Пускепаліс Сергій Вітаутович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пускепаліс Сергій Вітаутович
Народився 15 квітня 1966(1966-04-15)[2]
Курськ, РРФСР, СРСР
Помер 20 вересня 2022(2022-09-20)[1] (56 років)
Ярославська область, Росія
·автомобільна аварія[3]
Поховання Желєзноводськ
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність актор, театральний режисер, актор театру, кіноактор, кінорежисер, кіносценарист
Alma mater Саратовське театральне училищеd
Знання мов російська[4]
Заклад Російський театр драми імені Ф. Волкова
Роки активності 19882022
Діти Gleb Puskepalisd
Нагороди
IMDb ID 1655234

Сергій Вітауто[5] (Вітаутович) Пускепаліс[6] ((15 квітня 1966(1966-04-15), Курськ — 20 вересня 2022(2022-09-20), Ярославська область)) — радянський і російський актор та режисер театр і кіно, політичний діяч, художній керівник Ярославський театру драми імені Ф. Волкова (2019—2022), Заслужений артист РФ (1999)[7], член Центральної Ради партії «Справедлива Росія — за правду» (2021—2022).

Внесений до бази Миротворець[8] за свідоме порушення Державного кордону України з метою проникнення в захоплений російськими окупантами Крим, а також на територію України на Донбасі[9]. Також співпрацював з проросійськими терористичними організаціями[10], брав участь у пропагандистських заходах Росії (країна-агресор) проти України, а також у спробах легалізації анексії АР Крим. Фінансував терористичні і сепаратистські сили на Донбасі[11].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 квітня 1966 року в Курську. Батько — литовець, мати — болгарка, родом з Молдавської РСР. Болгарською мовою не володів, а литовську мову добре знав в дитинстві, тому що батько Вітаутас часто на літо відвозив сина в Каунас, де жила його мати (бабуся Сергія, Данута)[12].

У 1980 році разом з родиною переїхав до міста Саратова[13].

У 1985 році закінчив Саратовське театральне училище (курс Юрія Кисельова)[14], після яого пройшов трирічну строкову службу в Сєвероморську, в Військово-морському флоті СРСР[13].

Після звільнення в запас, у 1988 році, в званні старшини першої статті, повернувся до Саратова. Більше десяти років працював актором у Саратовському театрі юного глядача ім. Ю. П. Кисельова (ТЮГу)[15]. Був одружений на Ельвірі Ігорівні Даниліній (нар. 29 вересня 1965), уродженці Саратова, актрисі, випускниці Саратовського театрального училища, артистці Саратовського державного академічного театру драми[13].

У 2001 році в Москві закінчив режисерський факультет РАТІ (ГІТІСа) (курс професора Петра Фоменка). Після випуску з РАТІ поставив у Москві п'єсу «Двадцять сім» Олексія Слаповського — ця вистава брала участь в одному з фестивалів «Балтійський дім». Згодом поставив виставу «Від червоного щура до зеленої зірки» за п'єсами О. Слаповського в Омському «П'ятому театрі». Пускепаліс і Слаповський — постійні співавтори, Сергій Пускепаліс неодноразово ставив вистави за його п'єсами[13].

Працював режисером у Самарському театрі «Понеділок». З травня 2003 по 2007 рік — головний режисер Магнітогорського драматичного театру ім. Олександра Пушкіна. З 2007 року — режисер-постановник Московського театру-студії п/к Олега Табакова. З червня 2009 по лютий 2010 року — головний режисер Російського державного академічного театру драми ім. Федора Волкова (Ярославль)[16][17].

Для постановок вистав Сергій Пускепаліс запрошувався найвідомішими драматичними театрами Росії.

У кіно знімався з 2003 року. Перша роль була епізодичною — в художньому фільмі режисера Олексія Учителя «Прогулянка» (2003). З кінорежисером Олексієм Попогребським познайомився, коли приїхав на зйомки фільму «Коктебель» (2003), в якому знімався його син — Гліб Пускепаліс (нар.. 5 липня 1992, Желєзноводськ). Пізніше Попогребський запросив Сергія на головні ролі у фільмах «Прості речі» (2006) та «Як я провів цього літа» (2010)[13].

В Магнітогорську вів курс на театральному факультеті Магнітогорської державної консерваторії ім. М. І. Глінки[13].

У 2015 році на кінофестивалі «Золотий абрикос» в Єревані відбулася прем'єра фільму «Клінч», який Сергій Пускепаліс зняв як кінорежисер. Це екранізація п'єси Олексія Слаповського, яку Пускепаліс ставив в Уфі[18].

4 грудня 2018 року призначений заступником художнього керівника МХАТ ім. Горького по творчій роботі[19][20].

У лютому 2020 року, на установчому з'їзді партії «За Правду» був обраний заступником її голови[21]. У лютому 2021 року став членом Центральної Ради партії «Справедлива Росія — за правду» після об'єднання цих партій[22][23].

Смерть[ред. | ред. код]

20 вересня 2022 року загинув у ДТП в Ярославській області. Автомобіль Ford Transit, в якому актор їхав, рухаючись по трасі M-8, вилетів у зустрічну смугу і врізався у вантажівку. Актор і водій мікроавтобуса загинули, водій вантажівки отримав поранення[24]. Пускепалісу було 56 років.

Родина[ред. | ред. код]

Сім'я Сергія Пускепаліса живе в місті Желєзноводську Ставропольського краю[13][25].

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

З 2015 року відвідував ДНР, дружив з її керівником Олександром Захарченком. За твердженням письменника Захара Прилєпіна, Пускепаліс надавав фінансову допомогу ДНР[20].

Незважаючи на неодноразові пропозиції зніматися у фільмах західного виробництва, принципово відмовлявся незалежно від розміру гонорару, мотивуючи свою позицію неприйнятним, з його точки зору, зображенням росіян у кінематографі західних країн[26].

В 2022 році підтримав вторгнення Росії в Україну[27].

Творчість[ред. | ред. код]

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

Саратовський театр юного глядача імені Ю. П. Кисельова

  • «Одруження Белугіна» Олександр Островський — Белугін
  • «Ці вільні метелики» Леонарда Герша. Режисер: Юрій Кисельов — Дональд Бейкер

Режисер[ред. | ред. код]

Самарський театр «Понеділок»

  • 2000 — «Їду» Олексія Слаповського
  • 2001 — «Козячий острів» Угго Бетті
  • 2002 — «Тихий ангел» О. Слаповського

Дипломна робота в РАТІ-ГІТІС

Саратовський театр юного глядача імені Ю. П. Кисельова

Московський театр «Майстерня Петра Фоменка»

  • «Єгипетські ночі» за творами Олександра Пушкіна та Володимира Брюсова (асистент Петро Фоменко)

Камчатський театр драми і комедії (Петропавловськ-Камчатський)

Національний молодіжний театр Республіки Башкортостан імені Мустая Каріма (Уфа)

  • 2005 — «Клінч» Олексія Слаповського

Челябінський державний академічний театр драми імені Наума Орлова

  • 2004 — «ОБЕЖ» Б. Нушича

Омський державний драматичний «П'ятий театр»

  • 2007 — «Від червоного щура до зеленої зірки» Олексія Слаповського

Магнітогорський драматичний театр імені О. С. Пушкіна

  • 2003 — «Козячий острів» У. Бетті
  • 2003 — «Таксі. Швидкість. Дві дружини…» Р. Куні
  • 2004 — «Блін-2» Олексія Слаповського
  • 2006 — «Любов до ближнього» Леоніда Андрєєва
  • 2006 — «Виконавець бажань» Андрія Курейчика
  • 2007 — «Блін 2» О. Слаповського
  • 2007 — «Сирена і Вікторія» О. Галина
  • 2007 — «Одруження Фігаро» П'єра Бомарше
  • 2007 — «Володя» А. Чехова

Московський театр-студія під керівництвом Олега Табакова

Російський театр драми імені Ф. Волкова (Ярославль)

Московський драматичний театр «Современник»

Фільмографія[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

  • 2003 — Прогулянка — учасник аварії
  • 2006 — Прості речі — Сергій Маслов, лікар-анестезіолог у пітерській лікарні
  • 2009 — Скоро весна — Павло Миколайович
  • 2010 — Аптекар — Михайло Никифорович Стрельцов, Аптекар
  • 2010 — Як я провів цього літа — Сергій Віталійович Гулибін, начальник полярної метеостанції
  • 2010 — Спроба Віри — Сергій Ніколаєв
  • 2010 — Грізний час — Андрій Курбський
  • 2011 — Сибір. Монамур — Владислав Миколайович, підполковник
  • 2011 — Мій хлопець-ангел — Сан Санич, вулканолог, батько Олександри
  • 2011 — Захист свідків — Андрій Іванович Мешечко, майор, заступник начальника відділу з оперативної роботи
  • 2011 — І не було краще брата — Джаліл
  • 2012 — Життя і доля — Іван Іванович Греков, капітан-артилерист
  • 2012 — Нікуди поспішати (новела «інець чергування») — інспектор
  • 2012 — Розвод — Михайло, полковник РВВС
  • 2012 — Написано Сергієм Довлатовим — озвучування, текст від першої особи
  • 2013 — Метро — Андрій Гарін, лікар-хірург районної лікарні
  • 2013 — Крик сови — Іван Олександрович Мітін, капітан держбезпеки
  • 2013 — Люби мене / Sev beni — Олександр
  • 2013 — Вісімка — командир ОМОНу
  • 2013 — Нове життя — Іванов Ігор Валерійович
  • 2014 — Чорне море / Black Sea (Велика Британія) — Зайців
  • 2014 — Хресний — Ілля Борисович Альохін, лікар, акушер-гінеколог
  • 2014 — 9 днів і один ранок — Іван Веніамінович, мер міста
  • 2015 — А у нас у дворі… — Володимир Сергійович Кальоний, відставний поліцейський, колишній слідчий з особливо важливих справ
  • 2015 — Битва за Севастополь — командир
  • 2016 — Криголам — Валентин Григорович Севченко, новий капітан криголама «Михайло Громов»
  • 2016 — Софія — Казимир IV, великий князь Литовський
  • 2017 — Лікар Ганна — Андрій Олександрович Добровольський, генерал
  • 2017 — Короп відморожений — Сергій Анісімов, патологоанатом
  • 2017 — Великі гроші (Фальшивомонетники) — Павло Михайлович Потапов, експерт-криміналіст, капітан поліції
  • 2017 — Ходіння по муках — генерал Романовський
  • 2017 — Ялинки нові — Віктор Орлов, батько Єгора
  • 2017 — Оперета капітана Крутова — Борис Сергійович Заболоцький, кінорежисер
  • 2017 — Операція «Мухаббат» — Федір Миколайович Савельєв, генерал-лейтенант, військовий аналітик, радник Михайла Горбачова
  • 2017 — Частка Всесвіту — Геннадій Геннадійович Яшин, російський космонавт, підполковник, командир екіпажу МКС
  • 2017 — З дна вершини — травматолог-ортопед
  • 2017 — Гайлер — дільничний
  • 2018 — Золота Орда — Єремій, воєвода
  • 2018 — Ідеаліст — Гліб Федоров
  • 2018 — Жовте око тигра — Михайло Гаврилович Звягінцев, полковник КДБ СРСР, батько Сергія Звягінцева, чоловік Ганни Миколаївни Звягінцевої
  • 2019 — Шифр — Костянтин Іванович Проскурін, майор (у 1-му сезоні), підполковник (у 2-му сезоні), слідчий МУРа
  • 2019 — А у нас у дворі… 2 — Володимир Сергійович Кальоний, відставний поліцейський, колишній слідчий з особливо важливих справ
  • 2019 — Серце Парми — Полюд
  • 2019 — Холодні берега — Борис Вікторович Новинський
  • 2019 — Одеський пароплав — Міша, брат Тані
  • 2019 — Алекс Лютий — Єгор Романович Сухарєв, полковник, слідчий спецвідділу МВС СРСР по розшуку військових злочинців (у 1975 році), батько філолога Олени Сухарєвої
  • 2020 — Тимчасовий зв'язок (короткометражний) — Іванов Вадим Миколайович
  • 2020 — Журавель в небі — Ігор Бархатов, конструктор, коханець Римми Спаської
  • 2020 — На вістрі — Гаврилов, тренер збірної Росії з фехтування на шаблях
  • 2021 — Російські гірки — Лев Штерінгас
  • 2022 — Марія. Врятувати Москву — комісар НКВС
  • 2022 — Серце Парми — Полюд
  • 2022 — 1941. Крила над Берліном — генерал-лейтенант Семен Жаворонков
  • 2022 — Ідеаліст — Гліб Федоров
  • 2022 — Через приціл — полковник Сергій Васильович Васильєв, начальник школи снайперів
  • 2022 — Перший Оскар — Олександр Володимирович Громов

Режисер[ред. | ред. код]

Озвучування мультфільмів[ред. | ред. код]

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

  • 1999 — почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації» — «за заслуги в галузі мистецтва»[7].
  • 2007 — приз за найкращу чоловічу роль на кінофестивалі «Кінотавр» за роль у фільмі «Прості речі»[32]
  • 2007 — премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінознавців і кінокритиків «Білий слон» у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінофестивалю «Меридіани Тихого» у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінофестивалю в Карлових Варах у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2010 — «Срібний ведмідь» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Як я провів цього літа» (разом з Григорієм Добригіним) на Берлінському кінофестивалі[33]
  • 2013 — приз за найкращу чоловічу роль XIX російського кінофестивалю «Література і кіно» у Гатчині за роль у фільмі «І не було краще брата»[34]
  • 2014 — приз Асоціації продюсерів кіно і телебачення у номінації «Найкращий актор телевізійного фільму / серіалу» (за роль Івана Мітіна в серіалі «Крик сови»).
  • 2015 — приз за найкращу режисерську роботу («Клінч») на фестивалі «Амурська осінь» у Благовєщенську[35]
  • 2016 — приз за найкращий дебют і приз преси на кінофестивалі «Віват кіно Росії!» у Санкт-Петербурзі (фільм лКінч")[36]
  • 2018 — премія «Золотий орел» у номінації «Найкраща чоловіча роль на телебаченні» за 2017 рік за головну роль у телесеріалі «А у нас у дворі…».[37]

Примітка[ред. | ред. код]

  1. а б Режиссер и актер Сергей Пускепалис погиб в ДТП — 2022.
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #143863517 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. https://www.dunavmost.com/novini/aktyorat-sergei-puskepalis-zagina-v-avtomobilna-katastrofa
  4. CONOR.Sl
  5. Денис Корсаков (1 березня 2013). Сергей Пускепалис: «Больше я не забиваю свою фамилию в поисковике». Мужской журнал «GQ». Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. «Пускепалис до сих пор носит нерусифицированное отчество Витауто … На самом деле отца звали Витаутас, с ударением на первом слоге» 
  6. Сергей Виноградов (8 березня 2010). «В кино я остаюсь лазутчиком». — Триумфатор «Берлинале» Сергей Пускепалис о провинции, маске Бэтмена и своём старейшем в России театре. Журнал «Огонёк», № 9 от 8 марта 2010 года, стр. 44. // kommersant.ru. Процитовано 6 травня 2013. «Правильнее произносить её с ударением на первый слог…» 
  7. а б Указ Президента Российской Федерации Б. Ельцина от 18 апреля 1999 года № 502 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru. Процитовано 6 травня 2013. 
  8. Пускепалис Сергей Витауто / Puskepalis Sergej Vitauto
  9. Алмина Мурашкина (12 серпня 2017). Пускепалис в Крыму: о том, куда катится театр и противостоянии Учителя с Поклонской. WWW.CRIMEA.KP.RU. Процитовано 12 червня 2021. 
  10. Встреча с российским актёром Сергеем Пускепалисом прошла в Луганске. http://miaistok.su. 7 листопада 2016. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 12 червня 2021. 
  11. Александра Зеркалева, Илья Жегулев (4 грудня 2018). Боевые товарищи с донбасскими корнями МХАТ имени Горького возглавили Бояков, Прилепин и Пускепалис. Что все это значит?. https://meduza.io. Процитовано 12 червня 2021. 
  12. Aleksejus Stefanovas Sputnik Lietuva. Aktorius Sergejus Puskepalis: vaikystę praleidau Lietuvoje. Sputnik Lithuanian (en-us). Процитовано 2 березня 2021. 
  13. а б в г д е ж Василий Зимин (22 квітня 2010). Сергей Витауто Пускепалис. Биография. Сайт «Культура Саратова» // saratov-kultura.ru. Процитовано 6 травня 2013. 
  14. Алёна Афанасьева (8 квітня 2010). Сергей Пускепалис: «Я пережил в Саратове лихие 90-е!». Газета «Комсомольская правда» в Саратове. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. 
  15. Режиссёры. Текущие спектакли. Пускепалис Сергей Витауто. Биография, постановки в театре. Официальный сайт Саратовского театра юного зрителя имени Ю. П. Киселёва (ТЮЗа) // tuz-saratov.ru
  16. Волковский театр: Новости. 28 июня 2009 года. Архів оригіналу за 7 липня 2009. Процитовано 30 червня 2009. 
  17. Тамара Шарова (18 лютого 2011). Сергей Пускепалис: «Разгильдяйству, которое мы пытались пресечь в Волковском театре, всё равно не будет ходу». Газета «Аргументы и факты» (Ярославль) // yar.aif.ru. Процитовано 6 травня 2013. 
  18. Ольга Галицкая. Сергей Пускепалис представил свой режиссёрский дебют «Клинч». — «Российская газета» (rg.ru). — 2015. — 17 серпня.
  19. Новый худрук МХАТа Эдуард Бояков: «После Крыма патриотом быть легче» РИА-Новости, 04.12.2018
  20. а б Александра Зеркалева, Илья Жегулев. Боевые товарищи с донбасскими корнями МХАТ имени Горького возглавили Бояков, Прилепин и Пускепалис. Что все это значит? Meduza, 04.12.2018
  21. Сергей Пускепалис избран заместителем главы новой партии «За правду». ЯРНОВОСТИ. 2 лютого 2020. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  22. Председателем обновленной «Справедливой России» избран Сергей Миронов. Ярновости. 21 лютого 2021. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 17 березня 2021. 
  23. Пускепалис Сергей Витауто — СПРАВЕДЛИВАЯ РОССИЯ — ПАТРИОТЫ — ЗА ПРАВДУ
  24. Погиб актёр и режиссёр Сергей Пускепалис. www.kommersant.ru (рос.). 20 вересня 2022. Процитовано 20 вересня 2022. 
  25. Режиссёр и актёр Сергей Пускепалис: «Работать можно и в Москве, но жить надо с видом на горы».// inedelya.ru [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.]
  26. «Не уважают русских»: Пускепалис объяснил, почему не снимается на Западе. РИА «Новости», 17 мая 2019
  27. Худрук Волковского театра поддержал российскую армию. yar.mk.ru. 11 марта 2022. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 30 березня 2022. 
  28. Дмитрий Львов (9 вересня 2000). Грех режиссуры. Газета «Волжская коммуна» // ponedelnik.ru. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 6 травня 2013. 
  29. Пресс-релиз. 4 октября в ТЮЗе Киселева открытие нового 91-го театрального сезона!. Официальный сайт Саратовского театра юного зрителя имени Ю. П. Киселёва (ТЮЗа) // tuz-saratov.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 травня 2013. 
  30. Маргарита Ваняшова (14 лютого 2009). «Наука расставания» в спектакле Сергея Пускепалиса. Сайт «Культурная эволюция» // yarcenter.ru. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 6 травня 2013. 
  31. Светлана Полякова (15 травня 2009). Сергей Пускепалис: «Мне просто радостно приходить в этот театр». «Time Out» в России (Москва) // timeout.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. 
  32. Куда деваться людям. Панорама «Кинотавра». Русская служба радио «Свобода» (США) // svoboda.org. 15 червня 2007. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. 
  33. Татьяна Фирсова (20 лютого 2010). Российские актёры получили «Серебряного медведя» в Берлине. «РИА Новости» // ria.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. 
  34. Кинофестиваль «Литература и кино» // «СК-Новости» (unikino.ru). — . — № 4 (306). — С. 13. [недоступне посилання]
  35. «Амурская осень — 2015»: итоги. // teleport2001.ru. 21 вересня 2015. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2015. 
  36. Фильм «Инсайт» Александра Котта удостоен Гран-при XXIV Фестиваля «Виват кино России!» (рос.). Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru. 19 травня 2016. Процитовано 22 травня 2016. 
  37. Первыми лауреатами кинопремии «Золотой орёл» стали Елизавета Боярская и Сергей Пускепалис. Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru (26 января 2018 года)

Посилання[ред. | ред. код]