Південний острів (Нова Зеландія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

острів
Південний острів
англ. South Island
Turbid Waters Surround New Zealand - crop.jpg

Карта
NZSouthIsland.png
Географія
44°00′ пд. ш. 170°30′ сх. д. / 44.000° пд. ш. 170.500° сх. д. / -44.000; 170.500Координати: 44°00′ пд. ш. 170°30′ сх. д. / 44.000° пд. ш. 170.500° сх. д. / -44.000; 170.500
Акваторія Тасманове море
Площа 151 215  км² 
Довжина 840  км
Найвища точка 3 724 м 
Країна
Нова Зеландія
Адм. одиниця Нова Зеландія
Населення 1 008 000 (2007)
Південний острів. Карта розташування: Нова Зеландія
Південний острів
Південний острів
Південний острів (Нова Зеландія)

CMNS: Південний острів на Вікісховищі

Південний острів (англ. South Island, маорі: Te Wai Pounamu) — один з островів на яких розташована Нова Зеландія, знаходиться в південній частині Тихого океану на південному-сході від Австралії.

Географія[ред. | ред. код]

Острів витягнутий з північного сходу на південний захід на 840 км. Від Північного острова відокремлюється протокою Кука, від острова Стюарт — протокою Фово. Із заходу омивається водами Тасманова моря, зі сходу і південного сходу — водами Тихого океану. Площа острова — 151 215 км².

Природа острова[ред. | ред. код]

У західній частині острова підноситься пасмо складчастих гір — Південні Альпи, в межах яких знаходиться покрита сніжною шапкою найвища вершина гора Кука (3754 м). У горах нараховується 360 льодовиків, найбільші з яких — Тасман (довжина 29 км, площа 156 км²), Франца-Йосифа, Аспайрінг і Фокс. Характерні глибокі U-подібні долини, сильно розчленований рельєф і холодні озера довгастої форми — Те-Анау, Манапоурі, Уакатіпу, Уанака, Хавеа, Пукакі, Текапо, Колрідж, Роторуа та інші.

Кентерберійська рівнина — найбільша у Новій Зеландії низовина протяжністю близько 320 км і шириною 64 км — знаходиться на сході острова. Вона складена потужними галечниками, перекритими шаром тонкозернистих пісків і глини товщиною до 3 м. На півдні лежить низовина Саутленд, друга за площею. На північному сході розташовані дві невеликі низовини — Нельсон і Марлборо.

Є річки льодовикового живлення — Уаїмакарірі, Ракаїа і Рангітата, води яких звичайно лише частково заповнюють вислане галькою річище. Найбільш повноводна річка Південного острова і країни — Клута (322 км), що дренує плато Отаґо.

На острові створено кілька національних парків, в тому числі Абель-Тасман, Нельсон-Лейк, Парароа, Артурс-Пасс, Маунт-Аспайрінг, Маунт-Кук, Уестланд і Фіордланд, найбільший національний парк острова, який поступається площею лише кільком національним паркам світу (Серенгеті, Вуд-Буффало ...). Крім національних парків на острові також створені великі лісопарки — Вікторія, Крейгіберн, Лейк-Сампер.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат на Південному острові в основному помірний. Середня температура становить 8 °C. Січень і лютий — найтепліші місяці, в той час як липень найхолодніший. Історичні максимуми і мінімуми: 42,4 °C (Ранджіора, Кентербері) і -21,6 °C (Офір, Отаго). Західні вітри, що панують в цих широтах, і високі гірські ланцюги Південних Альп зумовлюють те, що кліматичні умови суттєво різняться у різних регіонах — від вкрай вологого клімату на західному узбережжі до напівпосушливого в міжгірській западині Маккензі у Кентербері. Так в Крайстчерчі (на східному узбережжі) випадає щорічно 620 мм атмосферних опадів, в Інверкаргіллі (на південному узбережжі) — 1150 мм, і в Греймуті (на західному узбережжі) — 2440 мм.

Економіка[ред. | ред. код]

Південний острів має регіональний валовий внутрішній продукт 27,8 млрд дол. США (2003 рік). Головні галузі господарства: сільське господарство, електрика, газодобування, туризм.

Транспорт[ред. | ред. код]

Південний острів має мережу Державного Шосе 4 921 км.

Мережа залізниці Південного острову має дві головні лінії, дві вторинні лінії, і декілька залізничних тупикових відгалужень.

Населення[ред. | ред. код]

Населення Південного острова становить 1 135 500 осіб (червень 2018 року). Це населення є більш одноманітним, ніж на Північному острові. За даними перепису населення та жителів 2013 року 88,2 відсотка жителів острова визначили європейську етнічну приналежність, 8,7 відсотка — маорі, 5,6 відсотка — азіати, 2,2 відсотки мають тихоокеанське походження, 0,8 відсотка — середньосхідне, латиноамериканське або африканське походження та 2,1 відсотка — інший етнос (головним чином «новозеландці»).

Вісімнадцять відсотків населення Південного острова народилися за кордоном, порівняно з 27,5 відсотками на Північному острові. Британські острови — це найбільший регіон походження, на який припадає 37,9 відсотків населення, що народилося за кордоном.

Близько 48,6 відсотків населення сповідують християнство, а 3,1 відсотка — нехристиянські релігії, тоді як 45,8 відсотків — нерелігійні. Англіканство є найбільшою християнською конфесією на Південному острові (12,7 %), далі слідують католицизм (12,1 %) та пресвітеріанство (1,7 %).


Станом на червень 2018 року Південний острів має 14 міських районів з населенням понад 10 000: Крайстчерч (377 200), Данідін (104 500), Нельсон (49 300), Інверкаргілл (48 700), Тімару (28 300), Бленім (26 400), Ашбертон (19 600), Рангіора (18 400), Роллстон (16 350), Квінстаун (15 650), Річмонд (15 000), Мосгайл (13 400), Оамару (13 150), Каїапої (11 850).

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Адміністративно острів розподілений на 7 регіонів, котрі у своєму складі мають 23 територіальних управління.

Регіони Південного острова
# Назва Англійська Маорі Центр Площа
(тис. км2)[1]
Населення
(оц.2013-07-01)[2]
Код
(ISO 3166-2)
10 Тасман* Tasman Te Tai-o-Aorere Річмонд 9 786 48 600 NZ-TAS
11 Нельсон* Nelson Whakatū Нельсон 445 46 800 NZ-NSN
12 Марлборо* Marlborough Tauihu Бленім 12 484 45 900 NZ-MBH
13 Уест-Кост West Coast Te Taihau ā uru Греймут 23 336 32 700 NZ-WTC
14 Кентербері Canterbury Waitaha Крайстчерч 45 346 566 000 NZ-CAN
15 Отаго Otago Ō Tākou Данідін 31 990 213 200 NZ-OTA
16 Саутленд Southland Murihiku Інверкаргілл 34 347 94 800 NZ-STL
Південний острів South Island Te Waipounamu 160 818 1 048 200 NZ-S
* — Регіональні ради, котрі також мають функції територіального управління.

Галерея зображень[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нова Зеландія ((англ.)). Geohive.com. 2014-03-05. Архів оригіналу за 2011-07-14. Процитовано 2014-06-13. 
  2. Всенаціональна оцінка населення ((англ.)). Статистика Нової Зеландії. 2013-10-22. Процитовано 2014-06-13. 

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

  • «Австралия и Океания. Антарктида» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 231-266 (рос.)
  • Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 76-77 (рос.)