Підводний хребет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Океанічні хребти

Підводні хребти (рос. подводные (океанические) хребты, англ. submarine (oceanic) ridges, нім. submarine (ozeanische) Gebirgszüge m pl) — гірські підняття дна океанів та морів. В межах підводних окраїн материків зустрічаються рідко. В зоні переходу від материків до океанів представлені г.ч. острівними дугами, а також хребтами на дні котловин окраїнних морів (наприклад, хребет Ямато в Японському морі). На ложі океану розповсюджені брилові, складчасто-брилові та вулканічні хребти.

Особливий вид підводних хребтів – серединно-океанічні хребти.

Підводний (океанічний) бриловий хребет – вузьке високе, майже прямолінійне, як правило, асейсмічне гірське підняття (горст) на дні океану, яке вивищується над океанічними плитами (таласопленами) на сотні-тисячі метрів. Довжина – перші тисячі км, ширина – 100–200 км. Окремі ділянки брилових хребтів містять підводні вулкани, які беруть участь у його формуванні. Кора під підводними бриловими хребтами складається з пухких осадів чи коралових структур (надбазальтовий шар – потужністю 2–4 км і базальтовий шар – 4–7 км). З крайовими розломами цих хребтів пов’язані аномалії магнітного поля Землі.

Приклади: хребет Ломоносова, Східно-Індоокеанічний.

Підводний (океанічний) складчасто-бриловий хребет – підводний хребет, утворений у результаті тектонічного дроблення і піднімання окремих брил земної кори. Супроводжується утворенням складок.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]