Публій Ватіній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Публій Ватіній
Народився невідомо
Помер після 43 до н. е.

Громадянство Римська республіка
Діяльність політик, військовий очільник
Звання консул
Термін 47 рік до н.е.
Попередник Публій Сервілій Ватия Ісаврік
Наступник Марк Емілій Лепід
Батько Публій Ватінія
Дружина Помпея

Публій Ватіній (*Publius Vatinius, д/н —після 43 до н. е.) — політичний та військовий діяч пізньої Римської республіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з роду плебеїв Ватініїв. У 63 році стає квестором. Консул Марк Ціцерон відправив Ватінія до Путеол, щоб завадити вивезення коштовного металу. Втім надмірність Ватінія, його зловживання викликали збурення. Тому його було відізвано до Риму. У 62 році до н. е. був легатом за проконсула Гая Косконія у провінція Ближня Іспанія.

У 59 році до н. е. стає народним трибуном, зближується з Гаєм Цезарем. Під час своєї каденції допомагає останньому у боротьбі з оптиматами. За пропозицією Ватінія було прийнято закон, згідно з яким Цезар отримав в якості проконсула провінції Цізальпійська Галлія та Іллірік, а згодом до них подадался Трансальпійська Галлія. У 58 році до н. е. був звичувачений у порушені законів, але зумів виправдатися (за допомогою Краса та Помпея).

У 56 році до н. е. служив легатом у Цезаря під час Галльської війни. У 55 році до н. е. повератється до Риму зі значними статками, обирається претором. У 51 році до н. е. повертаєтсья легатом до Галлії. З

З початком громадянської війни між Цезарем та Гнеєм Помпеєм підтримував першого. У 48 році до н. е. захищав Брундізій від помпеянців. У 47 році до н. е. обираєтсья консулом (разом з Квінтом Фуфієм Каленом), а незабаром входить до колегії авгурів. Того ж року завдав поразки флоту Марка Октавія, помпеянца. У 46 році до н. е. підкорив для Цезаря провінцію Ілірік. За свої успіхи отримує овацію.

У 45 році до н. е. в якості проконсула керує Іліріком. після вбивства Гая Цезаря у 44 році до н. е. вимушен був поступити командуванням Марку Бруту. У 43 році до н. е. повернувся до Риму, де справив триумф. Подальша доля не відома.

Джерела[ред.ред. код]

  • Hans Georg Gundel: Vatinius. In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band VIII A,1, Stuttgart 1955, Sp. 495–520.
  • E.S. Gruen, The last generation of the Roman Republic, Berkeley, 1974, p. 271.