Підголовник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підголовники у вигляді подовження спинок сидінь на автомобілі Mazda RX-8
Підголовник поширеної конструкції з можливістю регулювання висоти його розташування
Підголовник заднього сидіння у складеному (неробочому) положенні

Підголовник[1] або підголівник[2] (англ. head restraint) — елемент системи пасивної безпеки у вигляді упора для затильної частини глови водія чи пасажира, який приєднаний або вмонтований у верхню частину (спинку) сидіння автомобіля.

Підголовники конструюються або як частина подовжених спинок сидінь, або у вигляді регульованих подушечок. Вони встановлююстья з метою послаблення ефекту неконтрольованого руху голови назад та недопущення травмування шийних хребців, в результаті ДТП при наїзді іншого транспортного засобу ззаду[3][4]. Від запровадження підголовників, як засобу пасивної безпеки у другій половині 1960-х років вони запобігли або пом'якшили наслідки травматизму тисяч людей[4].

Історична довідка[ред.ред. код]

Вірогідно, що перший патент на автомобільний підголовник було видано Бенджаміну Кацу (англ. Benjamin Katz) з Окленда (Каліфорнія) у 1921 році[5]. Додаткові патенти на удосконалення таких пристроїв з'явились у 1930[6] і у 1950,[7] та у наступні роки.

  • 1968 рік — підголовники входять у стандартне оснащення автомобілів Mercedes-Benz.
  • 1969 рік — американська Національна адміністрація безпеки дорожнього транспорту (англ. National Highway Traffic Safety Administration; NHTSA) рекомендувала встановлення підголовників на усіх автомобілях, що продаються у США[4].
  • 1972 рік — встановлено мінімальний розмір підголовника, який становив 80 см².
  • 1982 рік — дослідження, проведені NHTSA показали, що в легкових автомобілях підголовники у вигляді подовжених спинок сидінь захищають від травм у 17% аварій при задньому зіткнення, а регульовані підголовники є ефективними у 27% випадків[4].
  • 1993 рік — мінімальний розмір підголовника збільшено до 400 см².
  • 2008 рік — встановлені останні міжнародні стандарти для передніх підголовников[8].

Обов'язковість використання підголовників[ред.ред. код]

В Україні Правила дорожнього руху вимагають обов'язкове використання підголовників для водія та всіх пасажирів[1]:

« Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: ...

в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними…;

 »

Правила дорожнього руху забороняють експлуатувати автомобіль, якщо[9]:

«

ж) відсутні ремені безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією;

 »

Види підголовників[ред.ред. код]

Нерухомий підголовник[ред.ред. код]

Нерухомий підголовник може бути або продовженням спинки сидіння (нерегульований), або подушечкою, що кріпиться до сидіння за допомогою металевих штирів (регульований). Значну роль у захисті шийних хребців при аварії грає правильність встановлення та регулювання підголовника.

Висота підголовника повинна бути виставлена так, щоб верхній його край зрівнявся з маківкою голови[10].

Щоб підняти підголовник, потрібно потягнути його вгору. Щоб опустити підголівник, потрібно натиснути кнопку фіксатора і натиснути на підголівник. Підголовники задніх сидінь повинні знаходитися тільки в одному з фіксованих положень, яке відповідає поглибленню на стійці підголівника. Найнижче положення підголовника дає можливість складати спинку сидіння і забезпечує задній огляд. Найнижче робоче положення підголівника знаходиться на рівні першої виїмки на стійці. Подальше регулювання виконується по мірі необхідності.

Активний підголовник[ред.ред. код]

Активний підголовник при аварії автоматично наближається до голови, тим самим зменшується ймовірність травмування шийної частини хребта.

Активні підголовники ефективні при зіткненнях на малих и середніх швидкостях руху та при певних видах наїзду ззаду, коли найчастіше трапляються травми, пов'язані із «хлиста» і ефективні тільки при певних видах наїзду ззаду. Після спрацювання підголовники повертаються у вихідне положення. Активний підголовник розрахований на стандартні габарити пасажира (ріст і вага) і потребує регулювання по висоті лише у випадках великого зросту та малої ваги або низького зросту та великої ваги. У цих випадках неправильне регулювання активних підголовників може знизити ефективність їх роботи.

Конструкція активного підголовника може мати наступні види засобів приведення у дію: механічний або електричний.

Механічний привод[ред.ред. код]

Підголовники з механічним приводом оснащені спеціальним рухомим важелем, захованим в спинці крісла. При ударі автомобіля спина водія за інерцією від поштовху вдавлюється в крісло і натискає на нижній кінець важеля. Механізм при спрацюванні наближає підголовник до голови ще до її закиду, за рахунок чого зменшує силу удару. Як тільки тиск на спинку сидіння знижується, пружина повертає підголовник у початкове положення.

Електричний привод[ред.ред. код]

Релізація електричного привода активного підголовника припускає наявність електронної системи керування. До її складу входять датчики удару, блок керування і власне механізм приводу. Основу механізму становить піропатрон з електричним запалюванням.

Датчики удару встановлюються у задній частині автомобіля. Сигнали від датчиків приймає загальний блок керування елементами пасивної безпеки. У залежності від сили та напряму удару він запускає та регулює роботу привода.

Додаткові функції підголовників[ред.ред. код]

Стереодинаміки, вбудовані у підоголовник

В автомобілях з'являються підголовники із вбудованими стереодинаміками та/або монітором для пасажирів на задньому сидінні як у вигляді заводських опцій, так і тюнінгових вирішень. Такі підголовники можуть містити DVD-програвач, що відтворює DVD, CD, MP3 диски, ТБ-тюнер, FM-трансмітер, можуть приймати сигнали від зовнішніх джерел інформації — ігрових приставок, камер заднього огляду тощо. Стандартний інтерфейс — два AV-входи, AV-вихід зі стереозвуком, і гнізда USB та SD для підключення карт пам'яті. Підголовник з DVD має також ІЧ-передавач для бездротових навушників[11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ДСТУ UN/ECE R 17-04-2002 Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно сидінь, їхніх кріплень та підголовників (Правила ЕЭК ООН № 17-04:1990, IDT)
  • ДСТУ UN/ECE R 17-07:2004 Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно сидінь, їхніх кріплень та підголівників (UN/ECE R 17-07:2003, IDT)