С. 6-8.
  11. В Україні - понад мільйон психічно хворих людей, Новини України / 8 листопада 2010
  12. В Україні збільшується кількість злочинів, скоєних психічно хворими, 27-6-10
  13. С. Костюченко, І. Лубяницька, Ю. Пієвська. Ставлення до психічно хворих в українському суспільстві за даними опитування громадської думки//Психиатрия (303) 2009 (тематический номер) / Психиатрия и общество
  14. а б в г У 2017 році Міжнародний Медичний Корпус за підтримки Світового Банку провів дослідження системи охорони психічного здоров'я в Україні, результати якого є доступними у публікації “ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я НА ПЕРЕХІДНОМУ ЕТАПІ: результати оцінювання та рекомендації для інтеграції охорони психічного здоров'я в систему первинної медичної допомоги та громадські платформи в Україні”  — Київ, Україна. 31 жовтня, 2017
    Доступне для завантаження: http://ipz.org.ua/wp-content/uploads/2018/01/MH-report-for_INTERNET_All_ua.pdf.
  15. а б в Мартинюк І. А. Патопсихологія. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 208 с. ISBN 978-966-364-742-5
    Доступ: https://library.udpu.edu.ua/library_files/417930.pdf
  16. Bleuler E. Руководство по психиатрии / E.Bleuler. – М. : Издво Независимой психиатрической ассоциации, 1993. – 587с
  17. Завязкіна Н.В. Сучасні міждисциплінарні підходи до діагностики психічних розладів у кримінальному та цивільному процесах / Проблеми сучасної психології. 2016. Випуск 33

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]