Пузикове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пузикове
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Рада/громада Пузиківська сільська рада
Код КОАТУУ 5320687501
Основні дані
Населення 677
Площа 4,43 км²
Густота населення 157,11 осіб/км²
Поштовий індекс 39051
Телефонний код +380 5365
Географічні дані
Географічні координати 49°20′18″ пн. ш. 33°26′24″ сх. д. / 49.33833° пн. ш. 33.44000° сх. д. / 49.33833; 33.44000Координати: 49°20′18″ пн. ш. 33°26′24″ сх. д. / 49.33833° пн. ш. 33.44000° сх. д. / 49.33833; 33.44000
Середня висота
над рівнем моря
100 м
Водойми річка Сухий Омельник
Місцева влада
Адреса ради 39051, Полтавська обл., Глобинський р-н, с.Пузикове , тел. 31-5-76, 0974344433
Карта
Пузикове. Карта розташування: Україна
Пузикове
Пузикове
Пузикове. Карта розташування: Полтавська область
Пузикове
Пузикове
Мапа

Пузико́ве — село в Україні, у Глобинському районі Полтавської області. Населення становить 696 осіб. Орган місцевого самоврядування — Пузиківська сільська рада. Окрім Пузикового раді підпорядковане село Махнівка. День села — 24 серпня.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване за 18 кілометрів від районного центру міста Глобине[1], за 1,5 км від лівого берега річки Сухий Омельник, за 0,5 км розташоване село Махнівка. Селом протікає пересихаючий струмок, на якому є загата. Найближча залізнична станція Глобине за 20 км.

Площа населеного пункту — 443,0 га.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Історія села тісно пов'язана з родоводом сім'ї вихідця із венеціанського двору Василя Петровича Капніста. Він, залишивши маєток у Туреччині, пішов на службу до російського війська у 1711 році під час Прутського походу Петра Першого.[1]

Сенат 15 липня 1743 року видав йому царську грамоту на володіння Манжелією, Обухівкою, Зуївцями, Турбаями, Попівкою. Пізніше він поселив села Ламане, Піски, Миколаївку, Василівку, Пузикове і Бригадирівку. Тож Пузикове засноване Капністом у середині XVIII століття. Василь Капніст у 1737—1750 роках був Миргородським полковником, бригадиром російської армії. Після загибелі у битві при Гросс-Егередорфі 15 серпня 1757 року, під час Семилітньої війни, його володіння були розділені по указу Сената від 21 жовтня 1759 року між синами. Село Пузикове відійшло до Василя Васильовича Капніста (1757—1823) — російського поета, драматурга і громадського діяча.[1]

По духовному заповіту матері у 1830 році Пузикове (237 ревізійних душ) з кінним заводом відійшло до Семена Васильовича Капніста. За ним у 1842 році числилося чотири тисячі десятин землі і 301 ревізійна душа. За власні кошти він у 1842 році заснував у селі однорічну школу. До неї ходили діти селян та ремісників, які мешкали у Пузиковому та навколишніх хуторах.[1]

За переписом 1859 року Пузикове записано як село власницьке («деревня владельческая»), а Куроп'ятники як хутір козацький і входили вони до Пустовійтівської волості Кременчуцького повіту. Тоді в Пузиковому було 127 дворів і проживало 859 жителів, у Куроп'ятниках — 20 дворів і 206 жителів.[1]

У 1876 році графиня Марія Василівна Капніст будує у селі цегельний завод, на якому працювало лише дев'ять чоловік, виробляючи 330 тисяч цеглин у рік. Для випалювання цегли використовували солому.[1]

У наступні роки село розбудовувалося, збільшувалася кількість населення. Вже у 1900 році у Пузиковому налічувалося 197 дворів з населенням 1239 душ. У селі щорічно проводилося три ярмарки, з 1900 року у Пузиковому відкрито земську школу.[1]

Перед початком Першої світової війни у Пузиковому працювали два парових млини з крупорушками.[1]

Радянська окупація[ред. | ред. код]

У 1917 році під час революційних подій було створено Пузиківська сільська рада. Селяни та ремісники відразу ж розділили між собою майно та землю, які належали поміщикам Капністам.[1]

У 1929 році у Пузиковому, як і по всій Україні, розпочалася примусова колективізація. На перших порах у селі організували один колгосп, який потім розділили на три: «Червона зірка», імені Кірова та імені Кагановича.[1]

Цікаво те, що в Пузиковому першим утворився комсомольський осередок, до якого увійшли І. А. Середа, І. Л. Михайлик, А. І. Корецький, О. І. Корецький, І. К. Худієнко, Ф. Т. Шепеленко та інші, а потім через десять років, у 1939 році, — партійна організація.[1]

Голодомор[ред. | ред. код]

На сайті Глобинської районної ради вказано, що у Пузиковому під час Голодомору 1932—1933 років померло близько 600 чоловік.[1]

А у Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні вказано, що 21 житель Махнівки та 43 жителі Пузикового загинули від голоду.[2]

Повоєнні часи[ред. | ред. код]

Головою післявоєнної сільради був Дем'ян Пилипович Боярко, секретарем сільради з 25 серпня 1945 року була Катерина Терентіївна Іванчик. У 1953 році всі колгоспи об'єдналися в один — колгосп «Прогрес». Тоді пузиківці обрали головою укрупненого господарства Івана Терентійовича Щербака, який обіймав цю посаду, аж до виходу на заслужений відпочинок у 1983 році. З 1983 року головою правління колгоспу було обрано Івана Яковича Шивелу.[1]

Незалежність[ред. | ред. код]

На основі земельних та майнових паїв пузиківців було створено приватну агрофірму «Прогрес» (нині ТОВ "Агрофірма «Пузиківська»).[1]

Населення[ред. | ред. код]

Станом на 1 січня 2011 року населення становить 677 жителів, кількість дворів — 312. Кількість населення у селі змінювалась наступним чином[1]:

Динаміка населення
1830 1842 1859 1900 2001 2011
237 301 859 1239 696 677

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Село газифіковане. Всі вулиці у Пузиковому заасфальтовані. Прокладено водопровід майже до вісімдесяти відсотків осель. На території села діють[1]:

  • Пузиківський навчально-виховний комплекс
  • Пузиківський дитячий садок «Берізка»
  • Пузиківський сільський будинок культури
  • Пузиківська сільська бібліотека
  • Відділення УкрПошти у Пузиковому
  • Пузиківський фельдшерсько-акушерський пункт
  • Три магазини

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У Пузиковому є три пам'ятники[1]:

  • пам'ятник загиблим воїнам
  • пам'ятник невідомого солдата
  • пам'ятник жертв голодомору

Особистості[ред. | ред. код]

У Пузиковому було нагороджено орденами більше двадцяти чоловік, медалями — близько півсотні. Орденами Леніна було нагороджено двох чоловік[1]:

  • Михайло Лук'янович Чуб
  • Костянтин Іванович Лесін

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Пузиківська сільська рада  — офіційний сайт Глобинської районної ради
  2. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7

Посилання[ред. | ред. код]