Публій Корнелій Сципіон Африканський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Публій Корнелій Сципіон Африканський
Publius Cornelius Scipio Africanus Maior
Isis priest01 pushkin.jpg
Народився 235 до н. е.
Рим, Римська республіка
Помер 183 до н. е.
Liternum[d], Італія
Громадянство (підданство) Стародавній Рим
Діяльність політик і військовослужбовець
Посада консул Римської Республіки[d], давньоримський сенатор[d], Цензор, Roman governor[d] і Еділ
Батько Публій Корнелій Сципіон
Брати, сестри Луцій Корнелій Сципіон Азіатік
У шлюбі з Емілія Павла
Діти Корнелія Сципіона Африкана, Луцій Корнелій Сципіон і Публій Корнелій Сципіон
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Публій Корнелій Сципіо́н Африка́нський лат. Publius Cornelius Scipio Africanus Maior (236 до н. е.(-236) — 183 до н. е.) — давньоримський політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, найкращий римський полководець Другої Пунічної війни, консул 205 і 194 років до н. е.

Біографія[ред.ред. код]

Патрицій із старовинного роду Корнеліїв. Був сином Публія Корнелія Сципіона. Від дуже раннього віку вважав, що йому сприяють боги. За часів його життя ходили чутки, що він насправді є сином Юпітера.

Початок військової кар'єри[ред.ред. код]

Брав участь у битві при Тицині, де армією командував його батько-консул (218 до н. е.). Вважають, що він врятував у цій нещасливій для римлян битві життя батькові. Брав участь як військовий трибун у битві при Каннах (216 до н. е.) і зумів врятуватися після страшної поразки.

У 210 до н. е., у віці усього лише близько 25 років його виняткові військові здібності принесли йому призначення до командування римської армії в Іспанії, після загибелі там попереднього року його батька і дядька. Він став першим приватним громадянином (себто таким, хто не займав перед тим високих державних посад), якому було надано абсолютну владу проконсула. До 206 до н. е. він воював проти карфагенців у Іспанії. Майже одразу захопив Новий Карфаген (Картахена) (209 до н. е.) і використав це місто як власну базу. Протягом кількох років він завоював Іспанію, отримавши рішучі перемоги під Бекулою (Байлен) в 208 до н. е., і Іліпою, на північ від Севільї, в 206 до н. е.

Перший консульський термін[ред.ред. код]

Його було обрано консулом у 205 до н. е., і тут він зустрів сенатську опозицію своєму плану вторгнення до Африки, особливо з боку Фабія Максима, який вважав, що Ганнібалу потрібно нанести поразку в Італії. Ревниві вороги Сципіона в сенаті дали йому дозвіл вирушити тільки до Сицилії і не дали йому ніякої армії. Він створив добровольчу армію в Сицилії.

Африканська кампанія[ред.ред. код]

У 204 до н. е. він отримав дозвіл вирушити до Африки, де він приєднався до своїх союзників-нумідійців під проводом Масинісси і боровся з успіхом проти карфагенців. Сципіон висадився на мисі Фаріна (Рас Сіді Алі ель Меккі). Після зимівлі на місці, де зараз знаходиться Калаат ель Анделус, він зненацька напав на карфагенське військо і спалив табір своїх супротивників, а потім вирвався із свого берегового плацдарму до рішучої перемоги над Карфагеном у битві на «Великих рівнинах» (можливо це Сук ель Креміс, біля Салем Бу). Залишивши частину своїх сил на завоювання царства головного союзника Карфагена, нумідійця Сифакса (у сучасному Алжирі), він пішов прямо на Карфаген, який одразу запросив миру, і хоча мирний процес було перервано, можливо через зраду Карфагена, його результатом було відкликання Ганнібала з Італії. У жовтні 202 до н. е. Сципіон виграв вирішальну битву, зазвичай відому як битва при Замі. Карфаген був змушений укласти мир.

Повернення до Риму і другий консулат[ред.ред. код]

Сципіон повернувся додому, отримавши від сенату тріумф. Він отримав агномен «Африканський» за назвою країни, яку він завоював. У 199 до н. е. він був обраний цензором і став принцепсом сенату. У 194 до н. е. його вдруге було обрано консулом.

Останні роки[ред.ред. код]

У 190 до н. е., номінально лише на посаді легата, разом із своїм братом Луцієм він командував першою римською експедицією в Азії під час Сирійської війни.

Коли брати повернулися до Риму, політична партія на чолі з Катоном Старшим на прізвисько «Цензор» почала проти них наклепницьку кампанію, звинувачуючи їх у хабарництві та зраді інтересів держави. Хоча звинувачення були бездоказовими, лише вплив його зятя, Тиберія Семпронія Гракха, вберіг його від судового переслідування. Сципіон відійшов від політики і поселився у своєму заміському маєтку Літернум в Кампанії, де він і помер, заповівши, щоб по його смерті його тіло не поховали у невдячному Римі. Незадовго до смерті він виявив свою великодушність спробою запобігти переслідуванню вигнанця Ганнібала з боку Риму.

Сенека в Посланні 86 яскраво зображує простоту життя Сципіона у його маєтку. Подібно до багатьох членів його сімейства він був гарячим філелліном. Це разом із його військовою славою і особистою харизмою спонукали порівняння з Олександром Македонським. Він був одружений на Емілії Терції, дочці Луція Емілія Павла і сестрі Луція Емілія Павла Македонського. Корнелія Сципіона Африкана, мати братів Гракхів, була молодшою його дочкою.

Військові якості[ред.ред. код]

Як полководець, Сципіон поєднував харизму із обережним плануванням, заснованим на хорошому використанні розвідки, приділяв велику увагу навчанню, і не боявся використовувати новаторську тактику, часто засновану на елементі несподіванки. Його стратегія завдання удару по силах Карфагена в Іспанії, яка вважала, що завоювання території само про себе дбає, була блискучою, і являла собою повний контраст до стратегії його попередників. Хоча його дуже хвалили за його стратегію вторгнення в Африку, це було римським планом починаючи ще з 218 до н. е., і не є чимось особливим порівняно з вторгненням Ганнібала до Італії із його швидкою послідовністю перемог. Обидва полководці були прекрасними тактиками, але Іліпа, найбільш довершена тактично битва Сципіона, порівняно з Каннами є незграбною. Кажуть, що Ганнібал сказав, що, якби він виграв при Замі, він би оцінив себе як полководця навіть вище, ніж Олександра Великого.

Родина[ред.ред. код]

  • Дружина — Емілія, донька Луція Емілія Павла, консула 219 року до н. е.

Діти:

Джерела[ред.ред. код]

  • Lazenby, J. F., Hannibal's War (Warminster, 1978). (англ.)
  • Scullard, H. H., Scipio Africanus: Soldier and Politician (London, 1970) (англ.)