Підводні човни типу «Резолюшен»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПЧАРБ типу Резолюшен
Resolution class.
RAF Museum Cosford - DSC08503.JPG
Модель човна в музеї RAF
Під прапором Велика Британія Велика Британія
Спуск на воду 1967–1969 рр (4 човни)
Виведений зі складу флоту 1992–1996 рр
Основні характеристики
Тип корабля Атомний підводний човен з балістичними ракетамиПідводні човни атомні з ракетами балістичними (ПЧАРБ)
Класифікація НАТО SSBN Resolution
Швидкість (надводна) 20 вузлів (37 км/год)
Швидкість (підводна) 25 вузлів (47 км/год)
Робоча глибина занурення 210 м
Гранична глибина занурення 300 м
Автономність плавания біля 70 діб
Екіпаж 143 осіб (13 офіцерів)
Вартість 110 млн.$ /човен
Розміри
Водотоннажність надводна 7500 т.
Водотоннажність підводна 8500 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 129,5 м
Ширина корпусу найб. 10,1 м
Середня осадка (по КВЛ) 9,1 м
Силова установка
  • один гребний шестилопасний низькооборотний гвинт,
  • один ядерний реактор Vickers — Rolls-Royce PWR1 потужністю 27500 к.с. (20500 кВт),
  • дві турбіни сумарною потужністю 15000 к. c (11250 kW)
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 6 ТА калібру 533-мм типу «Tigerfish»
Ракетне озброєння 16 шахтних установок для ракет Поларіс
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

Резолюшен (Resolution class) — тип ПЧАРБ ВМС Великої Британії. Було побудовано і передано флоту 4 човни. Перший проект британських ПЧАРБ спроектованих на початку 1960-х років, на основі ПЧАРБ США Лафаєт

Історія[ред. | ред. код]

Роботи зі створення ядерної зброї почалися у Великій Британії в 1940-х роках і вже в 1952 році в Австралії була успішно випробувана перша атомна бомба. На першому етапі єдиними носіями ядерних зарядів були англійські стратегічні бомбардувальники, однак вже до початку 60-х років вони застаріли а займатися розробкою нових було визначено недоцільним. Спроба створення наземних БР «Blue Streak» не вдалася. Тому командування ВМФ у травні 1962 року запропонувало уряду Великої Британії придбати БР «Поларіс», якими повинні були бути оснащені п'ять ПЧАРБ, розроблених на основі британських АПЧ типу «Веліант». Цей план отримав широку підтримку не тільки в парламенті Великої Британії, але і у Вашингтоні. У результаті в грудні 1962 року в місті Нассау на Багамських островах було підписано угоду між президентом США Джоном Кеннеді і прем'єр-міністром Великої Британії Гарольд Макмілланом (пакт Нассау) про продаж балістичних ракет «Поларіс А3» без головних частин взамін на надання території в затоці Холі-Лох в Шотландії для базування ПЧАРБ ВМС США. Таким чином, Велика Британія брала на себе зобов'язання розробити носії ракет «Поларіс», а також їх головних частин, а США повинні були надати самі ракети. Крім того, з 1962 року всі ядерні випробування Великої Британії, в тому числі боєголовок балістичних ракет морського базування стали проводитися на полігоні в штаті Невада. Процес створення ПЧАРБ типу «Резолюшен» дуже слабо освітлювався в пресі, проте відомо, що величезну допомогу в створенні підводних човнів цього типу надали фахівці Бюро Кораблебудування ВМС США.

Конструкція[ред. | ред. код]

HMS resolution model.jpg Завдяки участі американських фахівців прототипом створюваної підводного човна «Резолюшн» став американський тип «Лафайєт». Однак цей проект був доопрацьований з урахуванням технічних рішень, що застосовувалися на британських АПЛ типу «Веліант». Так, носові горизонтальні рулі були перенесені з рубки на носову частину корпусу і їх зробили такими що заховуються в легкий корпус човна . Були дещо змінені обводи легкого корпусу. У кормі вони були припідняті, а в носовій частині надбудова ракетних шахт сполучася з надбудовою, плавно спліталася з носовим краєм корпусу, що і дозволило розмістити під нею носові горизонтальні рулі.

Підводні човни типу «Резолюшн» були змішаної одно-двокорпусної архітектури. Двокорпусні конструкції були в районі носового відсіку. Корпус корабля підвищеної міцності був виконаний у формі циліндрів різних діаметрів, а в кормової краю у формі усіченого еліптичного конуса. Перехід від однієї форми корпусу до іншого, а також до різних діаметрах циліндрів здійснювався за допомогою еліптичних конічних обичайок. Краю завершувалися міцними торосферичними перегородками. Для зниження гідролокаційної помітності корпусу човнів вони були покриті гумовим протигідролокаційним покриттям.

Міцний корпус розділили на дев'ять (а не на шість, як на човнах типу «Лафаєт») відсіків плоскими водонепроникними перегородками. Це дозволило поліпшити параметри надводної непотоплюваності:

  1.  — торпедний;
  2.  — житловий, крім того в ньому розміщувалися акумуляторні батареї (АБ) і бойові пости радіотехнічного озброєння;
  3.  — відсік Головного Командного Пункту (ДКП), пости Системи Управління ракетних стрільб (СУРС) і навігаційний центр з інерціальних навігаційних системах (ІНС);
  4.  — ракетний,
  5.  — відсік допоміжних механізмів (дизель-генератор (ДГ), компресори та холодильні машини);
  6.  — реакторний,
  7.  — відсік постів управління паром — що виробляє (ППУ) і паротурбінних (ПТУ) установок,
  8.  — турбінний відсік (головного турбозубчатого агрегату (ГТЗА)),
  9.  — відсік допоміжних механізмів.

Крім того, для підвищення бойової стійкості човна було вирішено при будівництві корпусу використовувати більш міцну американську сталь HY-80 замість британської QT-35. Завдяки всім вищеописаним рішенням випробувальна глибина занурення була доведена до 300 м.

Система занурення і спливання[ред. | ред. код]

Корабель мав дві групи цистерн головного баласту — носову і кормову. Обидві перебували в легкому корпусі на краях. У кожній з груп було по три розділених побортно цистерни. Цистерни продувалися повітрям високого тиску. ПЧАРБ типу «Резолюшн» була оснащена (як і американські аналоги) системою порохових акумуляторів тиску, яка забезпечувала спливання корабля в аварійних ситуаціях. Оснащення було проведено відповідно до програми «SUBSAFE» після загибелі американського підводного човна Thresher.

Озброєння[ред. | ред. код]

Ракетне озброєння[ред. | ред. код]

Рукоятра для запуску балістичних ракет «Поларіс»

Основу озброєння підводних човнів типу «Резолюшн» становили 16 балістичних ракет «Поларіс А3T». Ці ракети були повністю ідентичні таким же ракетам, що стояли на озброєнні ВМС США. Навіть головні частини ракет (всупереч пакту Нассау) були повністю ідентичні американським. При цьому на полігоні в Неваді Велика Британія продовжувала випробовувати свої ядерні заряди. Всього було куплено 128 ракет «Поларіс А3» — подвійний боєзкомплект на кожний з човнів.

Однак ще до виходу першого підводного човна типу «Резолюшн» (Резолюшн (S22)) на перше бойове патрулювання, ВМС Великої Британії підняли перед урядом питання про підвищення ефективності МСЯС (морських стратегічних ядерних сил). Це було викликано тим, що до кінця 1964 року стало відомо про активну роботу Радянського Союзу над створенням систем ПРО, здатних захистити головні промислові та економічні центри країни. Ракетам, які були б запущені з підводних човнів, що перебувають на патрулюванні в Північній Атлантиці, в Північному і Баренцевому морях, довелося б долати ці системи ПРО . Для вирішення цієї проблеми ВМС Великої Британії звернули увагу на американську програму, спрямовану на підвищення бойової стійкості ракети «Поларис A3» (UGM-27C) за рахунок глибокої її модернізації. За рахунок зменшення кількості бойових блоків з трьох до двох планувалося оснастити ракету, яка дістала назву «Поларіс А3А», комплексом засобів подолання ПРО і вдосконаленою, більш стійкою до вражаючих факторів ядерного вибуху, системою управління. Однак при цьому знизилася дальність польоту ракети з 4630 км до 3710 км. Ця обставина не влаштовувала військових і ракета «Поларіс А3А» так і не була прийнята на озброєння. Замість цього було прийнято рішення про оснащення ПЧАРБ типу «Лафайєт» новими перспективними БРПЧ «Посейдон-С3». Однак в силу конструктивних особливостей перші 10 ракетоносців типів «Джордж Вашингтон» і «Етен Аллен» не могли бути оснащені новою ракетою "Посейдон-С3 ". Для підвищення бойової ефективності цих човнів було прийнято рішення про заміну ракети «Поларіс А3» на більш досконалу «Поларіс А3Т», при розробці якої застосовувалися напрацювання програми «Antelope». Цією ракетою і були оснащені в 19681970 роках підводні човни типу «Резолюшн».

Після розробки ракети «Поларіс А3Т» США відмовилися від програми «Antelope» на користь ракети «Посейдон-С3». Проте Велика Британія продовжила програму перейменувавши її в «Super Antelope». В рамках цієї програми тривали роботи з подальшого вдосконалення ракети «Поларіс А3Т». З самого початку ця програма відчувала сильну протидію з боку військових, які пропонували інші варіанти:

  • переозброїти ПЧАРБ американською ракетою «Посейдон-С3» — 1965 рік
  • «Mini-Poseydon» — оснащення БРПЧ «Поларіс А3Т» головною частиною від ракети "Посейдон- С3 "з шістьма бойовими блоками індивідуального наведення по 200кТ кожен — 1971 рік
  • "Hybrid "- варіант БРПЧ " Посейдон-С3 «з оснащенням її КСП (комплексом засобів подолання) ПРО, розробленим в рамках програми» Super Antelope "- 1972 рік
  • "Option M «- використання БРПЛ» Посейдон-С3 "з бойовими блоками без індивідуального наведення — 1973 рік.

Конструктивно будь-яке з цих рішень могло бути реалізовано, однак всі пропозиції були відхилені у зв'язку з високою вартістю виконання робіт. Тому в березні 1974 року було оголошено про початок робіт за програмою «Chevaline». Результатом цієї програми стало створення наступної модифікації ракети «Поларіс А3» — «Поларіс А3TK». Перший етап льотних випробувань нової ракети почався у вересні 1977 року і тривав до травня 1980 року. Всього було здійснено 11 запусків з наземного стенду. Всі вони були повністю або частково успішними. У той же час з травня 1974 по квітень 1980 року на полігоні в Неваді було проведено шість підземних термоядерних вибухів, в ході яких випробовувалися БЧ нової ракети і її елементи. Другий етап випробувань, що почався в листопаді 1980 року, містив у собі два запуски ракети з борту підводного човна HMS Renown (S26) — третій човен типу «Резолюшен». Обидва запуску були визнані вдалими. Відразу після цих запусків човен був поставлений на модернізацію під нову ракету «Поларіс А3TK». Крім того, в рамках програми «Chevaline», робилися спроби модифікації двигунів ракети «Поларіс А3Т» для досягнення дальності не менше 4000 км. Для цієї мети з бортів підводних човнів типу «Резолюшен» в 19861987 роках було проведено вісім пусків, один з яких був невдалим. Вже до кінця 1979 року в програму було вкладено більше одного мільярда фунтів стерлінгів.

Самим цікавим і важливим нововведенням «Поларіс А3TK» була нова головна частина зі ступенем розведення бойових блоків. Вона була значно перероблена і дозволяла тепер розмістити два бойових блоки по 225 кТ кожен. Більш того, ці блоки могли наводитися на об'єкти, що знаходяться на відстані до 70 км і завдяки цьому загальна площа ураження досягала 18000 км ². Крім того, було збільшено кількість та якість помилкових цілей — важких і легких (надувних), а також дипольних відбивачів.

Перший ПЧАРБ — оснащений новою ракетою — HMS Renown (S26) вийшов на бойове чергування в середині 1982 року. Четвертий і останній ПЧАРБ — HMS Revenge (S27) у 1988 році.

Торпедне озброєння[ред. | ред. код]

У порівнянні з «Лафайетом» число торпедних апаратів збільшили до шести, розташувавши їх у два ряди.

Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]

Головна енергетична установка (ГЕУ) була майже такою ж, як і на «Лафаєт». Але на човнах була встановлений ядерний водо-водяний реактор PWR-1 фірми Rolls-Royce британської розробки і виробництва. Всі контури охолодження реактора живилися забортною водою. Крім того, обидва автономних турбогенератора (АТГ) розташовувалися горизонтально (а не вертикально, як на «Лафайєтах»). Кожен з них мав свій головний конденсатор з системою додаткових конденсатних та циркуляційних насосів, а також складною системою трубопроводів. Така схема дозволяла забезпечити роботу АТГ в разі виходу з ладу обох головних турбозубчатих агрегатів (ГТЗА).

На кораблі була відсутня висувна рушійно-рульова колонка (ВРРК), а як резервний і аварійний засіб руху використовувався головний електродвигун (ГЕД) на лінії валу, який отримував живлення від акумуляторних батарей або дизель- генератора. На малих ходах стали використовувати режим допоміжного (часткового) турбоелектрорушія. Для зниження шумності впровадили подвійну амортизацію ГТЗА, яка була особливо ефективна при роботі ПТУ (паротурбінної установки) на потужності до 50%. У всьому іншому «Резолюшен» практично повністю повторював прототип.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]

Човни були оснащені радіотехнічним озброєнням англійського виробництва.

Базування[ред. | ред. код]

Одночасно з будівництвом кораблів і удосконаленням ракет ВМС створювали систему базування і обслуговування перших ПЧАРБ Великої Британії. Місцем для бази була обрана північна частина бухти Гер-Лох в затоці Ферт-оф-Клайд. Місцем для зберігання арсеналу підводних човнів був обраний східний берег бухти Лох-Лонг. Військово-морська база отримала ім'я Фаслейн. Вона знаходиться в 32 км від Глазго. База включає в себе плавучий док (вантажопідйомністю 9000 тонн, довжиною 168 і шириною 28 метрів), командний пункт зі штабом ескадри, берегові майстерні, склади, навчальний центр і казарми для екіпажів підводних човнів.

У Фаслейн базувалися всі підводні човни типу «Резолюшен», що входили в 10-ту ескадру підводних човнів. Арсенал ракетної зброї знаходився в 13 км від Фаслейн. Він містив у собі два сховища (для ракет і для головних частин до них), причал для завантаження і вивантаження ракет на кораблі. Арсенал був повністю оснащений кранами, будівлями для збирання і розбирання ракет, для перевірки ракет, а також житловими і адміністративними будівлями.

Експлуатація[ред. | ред. код]

Бойове використання ПЧАРБ Великої Британії відрізнялося від використання ПЧАРБ ВМС США. Відповідно до початкових планів кожен з чотирьох човнів повинен був знаходитися два місяці в морі на бойовому патрулюванні і один місяць в базі для відновлення боєздатності (огляду матеріальної частини, дрібного ремонту, заміна частини боєзапасу і поповнення запасів). Для нормального функціонування човна в подібному режимі було прийнято рішення про створення двох рівноцінних екіпажів — «правого борту» і «лівого борту». Зміна екіпажів проводилася після повернення корабля з бойового патрулювання. Таким чином, передбачалося, що більшу частину часу на бойовому патрулюванні будуть перебувати три підводні човни, проте як правило в морі перебувала тільки два човни. У разі загострення міжнародної обстановки в море міг вийти і третій корабель.

Після розпаду Радянського Союзу, в цілях економії, число екіпажів скоротили до п'яти. Після цього в морі перебував лише один човен. Другий перебував на базі в бойовій готовності, маючи можливість в будь-який момент вийти в море. Два інші перебували на капітальному або технічному ремонті. На завершальному етапі служби човнів типу «Резолюшен» їх коефіцієнт оперативного використання (КОВ) не перевищував 0,25. За час життєвого циклу кожен з човнів пройшов по три капітальні ремонти. Проміжок між ними становив приблизно 4-5 років. Усі ремонтні роботи проводилися в Росайті — основній ремонтній базі британських АПЧ.

У 19651967 роках верф у Росайті спеціально реконструювали для можливості проведення ремонтних робіт британських ПЧАРБ. Зазвичай капітальний ремонт включав в себе заміну активної зони (АЗ) реактора, зовнішні і внутрішні корпусні роботи, модернізацію систем озброєння і радіотехнічних засобів, облицювання або відновлення корпусу шумопоглинаючими матеріалами, заміну механізмів і агрегатів, що виробили свій ресурс і т. д. Після завершення капітального ремонту човен проходив ряд випробувань, у тому числі контрольно-тренувальні пуски ракет на полігоні на мисі Канаверал в США. Потім човен переходив в Фаслейн, де вводився в режим бойової готовності.

ПЧАРБ типу «Резолюшен» брали активну участь у Холодній війні, зробивши в цілому 229 виходів на бойове чергування. «Стартові позиції» ракетних субмарин «Резолюшен» розташовувалися в Норвезькому морі, поблизу берегів СРСР. Незважаючи на хорошу репутацію і прийнятні характеристики ПЧАРБ, в середині 70-х років стало ясно, що і самі човни, і ракетний комплекс «Поларіс» незабаром застаріють. Дальність польоту ракет не дозволяла відсунути район бойового чергування подалі від радянських берегів, а човни створені в середині 60-х років, вже не могли надійно ховатися в районах, насиченими радянськими засобами протичовнової оборони — підводними човнами-"мисливцями ", протичовновими крейсерами і літаками. Усі човни типу «Резолюшн» залишалися на озброєнні КВМФ до середини 1990-х років, поки поступово не були замінені більш досконалими ПЧАРБ типу «Венгард»

Сучасний статус[ред. | ред. код]

Усі човни проекту виведені з складу флоту.

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

Порівняльна таблиця ПЧАРБ другого покоління.
Країна Flag of the United States.svg США Flag of the United States.svg США СРСР СРСР СРСР СРСР СРСР СРСР Велика Британія Велика Британія Франція Франція
ПЧАРБ Лафаєт Джеймс Медісон
Бенджамін Франклін
667А Навага 667Б Мурена 667БД Мурена-М Резолюшен Редутабль
Побуловано 19611964 19621967 19641974 19711977 19731975 19641969 19641985
Експлуатація 19631994 19641995 19671995? 19731999? 19751999 19661996 19692008
Кількість 9 10+12 34 18 4 4 6
Водозаміщення (т)
надводне
підводне
7 250
8 250
7 250
8 250
7 760
11 500
8 900
13 700
10 500
15 750
7 500
8 500
8 100
8 900
Число ракет 16 «Поларіс» А-3 потім «Посейдон» С-3 16 «Посейдон» С-3 або «Трайдент I» С-4 16 Р-27 12 Р-29 16 Р-29Д 16 «Поларіс» А-3ТК 16 M1 потім М2
потім М20 потім M4
ГЧ: блоків* потужністю 3*600Кт
10*50Кт
10*50Кт
8*100Кт
1*1Мт 1*1Мт 1*800Кт 3*600Кт 1*500Кт
1*500Кт
1*1,2Мт
6*150Кт
Вага ГЧ (кг) 760кг
2000кг
2000кг
1360кг
650кг 1100кг 1100кг 760кг 1360кг
1360кг
1000кг
 ?
Дальність (км) 4300км
4600км
4600км
8* 7400км
2400км 7800км 9100км 4300км 3000км
3200км
3200км
5000км


Представники[ред. | ред. код]

Назва Завод. № Завод Зображення Закладний Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту
HMS Resolution (S22), Резолюшен S22 100px Vickers-Armstrongs 26 лютого 1964 15 вересня 1966 2 жовтня 1967 22 жовтня 1994
HMS Repulse (S23), Ріпалс S23 100px Vickers-Armstrongs 12 березня 1965 4 листопада 1967 28 вересня 1968 1996
HMS Renown (S26), Рінаун S26 100px Cammell Laird 25 червня 1964 25 лютого 1967 15 листопада 1968 1996
HMS Revenge (S27), Рівенж S27 100px Cammell Laird 19 травня 1965 15 березня 1968 4 грудня 1969 1992
Реміліз (Ramilles) - будівництво скасовано в 1964

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]


Література[ред. | ред. код]

  • All the World's Fighting Ships 1947–1995 — Conway Maritime Press, 1996. ISBN 1-55750-132-7

Посилання[ред. | ред. код]