Очікує на перевірку

Північна Європа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Північна Європа.
Основні регіони Європи.

Півні́чна Євро́па — політичний і географічний регіон Європи, що охоплює держави Скандинавії та прилеглі території (країни та регіони). Північний регіон Європи має кілька визначень. Вужче визначення описує Північну Європу як територію приблизно на північ від південного узбережжя Балтійського моря, що знаходиться приблизно на 54° північної широти, поки ширше визначення може ґрунтуватися на інших географічних факторах, таких як клімат та екологія.

Класифікація

[ред. | ред. код]

Існують різні визначення Північної Європи, які завжди включають нордичні країни, часто британські острови та балтійські країни, а іноді навіть і Ґренландію.

Геосхема ООН

[ред. | ред. код]
Субрегіони Європи за геосхемою ООН.
   Північна Європа

Геосхема ООН — це система, розроблена Статистичним відділом ООН, яка поділяє країни світу на регіональні та субрегіональні групи на основі класифікації кодування M49. Поділ зроблено для статистичної зручности та не передбачає жодних припущень щодо політичної чи іншої приналежности держав або територій.[1]

У геосхемі ООН такі держави класифікуються як Північна Європа:[2][3][4]:

EuroVoc

[ред. | ред. код]
Європейські субрегіони згідно з EuroVoc:
   Північна Європа

EuroVoc — це багатомовний тезаурус, який підтримується Офісом публікацій Європейського Союзу[en]. У цьому тезаурусі країни Європи згруповані в субрегіони. До підгрупи Північна Європа належать такі країни:

У цій класифікації Європейського Союзу Джерсі, Гернсі, Острів Мен, Сполучене Королівство та Ірландія включені до Західної Європи.

ЦРУ

[ред. | ред. код]
Регіони Європи на основі Всесвітньої книги фактів ЦРУ:
   Північна Європа

Центральне розвідувальне управління Сполучених Штатів Америки класифікує п'ять держав як належних до «Північної Європи»:[5]

У цій класифікації Джерсі, Гернсі, Острів Мен, Сполучене Королівство та Ірландія включені до Західної Європи, а Естонія, Латвія та Литва включені до Східної Європи.

Всесвітня географічна схема для реєстрації поширення рослин

[ред. | ред. код]
Північна Європа, як визначено Всесвітньою географічною схемою для реєстрації поширення рослин.

Всесвітня географічна схема для реєстрації поширення рослин[en] — це біогеографічна система, розроблена міжнародною організацією зі стандартів інформації про біорізноманіття[en] (TDWG), раніше — Міжнародна робоча група з таксономічних баз даних. Стандарти WGSRPD, як і інші стандарти для полів даних у ботанічних базах даних, були розроблені, щоб сприяти «ширшому та ефективнішому поширенню інформації про всесвітню спадщину біологічних організмів на благо світу в цілому». Система надає чіткі визначення та коди для запису поширення рослин у чотирьох масштабах або рівнях, від «ботанічних континентів» до частин великих країн. У свою класифікацію «північна Європа» включені такі держави:[6]

Характерні риси

[ред. | ред. код]

Північна Європа має вигідне економіко-географічне положення, яке визначається такими рисами:

В історичному розвитку, географічному положенні, мові та культурі народів держав Північної Європи багато схожих рис.

Усі країни є членами ООН; Данія, Швеція, Фінляндія, Латвія, Литва і Естонія – члени ЄС; Данія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія та Швеція – члени НАТО.

Європейський клімат. Кліматична карта Кеппена-Ґейгера представлена Відділом кліматичних досліджень Університету Східної Англії та Центром глобальної кліматології опадів Deutscher Wetterdienst.

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат переважно океанічний (Cfb), вологий континентальний (Dfb), субарктичний (Dfc і Dsc) і тундровий (ET).

Географія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Балтійський регіон, Британські острови, Скандинавський півострів, Фенноскандія та Ютландія

Зазвичай Північна Європа включає такі території: Балтійську рівнину, Британські острови, Феноскандію, півострів Ютландія, що лежить на сході, і численні острови, які лежать у віддаленому від материка Північній Європі та головному європейському континент. Деколи Ґренландія також включається до Північної Європи, хоча вона лише політично європейська (див. також відносини Гренландія — Європейський Союз), входить до складу суверенної держави Королівство Данія, і не вважається географічно частиною Європи.

Територія частково гориста, включаючи північні вулканічні острови Ісландія та Ян-Маєн, а також гірське західне узбережжя, Шотландію та Скандинавію, а також часто включає частину великої рівнини на схід від Балтійського моря.

Ґольфстрим принаймні незначно впливає на клімат усього регіону. Із заходу клімат змінюється від морського до морського-субарктичного. На півночі та в центрі Північної Європи клімат зазвичай субарктичний або арктичний, а на сході клімат переважно субарктичний і помірний / континентальний.

Так само, як і клімат, і рельєф змінюються в регіоні, так само змінюється рослинність, з рідкою тундрою на півночі та високими горами, бореальними лісами в північно-східних і центральних регіонах, помірними хвойними лісами (раніше більшість з них були в Гайлендсі та південний захід Норвегії) і помірними широколистяними лісами, що ростуть на півдні, заході та помірному сході.

Демографія

[ред. | ред. код]
Карта Європи, що показує найбільші релігії за регіонами. Іслам представлений зеленим кольором, східне православне християнство — синім, римо-католицизм — фіолетовим, а інші кольори представляють гілки протестантизму.

Держави Північної Європи, як правило, мають розвинену економіку та одні з найвищих стандартів життя у світі. Вони часто отримують високі оцінки в опитуваннях, що вимірюють якість життя, таких як індекс людського розвитку. За винятком Сполученого Королівства, вони, як правило, мають невелике населення порівняно зі своїм розміром, більшість з яких живуть у містах. Якість освіти в більшості держав Північної Європи високо оцінюється в міжнародних рейтингах, а Естонія та Фінляндія очолюють список серед держав PISA в Європі.

Мова

[ред. | ред. код]

Германські мови широко поширені в північній Європі, причому їхня гілка — скандинавські мови, є найпоширенішою групою мов на Фарерських островах (фарерська), [7] в Ісландії (ісландська),[8] Данії (данська),[9] Норвегії (норвезька) [10] і Швеції (шведська).[11] Західногерманська англійська мова є найпоширенішою першою мовою на Джерсі, Гернсі, острові Мен, Сполученому Королівстві та Республіці Ірландія, однак західногерманською скотс (шотландська рівнинною) також розмовляють як мовою меншини в деяких частинах Шотландії та Ірландії.[12][13][14][15] Крім цього, фінські мови, зокрема фінська та естонська, є найпоширенішими першими мовами Фінляндії[16] та Естонії[17] відповідно. Балтійські мови, як-от: литовська та латиська, є найпоширенішими мовами Литви[18] та Латвії.[19] На Британських островах розмовляють кількома кельтськими мовами, включаючи бритонську валлійську та гойдельську шотландську ґельську та ірландську. Кельтські корнська та менська мови були відроджені після того, як їх класифікували як вимерлі, і тепер ними в обмеженій мірі розмовляють у Корнуоллі та на острові Мен.[15] На островах Джерсі та Гернсі розмовляють діалектами норманнської мови, джерсійським[en] і гернсійським[en], хоча вони внесені до списку таких, що перебувають під загрозою зникнення через зростання популярности англійської мови на островах.[20][21]

Також хоч це не найпоширеніші перші мови в будь-якій державі, саамські мови, такі як північносаамська, лулесаамська, кільдинська[en] та південносаамська, поширені в транснаціональному регіоні Сапмі та внесені до списку зникаючих[22], як і балтійсько-фінські вепська та карельська мови.

Релігія

[ред. | ред. код]

Протягом раннього середньовіччя Католицька церква поширилася на північ Європи та поширювала християнство серед германських народів.[23] Християнство досягло народів Скандинавії та Балтійського регіону в наступні століття. Латиниця разом із впливом західного християнства поширилися на північ від Риму, що призвело до появи писемности англійською, німецькою, нідерландською, данською, норвезькою, шведською, ісландською, латвійською, литовською, естонською, фінською та саамськими мовами. Саами були останніми народами, які були прийняли християнство аж у XVIII столітті.[24]

Регіональне співробітництво

[ред. | ред. код]

Нова Ганзейська ліга[en] в Європейському Союзі включає більшість північноєвропейських держав, а також Нідерланди. Також існують такі об'єднання як Нордично-балтійська вісімка, Балтійська асамблея, Балтійська рада міністрів[en], Північний форум майбутнього[en], Північно-західна рада[en], Північна рада, Північноєвропейське оборонне співробітництво, Північний Паспортний Союз тощо.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ UNSD — Methodology. unstats.un.org. Процитовано 17 June 2019.
  2. ↑ UNSD — Methodology. unstats.un.org. Процитовано 17 June 2019.
  3. ↑ United Nations Statistics Division- Standard Country and Area Codes Classifications (M49)
  4. ↑ World Population Prospects Population Database. Архів оригіналу за 20 квітня 2010. Процитовано 8 березня 2011.
  5. ↑ Field listing: Location. CIA World Factbook. Архів оригіналу за 24 May 2011. Процитовано 30 July 2017.
  6. ↑ Brummitt, R. K. (2001). World Geographical Scheme for Recording Plant Distributions (PDF) (вид. 2nd). International Working Group on Taxonomic Databases For Plant Sciences (TDWG). Архів оригіналу (PDF) за 25 January 2016. Процитовано 27 July 2021.
  7. ↑ The Faroese Language. faroeislands.fo. Архів оригіналу за 16 August 2021. Процитовано 27 June 2021.
  8. ↑ Act [No 61/2011] on the status of the Icelandic language and Icelandic sign language (PDF). Ministry of Education, Science and Culture. с. 1. Архів (PDF) оригіналу за 11 October 2017. Процитовано 15 November 2013. Article 1; National language – official language; Icelandic is the national language of the Icelandic people and the official language in Iceland. Article 2; The Icelandic language — The national language is the common language of the Icelandic general public. Public authorities shall ensure that its use is possible in all areas of Icelandic society. All persons residing in Iceland must be given the opportunity to learn Icelandic and to use it for their general participation in Icelandic society, as further provided in leges speciales.
  9. ↑ Lewis, M. Paul, ред. (2009). Ethnologue: Languages of the World (вид. 16th). Dallas, Texas: SIL International. ISBN 978-1-55671-216-6. Архів оригіналу за 27 December 2007. Процитовано 27 August 2012.
  10. ↑ Vikør, Lars. Fakta om norsk språk. Архів оригіналу за 3 February 2014. Процитовано 9 February 2014.
  11. ↑ Parkvall, Mikael (2009). Sveriges språk. Vem talar vad och var? (PDF). RAPPLING 1. Rapporter Från Institutionen för Lingvistik Vid Stockholms Universitet: 24. Архів (PDF) оригіналу за 20 September 2014. Процитовано 1 January 2023.
  12. ↑ Facts about Jersey. Government of Jersey. 30 November 2015. Архів оригіналу за 21 December 2019. Процитовано 4 January 2023.
  13. ↑ Languages – Languages. BBC. Архів оригіналу за 2 November 2020. Процитовано 1 January 2023.
  14. ↑ Ranelagh, John (1994). A Short History of Ireland (англ.). Cambridge University Press. с. 118. ISBN 978-0-521-46944-9. Архів оригіналу за 18 September 2023. Процитовано 1 January 2023.
  15. ↑ а б Atlas of the World's Languages in Danger. unesdoc.unesco.org. с. 39—40, 164—165, 182—183. Архів оригіналу за 20 September 2022. Процитовано 31 December 2022.
  16. ↑ Språk i Finland [Language in Finland]. Institute for the Languages of Finland (швед.). Архів оригіналу за 4 January 2023. Процитовано 4 January 2023.
  17. ↑ The Estonian Language. Estonica.org. Архів оригіналу за 3 July 2020. Процитовано 15 October 2022.
  18. ↑ Rodiklių duomenų bazė. Oficialiosios statistikos portalas. osp.stat.gov.lt (lt-LT) . Архів оригіналу за 4 January 2023. Процитовано 4 January 2023.
  19. ↑ Dažādu tautu valodu prasme. vvk.lv (латис.). Архів оригіналу за 11 October 2017. Процитовано 4 January 2023.
  20. ↑ Endangered Languages Project – Jèrriais (англ.). Архів оригіналу за 11 December 2019. Процитовано 10 September 2019.
  21. ↑ Sallabank, Julia (1 July 2013). Can majority support save an endangered language? A case study of language attitudes in Guernsey. Journal of Multilingual and Multicultural Development. 34 (4): 332—347. doi:10.1080/01434632.2013.794808. ISSN 0143-4632. Архів оригіналу за 18 September 2023. Процитовано 4 January 2023.
  22. ↑ Atlas of the World's Languages in Danger. unesdoc.unesco.org. с. 39—40, 164—165, 182—183. Архів оригіналу за 20 September 2022. Процитовано 31 December 2022.
  23. ↑ Tanner, Norman. New Short History of the Catholic Church. с. 41.
  24. ↑ Kenneth Scott Latourette, A history of expansion of Christianity. Vol 2. The thousand years of uncertainty: AD 500–AD 1500 (1938) pp. 106–43.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Північна_Європа&oldid=43682386