Південнокавказький газогін
| Південнокавказький газогін | |
| Галузь промисловості | нафтова промисловість |
|---|---|
 | |
| Країна |
 Туреччина |
.svg) | |
Газогін Баку — Тбілісі — Ерзурум (Південно-Кавказький газогін) — газогін, яким передбачається прокачування газу з родовища Шах-Деніз (Азербайджан) до південно-західного кордону Туреччини. Офіційно відкритий 25 березня 2007[1]. Передбачалося, що до 2017 пропускна потужність газогону сягне 25 млрд м³ на рік.
Технічна характеристика[ред. | ред. код]
Діаметр газогону — 42 дюйми, протяжність становить 970 км (442 км в Азербайджані, 248 км в Грузії і 280 км від грузино-турецького кордону до Ерзуруму). Довжина кожної рури — 11,5 м. Первісна пропускна здатність газогону, склало 8,8 млрд м³ газу на рік[2]. Для другого етапу розробки родовища Шах-Деніз, потужність буде збільшена до 25 млрд м³ шляхом додавання додаткових циклів і двох нових компресорних станцій, кошторисною вартістю $ 3 млрд. Газогін має потенціал, для транспортування газу туркменських і казахських виробників через запланований Транскаспійський газогін. Азербайджан запропонував розширити його потужність до 60 млрд м³ через будівництво другої лінії газогону[3].
Постачання труб здійснювала японська компанія Sumitomo Metal Industries. Підрядниками проекту були грецька компанія CCIC (в Азербайджані) і французько-американський альянс Spie Capag/Petrofac (у Грузії), ці ж компанії були підрядниками на будівництві азербайджанської і грузинської ділянок нафтогону «Баку-Тбілісі-Джейхан»[4].
Фундатори[ред. | ред. код]
У проекті південно-кавказького газогону беруть участь:
- BP-Azerbaijan (технічний оператор) — 25,5 %,
- Statoil (комерційний оператор) — 25,5 %,
- ГНКАР — 10 %,
- LUKoil — 10 %,
- NICO — 10 %,
- Total — 10 %,
- TPAO — 9 %.[4]
На терені Азербайджану і Грузії газогін проходить паралельно нафтогону БТД (в 10-28 метрах). У ряді місць використана можливість одночасного укладання рур ПКТ і БТД, що дозволило звести до мінімуму вплив на довкілля або вплив до географічних небезпек[5]
Економічний ефект[ред. | ред. код]
Перша мета газогону подача газу до Туреччини і Грузії . Будучи транзитною країною, Грузія має права відбирати 5% від річного потоку газу по газогону замість тарифу і може придбати ще 0,5 млрд м³ газу на рік за пільговою ціною. У довгостроковій перспективі Південно-Кавказький газогін буде постачати до Європи каспійський природний газ через планований Південний газовий коридор, що має складатися з Трансадріатичного і Трансанатолійського газогонів[6]
Дивись також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кавказ. МЕМО.РУ
- ↑
Shah Deniz taps primed. Upstream Online. NHST Media Group. 14 вересня 2006.
(необхідна підписка). Процитовано 6 квітня 2008.
- ↑ Socor, Vladimir (11 вересня 2012). Azerbaijan Drives the Planning on Trans-Anatolia Gas Pipeline Project. Eurasia Daily Monitor. Т. 9, № 164. Jamestown Foundation. Процитовано 12 вересня 2012.
- ↑ а б ИНМАРСИС
- ↑ Экспортные трубопроводы
- ↑ Socor, Vladimir (15 січня 2014). SCP, TANAP, TAP: Segments of the Southern Gas Corridor to Europe. Eurasia Daily Monitor. Т. 11, № 8. Heritage Foundation. Процитовано 18 січня 2014.
