Південнокитайське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Південно-Китайське море)
Перейти до: навігація, пошук
Південнокитайське море
Mar de China Meridional - BM WMS 2004.jpg
Компіляція супутникових знімків Південнокитайського моря
Площа 3537 км²
Найбільша глибина 5560 м
Середня глибина 1024 м
Об'єм 3622 км³
Впадаючі річки Меконг, Сіцзян, Бруней

Південнокитайське море (малай. Laut China Selatan, в'єт. Biển Đông, кит. 南海, тагал. Dagat Luzon, інд. Laut Cina Selatan) — напівзамкнуте море в західній частині Тихого океану між Індокитаєм, Малаккою, Південним Китаєм і островами Тайвань, Лусон, Міндоро, Палаван, Калімантан, Суматра, Банка, Белітунг[1][2]. Південна межа моря проходить підводним підняттям між Калімантаном і Суматрою (приблизно 3° півд. ш.). Є частиною так званого Австрало-Азіатського середземного моря. Одне з найбільших морів Світового океану, площа моря складає 3537 км²[1], об'єм 3622 тис. км³[3].

Фізико-географічне положення[ред.ред. код]

На півночі Тайванською протокою (180 км на півночі) поєднується із Східнокитайським морем, на заході Малаккською протокою (30 км у найвужчому місті) поєднується із Андаманським морем, на півдні протоками Карімата і Геласа поєднується з Яванським морем, на сході протоками Міндоро і Балабак поєднується з морем Сулу, протокою Баші і Лусон на північному сході поєднується з Тихим океаном[2].

Приморські країни (з півночі за годинниковою стрілкою): КНР, Китайська Республіка (Тайвань), Філіппіни, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сингапур, Таїланд, Кампучія, В'єтнам.

Locatie Zuid-Chinese Zee.PNG Karta CN SouthChinaSea.PNG
Акваторія моря
без Сіамської затоки
Острови моря (англ.)

Узбережжя порізане слабко, берега переважно низькі[3].

Затоки мілководні (до 50-70 м): Бакбо, Сіамська[2][4].

Острови: найбільший острів Хайнань, також острови Лабуан, Батан, Бінтам, Сінгапур, багато архіпелагів невеличких коралових островів: Наньшацюньдао (Спратлі), Сішацюньдао (Парасельські), Бунгуран (Натуна), Анамбас, Дуншацюньдао (Пратас)[2]. Поблизу узбережжя острови являють собою затоплене продовження материкових гір, острови східної частини моря — коралові.

Biển Quy Nhơn.jpg Ha Long Bay.jpg Aerial view of Bucana, 2005-03-31 010605.jpg Maobitou Cape 03.jpg Bako mangrove01.jpg
Узбережжя
Центрального В'єтнаму
Бухта Халонг
у затоці Бакбо
Узбережжя Палавану
Мис Маобіту,
Тайвань
Узбережжя Сараваку

Геологія і рельєф дна[ред.ред. код]

Для Південнокитайського моря характерні активна тектонічна діяльність, часті підводні землетруси, підводні вулканічні виверження[5]. Середня глибина 1024 м[1].

У рельєфі дна Південнокитайського моря можна виділити 3 зони[4]:

  • Континентальний шельф. Більше половини площі моря. Найбільш розвинений в північній і південно-західній частині моря. Глибини Зондського шельфу 30-80 м, поблизу края до 150[1].
  • Континентальний схил і підводні схили островів. Східчастої структури, до глибин 3000-3600 м.
  • Підводна западина. Північно-східна частина моря з глибинами більше 4000 м (найбільша 5560 м, 5245 м[5])[1].

Південна частина моря має досить складний рельєф дна, багато островів, безліч рифів і мілин, вона відділяється від глибокої північної частини крутим уступом (1500 м)[4]. Ґрунти на великих глибинах — мул, на мілководдях — піщанистий мул, місцями камінь, галька[3].

У надрах шельфу Південнокитайського моря прогнозовано зберігається 3,1 млрд нафти, що є предметом суперечки приморських країн[6].

Relief Map of South China Sea.png South China Sea.jpg Swallow Reef7.jpg
Рельєф дна моря
Рельєф дна
північної частини моря
Мілина коралового рифу

Клімат[ред.ред. код]

Північні й центральні частини моря лежать у субекваторіальному, а південна - в екваторіальному кліматичному поясі[7]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Загалом циркуляція мусонного типу, узимку переважає північно-східний мусон, влітку — південний й південно-західний, менший за тривалістю й силою[3][5]. Швидкість вітру під час зимового мусону сягає 16—18 м/с на півночі, 12—14 м/с у центральній акваторії, 13—15 м/с на півдні[4]. Сезонні амплітуди температури повітря незначні. Середня температура лютого від +15 °C на півночі, до +25 °C на півдні, середня температура серпня від +27 °C до +28 °C[5]. Влітку й восени над морем часто проходять тайфуни, що йдуть із західної частини Тихого океану, інколи утворюються й над самим морем (влітку північніше за 15° пн. ш, восени — південніше)[3][4]. Час проходження тайфуну над морем — 5-12 діб[4]. Атмосферні опади — 2000—2500 мм на рік[5]. На півдні увесь рік панують екваторіальні повітряні маси. Клімат жаркий і вологий зі слабкими нестійкими вітрами. Сезонні амплітуди температури повітря часто менші за добові. Зволоження надмірне, часті зливи й грози[8].

Digramme climatique Hong Kong.JPG Klima kualaterengganu.jpg 26W Dec 11 2011 0610Z.jpg Natuna Sea.jpg Typhoon in Hong Kong.jpg
Кліматограма
Гонконгу (північ моря)
Кліматограма
Куала-Тренгану (південь моря)
Хмарність над морем
у грудні
Хмарність над морем
поблизу островів Натуна
Тайфун над Гонконгом

Гідрологія[ред.ред. код]

У море впадають річки: Меконг, Менам, Хонгха (Червона), Сіцзян, Капуас, Раджанг[2]. Площа водозбірного басейну Меконгу становить 1 млн км², у гирлі велика дельта з протоками завширшки 2-20 км, під час повені річка виносить у море багато мулу (250 тонн/км³)[4].

Циркуляція вод Південнокитайського моря зумовлена дією мусонів, взимку має циклонічний характер, а влітку — антициклонічний[1]. У західній частині моря влітку південні морські течії, взимку — північні (середня швидкість 1 км/год); в східній частині моря морські течії непостійні, невеликої потужності[5]. Характерним для морської циркуляції є надходження вод Північно-пасатної морської течії Тихого океану взимку через Тайванську і протоку Баші, а влітку через південну протоку Карімата. Водообмін моря з іншими акваторіями океану значно ускладнений глибинами проток: Тайванська — найбільша глибина 70 м, Карімата і Геласа — до 40 м, Малаккський — до 30 м[4]. Основний водообмін відбувається через глибоку западину (2500 м) протоки Баші між Тайванем і Лусоном у північній, найглибшій частині моря (глибинні води Півдненно-Китайського моря і Філіппінського — гомогенні); через глибокі протоки Міндоро (450 м) і Балабак водообмін із морем Сулу незначний[4]. Фізико-географічне положення моря зумовлює утворення 3-х взаємопов'язаних типів циркуляції морських вод:

  • поверхнева мусонна течія, найбільш виражена в західній частині моря;
  • горизонтальна, під час північно-східного мусону в східній частині моря протитечія йде на північ;
  • вертикальна, під час мусонів[4].

Припливи у морі складного характеру, добові й мішані, у Тайванській протоці півдобові, висотою до 5,9 м,[5]. На узбережжі Північного В'єтнаму висота припливів 3-4,5 м; Центрального — 1,2-1,6 м; Південного — 2-4 м[4]. Швидкості припливних течій 10-150 см/с, в залежності від конфігурації узбережжя й рельєфу дна. У річкових системах припливні хвилі переміщуються зі швидкістю 15-25 км/год на відстані до 180 км у Хонгха, до 400 км у Меконзі[4].

Найбільша протяжність моря збігається із напрямком мусонів, що спричинює взимку велике хвилювання в північній частині акваторії (хвилі завишки 7 м, завширшки 170 м), повторюваність 5-бального хвилювання складає 30 %; влітку хвилювання знижується, 5-бальне хвилювання у 15 % (60 % зиб)[4]. Висота хвиль при вітрах в затоці Бакбо складає 3-4 м (до 8 м під час тайфунів), Сіамська затока більш мілководна й захищена, але й тут хвилі можуть сягати 5 м висоти[4].

Сезонні коливання рівня морської води збігаються із мусонною циркуляцією: максимальний рівень на західному узбережжі в жовтні-березні, на східному — серпень-вересень[4]. Вітрові нагони найбільші на західному мілководному узбережжі, південно-східні мусонні вітри до якого підходять прямовисно. Особливо небезпечні вітрові нагони води від тайфунів, що збігаються у часі з припливами (2,5 м на узбережжі В'єтнаму, до 6 м — Південний Китай)[4]. При виході на суходіл тайфуни можуть підтоплювати рисові поля солоною морською водою (в дельті Меконгу на відстань 100 км), зона найбільшого нагону води знаходиться за 3-18 км праворуч від центру циклону[4].

Mekong River watershed.png Zhujiangrivermap.png Mekong delta.jpg Vietnam 08 - 157 - sunset over the delta (3186483019).jpg
Водозбірний басейн
Меконгу
Водозбірний басейн
Сіцзяну
Дельта Меконгу
супутниковий знімок
Рисові чеки
дельти Меконгу

Середня температура морської води на поверхні на півночі в лютому +20 °C, в серпні +28 °C; на півдні в лютому +27 °C, в серпні +29 °C; в Сіамській затоці й на півдні цілий рік вода не охолоджується нижче +28 °C[5]. Сезонні коливання температури найбільші в Тайваньській протоці — 14 °C, найменший в Сіамській затоці — 4 °C[4]. Глибше 200 м термохалінні характеристики слабко реагують на коливання зовнішніх умов. Глибше 2000 м температура води (+2,3 °C) і солоність (34,63 ‰) практично не коливаються протягом року[5]. Взимку термоклин (шар завтовшки 70-90 м, градієнт 26→12 °C) залягає на глибинах 70-80 м (150 м поблизу берегів), влітку, через згінні процеси південних течій, термоклин (шар завтовшки 120—140 м, градієнт 29→12 °C) підіймається до глибин 30-40 м[4].

Гідрохімія[ред.ред. код]

Солоність морської води змінюється від 31,0—33,0 ‰ влітку до 31,5—34,0 ‰ взимку[5]. На розподіл солоності в акваторії моря впливають мусонна циркуляція, атмосферні опади й річковий стік в західній і південній частині. Взимку солоний язик із Тайванської протоки спускається на південь західним узбережжям, а на сході протитечія зменшує солоність вод; влітку антициклональна циркуляція відносить далеко на північ прісні води Меконгу. Галоклин у морі формується нижніми субтропічними водними масами із максимумом солоності, що формуються в зоні пасатів; глибина 175 м у відкритому морі, 150 м поблизу узбереж[4]. У районі протоки Баші солоність океанічних вод дорівнює 34,9 ‰, температура — 23 °C, вміст кисню — 4,5 мл/л[4]. Глибинні води досить однорідні за структурою й подібні до вод Філіппінського моря, солоність на глибинах 2000 м складає 34,5…34,68 ‰, місткість кисню — 2,5 мл/л[4].

Біологія[ред.ред. код]

У водах Південнокитайського моря мешкає 900 видів риб, 60 % — види тропіків Тихого й Індійського океанів, 30 % — теплолюбні риби помірних широт. Південнокитайське море багате на рибні ресурси (приблизно 20 видів):

У морі окрім риби ведеться вилов морських черепах (Chelonioidea), устриць і трепангів[1].

Layang-Layang diving28.jpg Layang-Layang diving22.jpg Pink-wing flying fish.jpg Hawaii turtle 2.JPG Dried sea cucumber.jpg
Риби коралових рифів
островів Спратлі
Мушля тридакни
Летюча риба
Зелена черепаха
Сушені трепанги

Історія[ред.ред. код]

Територіальні претензії приморських держав (англ.)
Територіальні претензії Китаю (англ.)

Море з доісторичних часів було обжите людством, годувало й поєднувало східно-азійські народи. Довгий час Південнокитайське море слугувало перехрестям китайської й індійської цивілізацій, що принесли сюди засади державності, індуїзм, буддизм, а пізніше, з арабами сюди прийшов іслам. Першими європейцями, що з'явились тут в 1521 році були іспанці навколосвітньої експедиції Фернана Магеллана. Вже в 1553 році португальці отримали право на якірну стоянку і морську торгівлю у півострова Макао, подолавши китайську імператорську заборону XIV сторіччя на торгівлю з іноземцями[6]. З часом Макао перетворився на португальську колонію. У 1589 році на карті світу фламандського картографа Абрахама Ортелія (1527—1598) з'являється деталізована карта моря[6]. У 1806 році тут на шлюпах «Нева» і «Надія» побували Іван Федорович Крузенштерн (1770—1846) і Юрій Федорович Лисянський (1773—1837), учасники першої російської навколосвітньої подорожі[6]. У 1840—1842 і 1856—1860 роках море стало ареною опіумних воєн Франції і Британії проти Китаю, у результаті яких останній відійшов півострів Цзюлун з Гонконгом[6]. У 1939 році острова Південнокитайського моря були окуповані японцями, створені військові комунікації, станції стеження, попереднього виявлення об'єктів і оповіщення, порт для гідролітаків, база підводних човнів, злітно-посадкова смуга. Проте вже 1945 року були вибиті звідти союзними військами[6]. За часів воєнного конфлікту тут розквітло піратство під проводом Вонга Кунгкіта, справу якого після смерті продовжила його дружина, легендарна мадам Вонг (1920-?)[6]. Під час В'єтнамської війни море було важливою військовою ареною. Незважаючи на те, що усі приморські країни, за виключенням КНР і Китайської Республіки, на початок XXI століття входять до військово-економічного альянсу АСЕАН, море залишається ареною суперництва за його ресурси, на острови Спратлі претендує 6 держав (В'єтнам, Китай, Тайвань, Малайзія, Філіппіни, Бруней).

Господарське використання[ред.ред. код]

Південнокитайське море перетинає багато транспортних шляхів, що поєднують порти Східної і Південно-Східної Азії з портами Австралії, Індії, Африки[5]. З прадавніх часів народи моря займались виловом риби (у північній частині за допомогою бакланів) й інших дарів моря, збиранням перлів (тепер здебільшого вирощують штучно на фермах). У 1934 році тут була виловлена найбільша перлина в світі (6 кг, 14 х 24 см) у вигляді голови в тюрбані, через що названа «Головою Аллаха» й продана за 42 млн американських доларів[6]. На узбережжі моря, використовуючи кліматичні, морські й природні ресурси у поєднанні з дешевою робочою силою, масово розвивається туризм. Задля збереження біорізноманіття моря й рекреаційно-просвітницьких цілей збудовані національні морські парки My-Ko-Анг-Тхонг (Таїланд) і Сіміладжау (Малайзія)[6].

Порти[ред.ред. код]

Найважливіші морські порти: Гонконг, Гуанчжоу, Шаньтоу, Бехай, Юйлінь, Хайкоу, Чжаньцзян, Аоминь (Китайська Народна Республіка), Гаосюн (Тайвань), Маніла (Філіппіни), Хошимін, Дананг і Хайфон (В'єтнам), Банґкок (Таїланд), Кота-Кінабалу, Кучінг, (Малайзія), Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Понтіанак (Індонезія), Сінгапур[2].

Psa keppel.JPG SaigonPort2011.jpg Cranes and Squatters at Manila North Harbor.JPG Hong Kong IMG 5800.JPG KK WaterFront View.jpg
Порт Сингапуру
Порт Хошиміну
Північна гавань
порту Маніли
Порт Гонконгу
Порт Кота-Кінабалу

Екологія[ред.ред. код]

Екологічні умови моря в останні десятиліття XX століття значно погіршилися у зв'язку із забрудненням акваторії нафтовою плівкою, через збільшення транспортних потоків, початком нафтовидобування на шельфі. Нафтові грудочки поширені в поверхневому шарі води навіть у відкритій частині моря[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Південнокитайське море // Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1974–1985.
  2. а б в г д е (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  3. а б в г д Южно-Китайское море // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я (рос.) Залогин Б. С, Косарев А. Н. Моря (Природа мира). — М.: Мысль, 1999. — 400 с., ил., карт., схем. ISBN 5-244-00624-Х
  5. а б в г д е ж и к л м н (рос.) Южно-Китайское море // Краткая географическая энциклопедия. Том 5: Юдома — Яя. Дополнения. / Главный редактор Григорьєв А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1966. — 544 с. з ілюстраціями та картами.
  6. а б в г д е ж и к (рос.) Южно-Китайское море на сайті Планета Земля. Віртуальна подорож.
  7. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  8. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.

Посилання[ред.ред. код]

  • (англ.) The South China Sea Project — картографічний проект Google Earth's присвячений морю (запис у блозі).
  • (англ.) South China Sea Virtual Library — віртуальна бібліотека матеріалів про море.