Підголовник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підголовники у вигляді подовження спинок сидінь на автомобілі Mazda RX-8
Підголовник поширеної конструкції з можливістю регулювання висоти його розташування
Підголовник заднього сидіння у складеному (неробочому) положенні

Підголовник[1] або підголівник[2] (англ. head restraint) — елемент системи пасивної безпеки у вигляді упора для затильної частини голови водія чи пасажира, який приєднаний або вмонтований у верхню частину (спинку) сидіння автомобіля.

Підголовники конструюються або як частина подовжених спинок сидінь, або у вигляді регульованих подушечок. Вони встановлюються з метою послаблення ефекту неконтрольованого руху голови назад та недопущення травмування шийних хребців, в результаті ДТП у разі наїзду іншого транспортного засобу ззаду[3][4]. Від запровадження підголовників, як засобу пасивної безпеки у другій половині 1960-х років, вони запобігли або зменшили негативні наслідки травматизму тисяч людей[4].

Історична довідка[ред.ред. код]

Вірогідно, що перший патент на автомобільний підголовник було видано Бенджаміну Кацу (англ. Benjamin Katz) з Окленда (Каліфорнія) у 1921 році[5]. Додаткові патенти на удосконалення таких пристроїв з'явились у 1930[6] і у 1950,[7] та у наступні роки.

  • 1968 рік — підголовники входять у стандартне оснащення автомобілів Mercedes-Benz.
  • 1969 рік — американська Національна адміністрація безпеки дорожнього транспорту (англ. National Highway Traffic Safety Administration; NHTSA) рекомендувала встановлення підголовників на усіх автомобілях, що продаються у США[4].
  • 1972 рік — встановлено мінімальний розмір підголовника, який становив 80 см².
  • 1982 рік — дослідження, проведені NHTSA показали, що в легкових автомобілях підголовники у вигляді подовжених спинок сидінь захищають від травм у 17% аварій у разі заднього зіткнення, а регульовані підголовники є ефективними у 27% випадків[4].
  • 1993 рік — мінімальний розмір підголовника збільшено до 400 см².
  • 2008 рік — встановлені останні міжнародні стандарти для передніх підголовников[8].

Обов'язковість використання підголовників[ред.ред. код]

В Україні Правила дорожнього руху вимагають обов'язкове використання підголовників для водія та всіх пасажирів[1]:

« Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: ...

в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними…;

 »

Правила дорожнього руху забороняють експлуатувати автомобіль, якщо[9]:

«

ж) відсутні ремені безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією;

 »

Види підголовників[ред.ред. код]

Нерухомий підголовник[ред.ред. код]

Нерухомий підголовник може бути або продовженням спинки сидіння (нерегульований), або подушечкою, що кріпиться до сидіння за допомогою металевих штирів (регульований). Значну роль у захисті шийних хребців у разі зіткнення відіграє правильність встановлення та регулювання підголовника.

Висота підголовника повинна бути виставлена так, щоб верхній його край зрівнявся з маківкою голови[10].

Щоб підняти підголовник, потрібно потягнути його вгору. Щоб опустити підголівник, потрібно натиснути кнопку фіксатора і натиснути на підголівник. Підголовники задніх сидінь повинні знаходитися тільки в одному з фіксованих положень, яке відповідає поглибленню на стійці підголівника. Найнижче положення підголовника дає можливість складати спинку сидіння і забезпечує задній огляд. Найнижче робоче положення підголівника знаходиться на рівні першої виїмки на стійці. Подальше регулювання виконується по мірі необхідності.

Активний підголовник[ред.ред. код]

Активний підголовник у разі зіткнення від наїзду ззаду автоматично наближається до голови, тим самим зменшується ймовірність травмування шийної частини хребта.

Активні підголовники ефективні у разі зіткнень на малих і середніх швидкостях руху та за певних видів наїзду ззаду, коли найчастіше трапляються травми, пов'язані із «хлиста» і ефективні тільки за певних видів наїзду ззаду. Після спрацювання підголовники повертаються у вихідне положення. Активний підголовник розрахований на стандартні габарити пасажира (ріст і вага) і потребує регулювання по висоті лише у випадках великого зросту та малої ваги або низького зросту та великої ваги. У цих випадках неправильне регулювання активних підголовників може знизити ефективність їх роботи.

Конструкція активного підголовника може мати наступні види засобів приведення у дію: механічний або електричний.

Механічний привод[ред.ред. код]

Підголовники з механічним приводом оснащені спеціальним рухомим важелем, захованим в спинці крісла. У момент удару автомобіля ззаду спина водія за інерцією від поштовху вдавлюється в крісло і натискає на нижній кінець важеля. Механізм у разі його спрацювання наближає підголовник до голови ще до її закиду, за рахунок чого зменшує силу удару. Як тільки тиск на спинку сидіння знижується, пружина повертає підголовник у початкове положення.

Електричний привод[ред.ред. код]

Реалізація електричного привода активного підголовника допускає наявність електронної системи керування. До її складу входять датчики удару, блок керування і, власне, механізм приводу. Основу механізму становить піропатрон з електричним запалюванням.

Датчики удару встановлюються у задній частині автомобіля. Сигнали від датчиків приймає загальний блок керування елементами пасивної безпеки. У залежності від сили та напряму удару він запускає та регулює роботу привода.

Додаткові функції підголовників[ред.ред. код]

Стереодинаміки, вбудовані у підоголовник

В автомобілях з'являються підголовники із вбудованими стереодинаміками та/або монітором для пасажирів на задньому сидінні як у варіантах заводських опцій, так і тюнінгових вирішень. Такі підголовники можуть містити DVD-програвач, що відтворює DVD, CD, MP3 диски, ТБ-тюнер, FM-трансмітер, можуть приймати сигнали від зовнішніх джерел інформації — ігрових приставок, камер заднього огляду тощо. Стандартний інтерфейс — два AV-входи, AV-вихід зі стереозвуком, і гнізда USB та SD для підключення карт пам'яті. Підголовник з DVD має також ІЧ-передавач для бездротових навушників[11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ДСТУ UN/ECE R 17-04-2002 Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно сидінь, їхніх кріплень та підголовників (Правила ЕЭК ООН № 17-04:1990, IDT)
  • ДСТУ UN/ECE R 17-07:2004 Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно сидінь, їхніх кріплень та підголівників (UN/ECE R 17-07:2003, IDT)