Підводні човни проєкту 611
| Підводні човни проєкту 611 | ||
|---|---|---|
| ||
 | ||
| човен-музей в Амстердамі | ||
| Під прапором |  СРСР
| |
| Спуск на воду | 1951-1957 рр (26 човнів) | |
| Виведений зі складу флоту | 1980—1996 рр | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | Великий океанський ПЧ | |
| Розробник проєкту | ЦКБ-18 | |
| Головний конструктор | С. А. Егоров | |
| Класифікація НАТО | Zulu | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 17 вузлів (32 км/год) | |
| Швидкість (підводна) | 15 вузлів (28 км/год) | |
| Робоча глибина занурення | 170 м | |
| Гранична глибина занурення | 200 м | |
| Автономність плавання | 75 діб | |
| Екіпаж | 61 особа (68 з артилеристами) | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 90,5 м | |
| Ширина корпусу найб. | 7,5 м (9,54 з стабілізаторами) | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 5 м | |
| Водотоннажність надводна | 1831 т | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | спарена 57-мм гармата СМ-24ИФ (до 1956 року) | |
| Торпедно- мінне озброєння |
Носові: 6 ТА калібру 533-мм, 4 кормові ТА калібру 533-мм (22 торпед, або 6 торпед + 32 міни) | |
| ППО | спарений 25-мм автомат 2М-8 (до 1956 року) | |
 Зображення на Вікісховищі |
||
Підводні човни проєкту 611 (Zulu) — тип великих океанських підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 26 човнів цього проєкту. Подальшим розвитком цього проєкту був успішний і масовий проєкт 641
Роботи над новим поколінням великих підводних човнів, перериваються під час німецько-радянської війни і поновилися одночасно зі створенням проєкту 613[1]. Проєкт був створений в 1947–1948 роках в ЦКБ-18 Наркомату суднобудівної промисловості, головний конструктор С. А. Єгоров. Призначенням нових човнів були дії на океанських комунікаціях, причому як проти суден противника, так і з метою захисту конвоїв союзників, мінні постановки, далека розвідка. У конструкції підводного човна помітно істотний вплив німецьких підводних човнів типу XXI, а деякі механізми були уніфіковані з будованим одночасно проєктом 613. Новинкою для радянського підводного кораблебудування стало використання зовнішніх шпангоутів міцного корпусу, що дозволило поліпшити внутрішню компоновку обладнання і механізмів.
Будівництво головного човна проєкту розпочалося 10 січня 1951 року на ленінградському суднобудівному заводі № 196 (нині — «Адміралтейські верфі»).[2] Після завершення будівництва він став найбільшим підводним човном в СРСР. Останній човен проєкту став до ладу 15 липня 1958 року. Будівництво велося на суднобудівних заводах № 196 «Судомех» в м. Ленінграді (8 одиниць) та № 402 в м. Молотовску (Сєверодвінськ) (18 одиниць)[3].[4]
Двокорпусна трохвальна, міцний корпус поділявся на сім відсіків:
- Перший відсік — носовий торпедний: шість торпедних апаратів.
- Другий відсік — акумуляторний. На верхньому ярусі знаходилися кают-компанія для офіцерів, рубка гідроакустика, душова, на нижньому ярусі — перша група акумуляторних батарей.
- Третій відсік — центральний пост, висувні пристрої.
- Четвертий відсік — акумуляторний. На верхньому ярусі — кают-компанія старшин, радіорубка, комори, камбуз, на нижньому ярусі — друга група акумуляторів.
- П'ятий відсік — дизельний. У ньому розміщувалися всі три головних дизельних двигуна і два дизель-компресора.
- Шостий відсік — електромоторний. Служив для розміщення трьох головних гребних електродвигунів.
- Сьомий — кормовий торпедний. Чотири торпедні апарати, ліжка особового складу, на нижньому ярусі — допоміжний електродвигун.[4]
Проєкт 611 був розроблений для звичайних торпедних атак для ураження цілей, якими вони були під час війни, і тому також був обладнаний обладнанням виходячи з досвіду війни. Командирський Перископ типу С-2 був німецького виробництва[5] і був доповнений Luftzielperiskop на деяких човнах. Для пошуку підводних цілей використовувався гідроакустичний комплекси «Тамір» 5ЛС і НЕЛ-4 Окрім цього на човнах були антени для активного і пасивного радара, систем впізнавання «свій — чужий» і системи довгохвильових і короткохвильових хвильових радіопередавачів/приймачів.
Артилерія: Човни спочатку були оснащені палубними спареними 57-мм гарматами СМ-24-СИФ, встановленими в передній частині рубки. Ця гармата використовувала осколково-фугасні снаряди, які були придатні в першу чергу для протиповітряної оборони. Боєпостачання проводилося з трьох змінних магазинів, скорострільність 100—150 пострілів в хвилину. Ця гармата була розроблена у 1947 році на базі авіаційної гармати С-60 Другої світової війни для ураження бойових повітряних цілей на висоті до 6000 метрів.[6] У цієї гармати було багато конструктивних недоліків, тому до 1956 року вона була знятий з озброєння човна. Від чого підводна швидкість човна збільшилася через в зниження опору води при русі в підводному положенні на один вузол.
Ще було встановлено на задній частині рубки спарену 25-мм автоматичну гармату 2М-3. Недоліком встановлення цієї гармати було те, що через наявність перископів й антен на рубці з неї неможливо було вести вогонь в сторону носа човна, тільки в сторони носа й бортів. Ця гармати були також з часом зняті з човнів, аби звільнити місце для встановлення шноркеля покращеної конструкції в задній частині рубки.
Торпедне озброєння: На човнах проєкту 611 було встановлено шість носових і чотири кормових торпедних апарати калібру 533-мм, з боєкомплектом у 22 торпеди. Або 6 торпед і 32 міни типу АМД-1000.
Підводні човни були оснащені трьома судовими дизельними двигунами типу 37Д потужністю по 2000 к.с. (1,471 кВт). Ці двигуни працювали на спалювані соляри і кисню (з навколишнього повітря). Вони працювали тільки над водою або при підводному русі з працюючим шноркілем. На них човен досягав швидкості до 18 вузлів. На великих глибинах електродвигуни живилися від свинцево-кислотних акумуляторів. Два електродвигуни ПГ-101, потужністю 1350 к.с. (993 кВт) обертали два бокових гребні вали, середній вал приводив в рух і електродвигун ПГ-102 потужністю 2700 к.с. (1985 кВт). Центральний вал міг також обертатися і від електродвигуна ПГ-104 потужністю 140 к.с. (103 кВт), котрий споживав набагато менше енергії, ніж інші двигуни і був набагато більш тихим.
Багато підводних човнів проєкту 611 піддавалися модернізаціям по тому чи іншому проєкту. Відомі проєкти 611РУ, 611РЕ, 611РА, АВ611, АВ611С, АВ611Е, АВ611К, АВ611Ц, АВ611Д, 611П, П611, В611, ПВ611.
Під керівництвом головного конструктора М. М. Ісаніна була розроблена модифікація проєкту 611, що отримала позначення «В-611». Проєкт включав оснащення човнів двома балістичними ракетами Р-11ФМ з ядерною ГЧ (головною частиною, розміщеними в подовженій рубці, по висоті усього корпусу. Був модифікований один човен — Б-67. Після його модернізації, за зміненим проєктом, отримав позначення «проєкт АВ611», в літературі зустрічаються також позначення, «А611» або «611АВ». Подібним чином були модифіковані ще 5 човнів: Б-73, Б-78, Б-79, Б-89, Б-62.
Одна з човнів був переобладнана для проведення наукових досліджень в області військово-морської науки.[7][4]
У 1980—1990 роках усі човни були виведені зі складу флоту.
- Список підводних човнів ВМФ СРСР
- Теорія підводного човна
- Підводні човни атомні за типами і країнами
- Дизельні підводні човни (за типами і країнами)
- ↑ Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 1,стор 59-61
- ↑ На смену крейсерским, vdvsn.ru, 2006/01/10
- ↑ а б в Википедия: Подводные лодки проекта 611
- ↑ submarines.narod.ru, gesichtet am 7. Juli 2011
- ↑ ZIF-24 bei navweaps.com, gesichtet am 6. Juli 2011
- ↑ Подводная атака на треску, vdvsn.ru, 2008/09/17
- А. Б. Широкорад: Советские подводные лодки послевоенной постройки Москва 1997, ISBN 5-85139-019-0.
- Н. В. Усенко, П. Г. Котов, В. Г. Реданский, В. К. Куличков: Как создавался атомный подводный флот Советского Союза Санкт-Петербург 2004, ISBN 5-89173-274-2
- Norman Polmar, Jurrien Noot: Submarines of the Russian and Soviet navies, 1718—1990. US Naval Institute Press, 1991, ISBN 0870215701.
- Oleg Bucharin, Pawel L. Podwig Russian Strategic Nuclear Forces. The MIT Press, 2004, ISBN 978-0262661812.
- Christoph Bluth: The collapse of Soviet military power. Dartmouth Pub Co, 1995, ISBN 1855214822.
- Steven J. Zaloga: Scud Ballistic Missile and Launch Systems 1955—2005. Osprey Publishing, 2006, ISBN 978-1841769479.
- Paul E. Fontenoy: Submarines: an illustrated history of their impact. ABC-CLIO, 2007, ISBN 978-1851095636.