Пушков Олексій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пушков Олексій Костянтинович
рос. Алексей
Alexey Pushkov.jpg
Президент: Владимир Владимирович Путин
 
Освіта: Московський державний інститут міжнародних відносин
Науковий ступінь: кандидат історичних наук
Народження: 10 серпня 1954(1954-08-10) (65 років)
Пекін, КНР
Громадянство: СРСР і Росія
Нагороди:
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Пошани орден Дружби (Російська Федерація) Медаль «Учаснику військової операції в Сирії»
Заслужений працівник культури Російської Федерації

Медіафайли у Вікісховищі?

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Олексій Костянтинович Пушков (нар. 10 серпня 1954, Пекін) — російський державний і громадський діяч. Член Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації — представник від законодавчого органу державної влади Пермського краю[1], голова тимчасової комісії Ради Федерації з інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації (з 2016 року)[2]. Депутат Державної Думи VI скликання, член фракції «Єдина Росія»[3], голова Комітету ДЕРЖДУМИ з міжнародних справ (2011-2016).

Голова російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи[4]. У січні 2014 року Пушков очолив «Групи європейських демократів в ПАРЄ, змінивши на посаді голови Роберта Уолтера[5].

Кандидат історичних наук, політолог, професор МДІМВ. Удостоєний титулу почесний доктор Московського гуманітарного університету, Російсько-вірменського державного університету (Єреван), Азербайджанського університету мов.

Журналіст, автор і ведучий аналітичної програми «Постскриптум» на телеканалі «ТВ Центр». Заслужений працівник культури (2004).


Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині радянського дипломата в Китаї. Батько, Пушков Костянтин Михайлович (1921-2019) співробітник Генерального консульства СРСР в Пекіні. Мати, Пушкова Маргарита Володимирівна (1927-2007), китаїст, перекладач, викладач китайської мови.

Навчався в московській спецшколі № 12 з поглибленим вивченням французької мови (Москва, Спасопесковський провулок)[6].

Закінчив у 1976 році МДІМВ МЗС СРСР за спеціальністю «міжнародні відносини». Працював в ООН (Женева)[7].

В 1979 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Криза основних політичних концепцій англо-американської буржуазної „радянології“» (спеціальність-07.00.04. — «історія комуністичного і робітничого руху та національно-визвольних рухів»)[8].

У 1991-1995 роках був заступником головного редактора тижневика «Московские новости» з міжнародного напрямку; в цій ролі був шеф-редактором англійської, французької, німецької та іспанської версії газети[9].

У 1993-2000 роках — член редакційної колегії американського журналу Foreign Policy, що видається Фондом Карнегі у Вашингтоні[10][11]. У 2004 році був членом Наглядової ради Московського фонду Карнегі[12].

З 1993 року — член і постійний експерт Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

У 1995-1996 роках — заступник генерального директора — директор Дирекції по зв'язках з громадськістю та ЗМІ ОРТ[10], а з 1996 по 1998 рік — директор Дирекції міжнародних зв'язків цього телеканалу[13][14]. Був політичним оглядачем «Незалежної газети», вів рубрику «Особиста думка»[11].

З 1998 року — керівник і ведучий програми «Постскриптум» на телеканалі «ТВ Центр».

З 2002 року — член редколегії американського журналу «Нешнл інтерест» (National Interest), що видається Центром Ніксона (Center for the National Interest) у Вашингтоні[10]. З 2005 року є членом Лондонського Міжнародного Інституту стратегічних досліджень[11].

У 2004-2016 роках — член Президентської ради з розвитку громадянського суспільства.

У 2008-2011 роках — директор Інституту актуальних міжнародних проблем (ИАМП) Дипломатичній академії МЗС РФ.

У 2009 році став лауреатом Бунінської премії за книгу «Путінські гойдалки. Постскриптум: десять років в оточенні».

У 2011 році обраний депутатом Державної думи РФ VI скликання за списками партії «Єдина Росія», не будучи її членом[15][16]. Призначений головою Комітету з міжнародних справ Державної Думи[17]. Член фракції «Єдиної Росії» в Держдумі[3][11].

З 2012 року — голова делегації Федеральних Зборів РФ у ПАРЄ (Страсбург)[11]. Віце-президент і член Бюро ПАРЄ.

У вересні 2015 року включений в санкційний список України[18].

У 2016 році програв праймеріз «Єдиної Росії» в Пермському краї, але був висунутий цією партією у складі партійного списку у Законодавчі збори Пермського краю[19]. За підсумками виборів 18 вересня 2016 року здобув перемогу в 23-му виборчому окрузі, а 29 вересня того ж року, на засіданні крайового парламенту, був обраний його представником — членом Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації[1][20]. Є членом Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки. 26 жовтня 2016 року обраний головою тимчасової комісії Ради Федерації з інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації[2].

За даними компанії «Медіалогія» Олексій Пушков входить в топ-15 найбільш цитованих російських блогерів за 2017 рік[21].

Родина[ред. | ред. код]

  • Дружина: Ніна Василівна Пушкова (нар. 1957), за освітою актриса, випускниця Театрального училища ім. Щукіна. Сценарист та продюсер документальних фільмів про культуру та архітектуру. Автор книги «Роман з Постскриптумом» (Москва, 2013). Знімалася в кіно («Звичайне диво», «Зустріч на далекому меридіані» та інших).
  • Дочка: Дарина Пушкова (нар. 1977), в різний час працювала на НТВ, Бі-бі-сі, керівником лондонського бюро телеканалу «Russia Today»[22], нині працює в дирекції інформаційних програм ВДТРК[23].
  • Онучка: Анастасія (нар. 2009)[24].

Критика[ред. | ред. код]

Робота Олексія Пушкова у програмі «Постскриптум» на «ТВ Центр» часто піддається критиці з боку телевізійних оглядачів. Їх основні претензії зводяться до відкритої антизахідної пропаганди[25][26], а також необґрунтованим критичним висловлюваням на адресу російських опозиційних політиків[27] і громадських діячів[28][29]. У 2017 році в серії тих же авторських програм Пушков представив аргументи на користь версії, що американці не були на Місяці, що висадка людини на Місяці не більш ніж павільйонне шоу. З запереченнями Олексію Пушкову виступили академік РАН Ерік Галімов[30][31][32] та Олександр Тихонович Базилевський, головний науковий співробітник ГЕОХІ РАН[33].

Нагороди[ред. | ред. код]

Санкції[ред. | ред. код]

  • 28 квітня 2014 року введені обмежувальні санкції США[36].
  • У серпні 2014 року включений Україною в санкційний список за позицію щодо війни на Сході України та приєднання Криму до Росії[37].
  • Також включений в санкційні списки Канади та Австралії[38].

Основні роботи[ред. | ред. код]

  • 2008 — «Путінські гойдалки». Москва. ЕКСМО.
  • 2009 — «Гросмейстери задзеркалля. Росія і світова геополітика». Москва. ЕКСМО, Алгоритм.
  • 2011 — «Від Давосу до Куршевеля. Де вирішуються долі світу». Москва. ЕКСМО, Алгоритм.
  • 2012 — «Постскриптум. Допоможе Росії Путін?» Москва. Алгоритм.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Профіль на сайті СФ РФ.
  2. а б Алексей Пушков возглавил комиссию по взаимодействию со СМИ в Совете Федерации. Партия «Единая Россия». Официальный сайт. 2016-10-27. Процитовано 2017-03-23.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  3. а б Профіль на сайті ГД РФ.
  4. Вести.ру. Делегацию России в ПАСЕ возглавил Алексей Пушков. 
  5. Ъ — Єдинорос очолив європейських демократів// Коммерсант
  6. Басинский, Павел (2017-01-29). Дочь империи. Российская газета — Федеральный выпуск № 7185 (19). Процитовано 2017-02-04.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  7. ПУШКОВ АЛЕКСЕЙ КОНСТАНТИНОВИЧ. Архів оригіналу за 2014-03-11. Процитовано 2012-02-21. 
  8. Пушков, Олексій Костянтинович. Криза основних політичних концепцій англо-американської буржуазної «радянології»: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. (07.00.04). — Москва : [б. в.], 1979. — 23 с.
  9. Пушков: МН никогда не опускались до псевдо-демократического уровня. РИА Новости. 2010-07-20. Процитовано 2013-12-25. 
  10. а б в Алексей Голяков (2013-10-02). «Мы вернулись к доктрине здравого смысла». Журналист. Архів оригіналу за 2013-12-27. Процитовано 2013-12-25. 
  11. а б в г д Пушков Алексей Константинович. Коммерсантъ. Процитовано 2013-12-25. 
  12. Карнеги: 10 лет в Москве. Фонд Карнеги. 2004. Процитовано 2013-12-25. 
  13. ПУШКОВ Алексей Константинович. ИИЦ «Панорама». Процитовано 2016-12-15.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  14. Олексій Пушков // ТВ Центр.
  15. Олексій Пушков балотується в депутати Державної Думи[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  16. Програма «Постскриптум» на півтора місяця залишила ефір каналу «ТВ Центр». Її автор і беззмінний ведучий Олексій Пушков пішов у відпустку — він балотується в депутати Державної Думи
  17. У Державній Думі шостого скликання утворено 29 комітетів. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. Процитовано 9 березень 2019. 
  18. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 549/2015
  19. Єдинороси висувають Пушкова і Трапезникова в пермське Заксобраніе
  20. Интересы пермского парламента в Совете Федерации будет представлять Алексей Пушков. Законодательное Собрание Пермского края. 2016-09-29. Процитовано 2016-10-05.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  21. найбільш цитованих російських блогерів — 2017 рік / Медіалогія[недоступне посилання з жовтня 2019]
  22. АЛЕКСЕЙ ПУШКОВ: «ГЛАВНОЕ - ДУХ ЗДОРОВОГО АВАНТЮРИЗМА!». Тихоокеанская звезда. 2009-12-11. 
  23. Патриот летит на Запад. Где и как отдыхает Алексей Пушков. Собеседник. 2018-01-16. 
  24. Драгунова, Ольга. (2011-06-08). Чёртова дюжина Алексея Пушкова. Газета «Караван + Я», № 23 (795). Процитовано 2016-11-03.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  25. Ирина Петровская. "Постскриптум": в "Известиях" обнаружен враг России. Лениздат. 2005-12-02. 
  26. В обстановке доминирующей паранойи. Антон Орех — о новом выпуске «Постскриптума» Алексея Пушкова. Открытая Россия. 2017-09-25. Архів оригіналу за 2018-01-02. Процитовано 2019-03-09. 
  27. Винтажная пропаганда. Антон Орех — о смеси ужастиков и «русофобии» в программе Пушкова. Открытая Россия. 2017-12-04. Архів оригіналу за 2018-01-02. Процитовано 2019-03-09. 
  28. "Ша, ребята!". Известия. 2003-04-25. 
  29. "Терпимость понятно к чему". За что Пушков мочит Улицкую?. Собеседник. 2015-07-26. 
  30. Галімов Е.//чи Були американці на Місяці. «Московський комсомолець» 16 грудня 2017.
  31. Галімов Е.//чи Були американці на Місяці, продовження: Пушков пішов далі. «Московський комсомолець» 14 січня 2018.
  32. Академік Ерік Галімов: чи Були американці на Місяці. Російська академія наук, новини. 16.01.2018.
  33. Базилевский, 2017
  34. Групи депутатів Держдуми вручили медалі Міноборони за законодавче сприяння операції Збройних сил Росії в Сирії
  35. XXV Благотворительный Бал прессы. Союз журналистов России. 9 февраля 2017. Процитовано 16 февраля 2017. 
  36. США ввели нові санкції проти сімох громадян РФ і 17 російських компаній
  37. Власти Украины опубликовали список невъездных российских журналистов. Росбалт. 2014-08-28. 
  38. Санкционные списки против российских граждан и компаний. 18.07.2014. 

Посилання[ред. | ред. код]